Рішення № 2077568, 13.04.2007, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

Справа № 22ц - 874 /2007 Головуючий в 1 інстанції - Мазниця А. А.

Категорія - 39/40 Доповідач - Глушенко Н.Г.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2007 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Григорченка Е.І., Прозорової М.Л.

при секретарі - БілоконьН.В розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня", третя особа - Управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним рішення облради щодо звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 04.08.2003 року звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської обласної ради, Управління державного казначейства у Дніпропетровській області про визнання незаконним рішення обрали щодо його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2005 року - залишений без розгляду на підставі ч.4 ст.172 ЦПК України (1963 року) / справа № 2-123/05, а. с. 2,196 /.

Затим, у лютому 2005 року, через пошту, позивач ОСОБА_1 повторно звернувся до того ж суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної ради, Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня", третя особа - Управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним рішення облради щодо звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яка, згідно поштового повідомлення, була отримана Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01.03.2005 року / а. с. 276 /, але зареєстрована судом лише 05.03.2005 року / а. с. 1-2 /.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 18.07.2003 року № 139-9/ХХТУ до нього було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади головного лікаря КП "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України, яке він вважає незаконним, оскільки при прийнятті рішення про його звільнення

2

на сесії облради не з'ясовувалося питання про те, в чому конкретно ( в яких діях чи бездіяльності) проявилося одноразове грубе порушення трудових обов'язків, як і не з'ясовувалося питання наявності вини в його діях. Рішення було прийняте формально без вивчення обставин, які мають суттєве значення для юридичної оцінки його дій.

Крім того, позивач вважає, що його звільнення з роботи проведене в порушення вимог ст.ст. 5-1,139,149 КЗпП України та ст. 43 Конституції України.

За таких обставин, позивач просив суд визнати незаконним рішення облради в частині його звільнення з роботи по п.1 ст.41 КЗпП України, поновити його на роботі - на посаді головного лікаря КП "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди / а. с. 1-2,14-16 /.

Відповідачі та третя особа - позов не визнали.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2006 року ОСОБА_1 відмовлено в його позовних вимогах / а. с.243 /.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального закону / а. с. 248-250 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з послідуючим ухваленням нового рішення відповідно до п.п.3,4 ст. 309 ЩІК України з наступних підстав.

Відмовляючи позивачу в його позовних вимогах суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущені строки позовної давності, а саме - місячний строк стосовно вимог про визнання рішення незаконним і поновлення на роботі та тримісячний строк - за вимогою про відшкодування моральної коди, які передбачені ст. 233 КЗпП України. Такі строки позовної давності, як вважає суд, позивачем пропущені без поважних на те причин, оскільки з позовом він звернувся до суду лише в березні 2005 року, а звернення до суду з іншим позовом аналогічного змісту / цивільна справа № 2-123/05, а. с. 2 / не є підставою своєчасного звернення до суду, оскільки зазначений позов був залишений судом без розгляду у зв'язку з неодноразовою неявкою позивача у судове засідання.

Однак, з такими висновками суду та ухваленим рішенням по справі не можна погодитися, оскільки вони не відповідають обставинам справи, крім того суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Так, ст. 233 КЗпП України передбачає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, а ст. 234 КЗпП України - передбачає, що у разі пропуску строку з поважних причин, суд може поновити ці строки.

Звернення до суду з позовом за вирішенням трудового спору є зверненням за захистом трудового права громадянина, тобто строк на звернення до суду з позовом за вирішенням трудового спору є строком позовної давності, а не процесуальним строком.

Судом встановлено, що рішенням 9 сесії 24 скликання Дніпропетровської обласної ради від 18 липня 2003 року № 193-9 / ХХІУ ОСОБА_1 було звільнено з посади головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" за п.1 ст. 41 КЗпП України / а. с. 141-142 /, а фактично його було звільнено з посади 25.07.2003 року згідно наказу КП "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" від 25.07.2003 року № 51-л, копію якого він отримав тоді ж - 25.07.2003 року / а. с. 306 /.

Не погодившись рішенням щодо його звільнення з роботи, ОСОБА_1 -04.08.2003 року звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської обласної ради, Управління державного казначейства у Дніпропетровській області про визнання незаконним рішення обрали щодо його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2005 року - залишений без розгляду на підставі ч.4 ст.172 ЦПК України (1963 року) / справа № 2-123/05, а. с. 2,196/.

3

Затим, у лютому 2005 року, через пошту, позивач ОСОБА_1 повторно звернувся до того ж суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної ради, Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня", третя особа - Управління охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним рішення облради щодо звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яка, згідно поштового повідомлення, була отримана Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01.03.2005 року / а. с. 276 /, але зареєстрована судом лише 05.03.2005 року / а. с. 1-2 /. Тобто, повторно ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ще до набрання чинності ухвали від 09.02.2005 року, якою первинний позов був залишений без розгляду. Мало того, як вбачається з матеріалів оглянутої в судовому засіданні цивільної справи № 2-123/05, позивач був відсутній в двох останніх судових засіданнях (12.01.2005 року та 09.02.2005 року) з поважних причин (щорічна відпустка з 31.12.2004 року по 15.01.2005 року та відрядження з 07.02.2005 року по 11.02.2005 року) про що повідомив суд 07.02.2005 року з наданням відповідних документів / справа № 2-123/05, а. с. 193-194 /, але не зважаючи на зазначене суд першої інстанції залишив позов без розгляду своєю ухвалою від 09.02.2005 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що строк на звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин, а тому вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Що ж до законності звільнення позивача з роботи по п. 1 ст. 41 КЗпП України, то колегія суддів вважає, що є всі підстави для визнання незаконним рішення облради в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря, тобто є всі підстави для поновлення позивача на роботі.

Згідно рішення 9 сесії 24 скликання Дніпропетровської обласної ради від 18 липня 2003 року № 193-9 / ХХІУ ОСОБА_1 було звільнено з посади головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" за п.1 ст. 41 КЗпП України / а. с. 141-142 /, а фактично його було звільнено з посади 25.07.2003 року згідно наказу КП "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" від 25.07.2003 року № 51-л, копію якого він отримав тоді ж - 25.07.2003 року / а. с. 141-142,306 /.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи було подання прокуратури Дніпропетровської області від 08.05.2003 року № 07/4-28вих.ОЗ "Про усунення порушень Закону України "Про охорону здоров'я" на ім'я начальника управління охорони здоров'я Дніпропетровської облдержадміністрації, де було запропоновано за допущені порушення фінансового законодавства притягнути до дисциплінарної відповідальності головного лікаря КП "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" ОСОБА_1 на ряду з іншими працівниками медичних установ області /а.с. 135-136/.

Такими фінансовими порушеннями, згідно подання прокуратури області, було порушення вимог ст. 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" з боку службових осіб дитячої лікарні в березні 2001 року. Крім того, прокуратурою було встановлено порушення вимог чинного законодавства в діяльності медичних установ в частині взаємодії та отримання благодійних пожертвувань, яке заключалось в тому, що до поповнення фінансової бази благодійних фондів залучається весь персонал лікарень, який безпосередньо пропонує пацієнтам заповнити розроблені бланки заяв у чітко визначеному розмірі грошові внески до фонду. При цьому, конкретні факти порушень та час таких порушень прокуратурою в поданні вказано не було, як і не було зазначено участь ОСОБА_1 в даних порушеннях.

Ухвалюючи 18.07.2003 року рішення, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря, облрадою не були встановлені дійсні обставини, а також не дана належна правова оцінка, як поданню прокурора, так і фактам встановленим прокурором під час проведення відповідної перевірки.

Мало того, в своєму рішенні облрада так і не зазначила за яке конкретно одноразове грубе порушення трудових обов'язків було звільнено з роботи ОСОБА_1 Порушення ж

4

про які йдеться мова в поданні прокуратури області від 08.05.2003 року не можуть бути віднесені до порушень вчинених безпосередньо ОСОБА_1, як і не можуть вважатися одноразовими грубими порушеннями, виходячи з конкретних обставин справи та діючого трудового законодавства.

Облрадою не було прийнято до уваги діюче трудове законодавство, зокрема те, що не може бути підставою для застосування п.1 ст. 41 КЗпП України вчинення зазначеною в цій нормі особою у різний час ряду порушень трудових обов'язків, кожне з яких не є грубим.

Крім того, згідно ст. 148 КЗпП України - дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення і не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що порушення Закону України "Про охорону здоров'я" були встановлені прокуратурою під час перевірки, що викладено в поданні від 08.05.2003 року. В зазначеному поданні прокурором поставлене питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за фінансове порушення, яке мало місце у березні 2001 року, тобто через 2 роки з дня його вчинення, що недопустимо виходячи з вимог ст. 148 КЗпП України. Щодо порушень відносно діяльності благодійних фондів, то ні самі фонди, ні строки, ні конкретні порушники - прокуратурою встановлені не були і про це не зазначено у поданні прокуратури області / а. с.135-137/.

Між тим, вирішуючи питання щодо звільнення позивача з роботи облрада не прийняла до уваги вимоги ст. 148 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з поданням до начальника Управління охорони здоров'я Дніпропетровської облдержадміністрації 08.05.2003 року / а. с. 135-137/.

В свою чергу, 26.05.2003 року та 11.06.2003 року, начальник управління охорони здоров'я звернувся до голови облради щодо вирішення питання про застосування дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1 / а. с. 138 , 139-140 / і лише 18.07.2003 року облрадою до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, яке було застосоване з порушенням вимог ст. 148 КЗпП України, оскільки сплинули всі строки ( як місячний з дня виявлення проступку, так і шестимісячний з дня вчинення проступку) для застосування дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення 9 сесії 24 скликання Дніпропетровської обласної ради від 18 липня 2003 року № 193-9 / ХХІУ в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" за п.1 ст. 41 КЗпП України - є незаконним, а тому позивач підлягає поновленню на роботі - на посаді головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України з Дніпропетровської обласної ради (яка є належним відповідачем по справі) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, який складає 936 днів за період з 26.07.2003 року по 13.04.2006 року.

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 38591,28грн., виходячи з наступного розрахунку: 936 днів х 41,23грн.=38591,28 грн., де 41,23 грн. -сереньоденний заробіток виходячи з заробітної плати позивача за травень та червень 2003 року / а. с. 302 /.

Розрахунок середнього заробітку позивача проведений у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабміну України від 08.02.1995 року № 100 - з послідуючими змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом, позивач в липні 2003 року працевлаштувався в Дніпропетровську міську лікарню № 8 і його заробітна плата, за період з липня 2003 року по березень 2007 року включно, склала 41978,76 грн. / а. с. 309 /, що перевищує сумарний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому, в силу ч.2 ст.235 КЗпП

5

України, середній заробіток за час вимушеного прогулу не може бути стягнено з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу в його позовних вимогах щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що облрадою, яка допустила незаконне звільнення ОСОБА_1, були порушені трудові права позивача, чим самим останньому було спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню згідно зі ст. 237-1 КЗпП України.

Виходячи з конкретних обставин справи та наслідків що наступили, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з облради на користь позивача 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди та відмовивши в іншій частині.

Відповідно до вимог ст.ст. 79,81,88 ЦПК України з Дніпропетровської обласної ради підлягають стягненню судовий збір (держмито) в розмірі 17 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 7,50 грн.

Оскільки, виходячи з обставин справи та діючого законодавства, належним відповідачем по справі є Дніпропетровська обласна рада (згідно рішень якої позивач був призначений на посаду та звільнений з посади), а тому ОСОБА_1 слід відмовити в його позовних вимогах до Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області та Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня".

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2006 року - скасувати.

Визнати незаконним рішення 9 сесії 24 скликання Дніпропетровської обласної ради від 18 липня 2003 року № 193-9 / ХХІУ в частині звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" з займаної посади за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі - на посаді головного лікаря Комунального закладу "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня".

Стягнути з Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 500 (п'ятсот) грн. у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Дніпропетровської обласної ради судовий збір (держмито) на користь держави у розмірі 17 грн., перерахування зазначених коштів зробити на їх отримувача -Відділ Державного казначейства Бабушкінського району м. Дніпропетровська; ЄДРПОУ 24245686; банк одержувача - УДКУ в Дніпропетровській області; МФО 805012; рахунок -31417537700004; код платежу - 22090100; символ звітності банку - код налог, інсп. 0462.

Стягнути з Дніпропетровської обласної ради витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 7,50 грн., перерахування зазначених коштів зробити на їх отримувача - Відділ Державного казначейства Бабушкінського району м. Дніпропетровська; ЄДРПОУ 24245686; банк одержувача - УДКУ в Дніпропетровській області; МФО 805012; рахунок - 31212259700004; код платежу - 22050000; символ звітності банку - код налог, інсп. 0462.

В силу п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.