Ухвала суду № 2075825, 18.04.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22ц-3872

ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2007 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого Новосядлої В.М.,

суддів Постолової В.Г., Троценко Л.І.

при секретарі Алексєєвій Г.Є.,

за участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Дорожньої клінічної лікарні на станції Донецьк, третьої особи - ОСОБА_2 про поновлення на роботі, скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 принесла апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Дорожньої клінічної лікарні на станції Донецьк, третьої особи - ОСОБА_2 про поновлення на роботі, скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Вказаним рішенням суду у задоволенні позову було відмовлено через порушення строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову через невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.

Під час слухання справи в апеляційному суді позивачка підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача, заперечуючи проти апеляційної скарги пояснив, що позивачка була законно притягнута до дисциплінарної відповідальності і в подальшому звільнена з роботи.

Третя особа ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу позивачки відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачка була звільнена з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачка з 25 листопада 1996 року знаходиться у трудових відносинах з відповідачем, а з 24 грудня 2001 року працювала медичною сестрою функціональної діагностики.

Наказом №179/п від 20 вересня 2006 року вона була звільнена з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Звільненню позивачки з роботи передувало застосування до неї дисциплінарних стягнень за наказами № 35-п від 13 січня 2007 року, №125/п від 3 березня 2006 року.

Вказаними наказами позивачці було оголошено догани, які нею не оскаржувались у порядку і строк, передбачений законом.

Копію наказу про звільнення позивачка отримала 21 вересня 2006 року.

З позовом у суд позивачка звернулась 7 грудня 2006 року, тобто за межами строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

В обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду, позивачка посилалась на звернення її до прокуратури щодо незаконного її звільнення, і виходячи з цього вважала, що порушене право буде захищено прокуратурою.

Виходячи із встановлених судом фактів (обставин), якими обґрунтовувались вимоги і заперечень та якими доказами вони підтверджуються, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск строку звернення до суду, оскільки позивачкою не були надані докази щодо поважності пропуску строку.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не встановлено.

Довід апеляційної скарги про те, що позивачка не знала про строки звернення до суду і вважала, що її право буде захищено прокуратурою спростовується листом -відповіддю прокурора за вихідним номером 143ж від 3 листопада 2006 року, в якому їй було роз'яснено право на звернення до суду за захистом свого права (а.с.6).

Інші доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно 1 частини 1 статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про поновлення на роботі покладаються на сторони після розгляду справи судом.

При поданні апеляційної скарги позивачкою не було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

Виходячи з наведеного, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень.

Керуючись статтями 301-313 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 12 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Дорожньої клінічної лікарні на станції Донецьк, третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень за наступними реквізитами: отримувач УДК в м. Донецьку, код: ОКПО 34686537, розрахунковий рахунок -31216259700004, МФО 834016 в ГУ ДКУ Донецької області.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.