Постанова № 20753340, 09.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2011 р. Справа № 5021/1576/2011

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 02.12.2010 року

відповідача - ОСОБА_2, дов. №479 від 12.05.2011 року

третіх осіб - 1) не з"явились, 2) ОСОБА_2, дов. №4751/15/14-11 від 20.10.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 5016 С/1-18) на рішення господарського суду Сумської області від 27.10.2011 року у справі № 5021/1576/2011

за позовом Колективного торгівельно-виробничого підприємства "Сумириба", м. Суми,

до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного траспорту" в особі СФ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", м. Суми,

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - 1) Фонд державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми, 2) Міністерство інфраструктури України, м. Київ,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Колективне торгівельно-виробниче підприємство "Сумириба" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного траспорту" в особі СФ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", відповідача, про визнання права власності на залізничні колії першої черги № 20 (інв. № 14-01, рік випуску 12.91) та залізничної колії другої черги № 21 (інв. № 14-01, рік випуску 12.84) зі стрілочними переводами №№ 266 і 268 - за набувальною давністю.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.10.2011 року у справі № 5021/1576/2011 (суддя Лиховид Б.І.) у позові відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням господарського суду Сумської області від 27.10.2011року у справі № 5021/1576/2011. Вважає, що господарський суд першої інстанції прийняв вказане рішення при неповному з?ясуванні обставин, які мають значення для справи. Просить оскаржуване ним рішення скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевим господарським судом не було з"ясовано: джерела фінансування спірного майна, актів державної комісії від 31.12.1981 р. та від 30.12.1984 р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів - першого пускового комплексу «Холодильник»комбінату рибної гастрономії м.Суми та комбінат рибної гастрономії в м.Суми, до складу яких входили і під'їзні залізничні колії І черги, рік випуску 12. майна № 25., договору купівлі-продажу державного майна від 31.12.1993 р., згідно з яким позивач придбав цілісний майновий комплекс Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», що знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Скрябіна, 44.

Також вказує на те, що факт добросовісного володіння позивачем спірним майном є його знаходження на балансі позивача та його утримання в порядку статті 322 Цивільного кодексу України.

Крім того зазначає, що згідно з Технічним паспортом по встановленню зовнішніх меж землекористування «Сумириба»актом на право постійного користування землею під цілісним майновим комплексом КТВП «Сумириба»з 1993 р. і до цього часу позивач має у своєму користуванні земельну ділянку під спірними залізничними коліями, тоді як акт на право постійного користування земельною ділянкою відповідача стосується тільки зовнішніх під'їзних залізничних колій, які виходять за територію цілісного майнового комплексу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.12.2011 року на 16:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2011 року розгляд справи було відкладено на 21.12.2011 року на 12:30 у зв"язку із задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи для вирішення питання про заміну представника на адвоката та перебуванням керівника підприємства на лікарняному.

Представник позивача у судових засіданнях 08.12.2011 року та 21.12.2011 року підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача у засіданнях 08.12.2011 року та 21.12.2011 року проти доводів апеляційної скарги заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники третьої особи - Міністерства інфрастуктури України у письмових поясненнях та його представник в судових засіданнях 08.12.2011 року та 21.12.2011 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що зі змісту постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. по справі № 18/48-10, яка має преюдиційне значення для даного спору в силу частини 2 статті 35 ГПК України, випливає, що спірне майно не могло бути предметом купівлі-продажу, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу не знаходилось у володінні, користуванні та розпорядженні Організації орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», а тому вказана юридична особа без наявності на то правових підстав включила до складу майна, що підлягає викупу, також і спірне майно.

Також зазначає, що факт перебування майна на балансі підприємства не є доказом його права власності, оскільки баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у володінні юридичної особи.

Крім того, вказує на те, що у зв'язку з знищенням КТВП «Сумириба»спірного майна, на даний час відсутній предмет спору і право власності не може бути визнано на не існуюче майно.

Представник третьої особи - ФДМУ в особі Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області в судове засідання 21.12.2011 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам та третім особам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 3.5.2 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи- ФДМУ в особі Регіонального відділення ФДМУ по Сумській області за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін та третьої особи - Міністерства інфрастуктури України, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 1986 року добросовісно заволодів майном, яке належало державі, а саме: залізничними коліями першої черги № 20 інвентарний номер 14-01 та залізничними коліями другої черги №21 інвентарний номер 14-02 зі стрілочними переводами № 266 та № 268, протягом усього періоду з 1986 року і до 2011 року продовжує відкрито, безперервно володіти зазначеним майном, що підтверджується довідкою про період знаходження на балансі позивача спірних залізничних колій (а.с. 18, 1 том), на який вказане майно було прийняте як основні засоби, про що свідчать інвентарні картки, здійснювати його утримання, ремонт, оплачувати обслуговування, і, відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, набув право власності на вказане майно за набувальною давністю.

Також позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на акти державної комісії від 31.12.1981 р. та від 30.12.1984 р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктівпершого пускового комплексу «Холодильник»комбінату рибної гастрономії м. Суми та комбінату рибної гастрономії в м. Суми, до складу яких входили і підїзні залізничні колії І черги, рік випуску 81, інвентарний номер 14-01 та залізничні колії ІІ черги, рік випуску 84, інвентарний номер 14-02, підтверджують той факт, що залізничні колії І та ІІ черг були побудовані Обєднанням «Сумириба», прийняті в експлуатацію у грудні 1981 р. та в грудні 1984р., майно поставлено Обєднанням «Сумириба»на баланс підприємства і перебуває на ньому до сьогоднішнього дня.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що з 1986 року добросовісно володіє майном внаслідок його створення і добросовісність, відкритість та безперервність володіння спірним майном підтверджується самим фактом перебування його на балансі, в тому числі, на момент укладення договору купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 р.

До того, ж на думку позивача, оскільки процес передачі спірних колій з балансу КТВП «Сумириба»на баланс Сумського МППЗТ у 1987 році не було завершено, роздільний (передаточний) баланс між Міністерствами підписано так і не було, а фактичне зняття з балансу та постановка на баланс за бухгалтерським обліком здійснені не були, то акт приймання-передачі та інша супроводжувальна документація між вищезазначеними особами залишилися проектами.

При цьому позивач вказує на те, що 15.03.1994 року сторонами договору був складений та підписний акт передачі державного підприємства № 19 відповідно до договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року., у зв"язку з чим підїзні залізничні колії були прийняті КТВП «Сумириба»на баланс як основні засоби, що підтверджується інвентарними картками № 1401 та № 1402.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову посилався на пункт 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, положення пунктів 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що спірне майно не могло бути предметом купівлі-продажу №25 від 31.12.1993 року, оскільки на час його укладення не знаходилося у володінні, користуванні та розпорядженні Організації орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», про що зазначено у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. по справі № 18/48-10 у спорі між тими ж сторонами, що і в даній справі і яка має преюдиційне значення для вирішення даного спору.

Однак, як вказує господарський суд першої інстанції, Організація орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»без наявності на то правових підстав включила до складу майна, що підлягає викупу, також і спірне майно.

Також, за висновком місцевого господарського суду, знаходження спірного майна на балансі позивача не свідчить про добросовістність та безперервність використання ним протягом певного часу спірного майна, оскільки є лише формою бухгалтерського обліку.

А тому, з урахуванням зазначених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Однак, колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у 1993 р. було оформлено технічний паспорт по встановленню зовнішніх меж землекористування «Сумириба»та державний акт на право постійного користування землею під цілісним майновим комплексом у тому числі під спірними залізничними коліями.

При цьому, слід зазначити, що одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або за власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

На думку колегії суддів, місцевим господарським судом безпідставно не було враховано акти державної комісії від 31.12.1981 р. та від 30.12.1984 р. про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів - першого пускового комплексу «Холодильник»комбінату рибної гастрономії м.Суми та комбінат рибної гастрономії в м.Суми, до складу яких входили і під'їзні залізничні колії І черги, рік випуску 12. майна № 25.

Не було з'ясовувано місцевим господарським судом також того, що 31.12.1993 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Сумській області та Організацією орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»був укладений договір купівлі-продажу державного майна.

Згідно з пунктом 1.1 договору продавець - Регіональне відділення Фонду державного майна в Сумській області- продав, а покупець -Організація орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»придбав державне майно цілісного майнового комплексу Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», що знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Скрябіна, 44. 31.12.1993 р. даний договір був посвідчений старшим державним нотаріусом Першої Сумської державної нотаріальної контори Бойко Л.М. та зареєстровано у реєстрі за № 4-3519.

На думку колегії суддів, місцевим господарським судом також безпідставно не було взято до уваги факт перебування спірного майна на балансі позивача.

Оскільки Інструкцією від 16 квітня 1980 г. №75, виданою на підставі Постанови Ради Министрів СРСР від 16 жовтня 1979 року №940, Типовими міжвідомчими формами первинної облікової документації для підприємств і организацій міністерств і відомств СРСР и союзних республік, затвердженими наказом Центрального статистичного управлління при Раді Министрів СРСР від 14 грудня 1972 г. №816, якими на 1987 р. регулювався порядок і документальне оформлення передачі майна з балансу на баланс, процес передачі з балансу КТВП «СУМИРИБА»на баланс Сумського МППЗТ спірних колій не було завершено, роздільний (передаточний) баланс між Міністерствами підписано так і не було, а фактичне зняття з балансу та постановка на баланс за бухгалтерським обліком здійснені не були.

У зв"язку з цим акт приймання-передачі та інша супроводжувальна документація між вищезазначеними особами вважається лише проектами.

Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу № 25 КТВП «СУМИРИБА»добросовісно та відкрито володіло і користувалося залізничними коліями першої черги №20 інвентарний номер 14-01 та залізничними коліями другої черги №21 інвентарний номер 14-01 зі стрілочними переводами №266 та №268 і на даний момент продовджує ними добросовісно та відкрито володіти і користуватися.

Факт перебування на балансі КТВП «Сумириба»спірних колій на момент укладення договору купівлі-продажу від 31.12.1993 р. підтверджує також те, що акт інвентаризації, що є додатком до договору № 25, містить, зокрема, інвентарний опис № 2-19 «Основні засоби - зовнішні та внутрішні мережі підприємства», до якого включені під'їзні залізничні колії І черги, рік випуску 12,81, інвентарний номер 14-01 та залізничні колії II черги, рік випуску 12.84, інвентарний номер 14-02, які станом на 01.11.1993 р. обліковувалися на балансі іПВП «Сумириба». 15.03.1994 р. сторонами договору був складений та підписаний акт передачі державного підприємства № 19 згідно договору купівлі- продажу від 31.12.1993 р. Таким чином, під'їзні залізничні колії були прийняті КТВП «Сумириба»на баланс як основні засоби, що підтверджується інвентарними картками № 1401 (під'їзні залізничні колії зовнішні), № 1402 (під'їзні залізничні колії внутрішні) і не знімалось з балансу до цього часу.

Факт добросовісного володіння підтверджується також виконанням КТВП «Сумириба»передбаченого статтею 322 Цивільного кодексу України, обов'язку власника утримувати майно, що йому належить. Так, з дня набуття права власності, тобто з 15.03.1994 р. - дати підписання акту приймання майна цілісного майнового комплексу, і до сьогоднішнього дня КТВП «Сумириба»як власник здійснювало і продовжує здійснювати утримання під'їзних колій № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268, що підтверджується листом Сумського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту від 29.04.98 р. № 407, банківськими виписками та платіжними дорученнями, Договором про виконання робіт з ремонту колій між ОАО «Сумириба»та ВКП «Спектр-СІП»від 20.10.2000 року

Визнання права власності Сумським МППЗТ за КТВП «Сумириба»підтверджується тим фактом, що Сумське МППЗТ здійснювало надання послуг КТВП «Сумириба», по ремонту залізничних колій і оплачувало ці послуги, як власник, КТВП «Сумириба».

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи факт безперервного, протягом 15 років, відкритого та добросовісного володіння, позивач на законних підставах став власником залізничних колій першої черги № 20 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.81 та залізничні колії другої черги № 21 інвентарний номер 14-01, рік випуску 12.84 зі стрілочними переводами №266 та № 268 за набувальною давністю.

У оскаржуваному рішенні зазначається, що ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»оформлений Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою під розміщеними залізничними коліями від 13.11.2008 року.

Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки, у постійному користуванні ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»знаходиться також і земельна ділянка під залізничними коліями «Сумириба».

Однак, відповідно до Технічного паспорту по встановленню зовнішніх меж землекористування «Сумириба»та акта на право постійного користування землею-під цілісним майновим комплексом КТВП «Сумириба" вбачається, що КТВП «Сумириба»задовго до 2008 р., а саме: у 1993 р. і до цього часу має у своєму користуванні земельну ділянку під спірними залізничними коліями, тоді як акт на право постійного користування земельною ділянкою відповідача стосується тільки зовнішніх під'їзних залізничних колій які виходять за територію цілісного майнового комплексу.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначає, що факт перебування майна на балансі підприємства не є доказом його права власності, оскільки баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у володінні юридичної особи.

Однак, такий висновок не відповідає обставинам справи та суперечить положенням статті 397 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Правомірність володіння та знаходження на балансі спірного у даній справі майна на відміну від правомірності приватизації раніше не досліджувалась і не встановлювалась і тому господарський суд першої інстанції безпідставно не врахував факт фактичного володіння знаходження на балансі КТВП «Сумириба»спірного майна.

Крім того, слід зазначити, що знаходження на балансі майна не є тільки формою обліку як вказав місцевий господарський суд у своєму рішенні, а є належним доказом фактичного володіння спірним майном протягом усього періоду.

Також у оскаржуваному рішенні зазначено, що обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. у справі № 18/48-10 виключають добросовісність як ознаку володіння, наявність якої необхідна для визнання права власності за набувальною давністю і на момент звернення до суду з даним позовом позивач знав про наявність спору з приводу вказаного вище майна.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на обставини даної справи, оскільки у справі № 18/48-10 предметом дослідження було додержання процедури та порядку приватизації спірного майна і визнання права власності за державним підприємством, а тому не може свідчити про те, що у період, коли спірне майно знаходилось у власності КТВП «Сумириба», фактичного володіння не існувало.

Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки наступним документам: копіям листа № 468 від 05.06.97 р., калькуляції витрат на проведення ремонту під'їзних колій КТВП «Сумириба»1997 року, листа Сумського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту від 29.04.98 р. № 407, банківської виписки за 06.11.2000 р. та платіжного доручення № 674 від 3 листопада 2000 р., банківської виписки за 29.11.2000 р. та платіжного доручення № 752 від 29 листопада 2000 р., листа № 2 від 08.01.1998 р., листа № 58 від 18.05.1998 р., листа № 72 від 14.07.98 р., баланса за 1991 р., Інвентаризаційного опису за 1991 р., погоджувального листа щодо передачі під'їзних колій на обслуговування ППЖТ, припису про усунення порушень закону від 25 червня 1998 р., акту комісійного огляду від 20.04.1998 р.

Вказані документи свідчать про те, що КТВП «Сумириба»з 1986 року добросовісно заволоділо майном, яке належало державі (зараз знаходиться на балансі ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»), а саме: залізничними коліями першої черги № 20 інвентарний номер 14-01 та залізничними коліями другої черги № 21 інвентарний номер 14-01 зі стрілочними переводами № 266 та № 268.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що безперервне відкрите користування позивачем вказаним майном продовжилось до цього часу, тобто понад 15 років і протягом усього періоду з 1986 року і до 2011 року КТВП «Сумириба»продовжує відкрито безперервно володіти зазначеним майном та здійснювати його утримання, ремонт, оплачувати обслуговування, у зв"язку з чим відповідно до вимог статті 344 Цивільного кодексу України набуло право власності на вказане майно за набувальною давністю.

Крім того, на думку колегії суддів, в оскаржуваному рішенні здійснено неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 344 Цивільного кодексу України та пункту 8 Прикінцевих перехідних положень Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає, що правила статті 344 поширюються також на випадки, коли володіння почалось за три роки до набрання чинності цим кодексом.

Таким чином з 01.01.2011р. у КТВП «СУМИРИБА»виникло право набуття майна за набувальною давністю.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позові слід задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 27.10.2011 року у справі № 5021/1576/2011 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати за Колективним торгівельно-виробничим підприємством "Сумириба" (40020, м. Суми, вул. Скрябіна, 44, п/р 2600001300291 в СФ ТОВ "Укрпромбанк", м. Суми, МФО 337513, код 04689116) право власності на залізничні колії першої черги № 20 (інв. № 14-01, рік випуску 12.91) та залізничні колії другої черги № 21 (інв. № 14-01, рік випуску 12.84) зі стрілочними переводами №№ 266 і 268 - за набувальною давністю.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Повний текст постанови складено 23.12.2011 року.