Рішення № 20753011, 28.09.2011, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" вересня 2011 р.Справа № 15/38/5022-708/2011

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бучинської Г.Б.

Розглянув матеріали справи

за позовом Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль

до Грабовецької сільської ради, с. Грабовець, Тернопільський район, Тернопільська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації, вул. Бродівська, 17, м. Тернопіль

про визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача:не з'явився;

відповідача:представник ОСОБА_1 довіреність № 252 від 04.07.2011р.;

третьої особи:не з'явився.

Суть справи:

Тернопільське районне споживче товариство, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль звернулося з позовом до Грабовецької сільської ради, с. Грабовець, Тернопільський район, Тернопільська область, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації, вул. Бродівська, 17, м. Тернопіль, про визнання права власності.

В розпочатому судовому засіданні учасникам судового процесу розяснено належні їм права та обовязки передбачені ст.ст. 22, 811 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак подав клопотання № 1/163 від 28.09.2011р. у якому просить суд слухати справу без участі його представника.

Відповідач у відзиві на позов від 21.06.2011р. та його представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що сільська рада набула право власності на спірні нежитлові приміщення в порядку передбаченому Цивільним кодексом України, а саме як на безхазяйну річ і спірні приміщення передані у власність сільської ради та прийняті нею на облік на правах власника. Просить суд врахувати, що зазначені дії вчинені на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. у справі № 7/63-1347 за первісним позовом Грабовецької сільської ради до Тернопільського РайСТ про визнання майна безхазяйним та зустрічним позовом РайСТ до сільської ради про визнання права власності на нежитлові будівлі в селах Грабовець та Білоскірка за РайСТ, якою встановлено факт правомірного перебування на обліку будівель як безхазяйних та, що приміщення не належать РайСТ, про що прийнято судом рішення, яким в позові РАЙСТ відмовлено. Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. у справі № 7/63-1347 набрала законної сили, що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2010р.. Також звертає увагу суду на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14.04.2010р. передано у комунальну власність Грабовецької сілької ради, с. Грабівці, Тернопільського району, Тернопільської області, безхазяйне нежитлове приміщення - магазин площею 111,3 м2 розташоване на території сільської ради в с. Білоскірка, вул. Шевченка, 50а та безхазяйне приміщення народного дому - торговий будинок загальною площею 223,1 м2 розташоване в с. Грабовець, вул. Л.Українки, 1а, Тернопільського району, Тернопільської області та зобов'язано Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію права комунальної власності Грабовецької сільської ради. Дане рішення набрало законної сили і виконане станом на даний час. Стосовно набувальної власності на яку посилається позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю. Перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю рахується згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та Перехідних положень цивільного кодексу тільки після 1 січня 2001 року та закінчується десятирічний строк в 2011 році. Також звертає увагу суду на те, що при розгляді справи № 7/63-1347 встановлено, що майно перебувало у користуванні РайСТ на підставі постанови Ради Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету КП(б)У від 08.12.1939р. № 1618, як існуючі будівлі пристосовані для торгівлі і, РайСТ не користується приміщеннями з 2008р. в с. Грабовець та з 2001р. в с. Білоскірка, що не заперечувалося позивачем та підтверджена Переліком діючих і законсервованих об'єктів. У звязку з недоведеністю безперервності та відкритості володіння майном протягом встановленого законом десятирічного строку просить суд в позі відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників відповідача, судом встановлено:

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Позивач Споживче товариство "Тернопільське районне споживче товариство", м. Тернопіль, вул. Бродівська, 47, зареєстроване як юридична особа (ідентифікаційний код 01767347), що підтверджується, довідкою головного управління статистики у Тернопільській області № 31-7 від 07.06.2011р..

У відповідності до норм ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (даний спосіб захисту застосовується у випадку спору між субєктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обовязку, водночас може стосуватися не тільки наявності спору, а й невизначеного правового стану).

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Тобто, законодавець закріплює презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно.

У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на постанову господарського суду Тернопільської області від 20.06.2006р. у справі № 9/62-735, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 000245 від 26.01.1998р.. Також посилається на те, що користується магазином з 1971р., магазин взятий на облік і станом на день розгляду справи обліковується на балансі споживчого товариства і ним використовується, а тому вважає, що у споживчого товариства є необхідний десятирічний термін володіння майном для визнання права власності за правилами ст. 344 ЦК України, за набувальною власністю.

Правові підстави набуття права власності визначено у главі 24 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Одним із шляхів набуття права власності глава 24 ЦК України визначає набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Статтею 344 цього Кодексу визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Частиною 2 вказаної норми встановлено, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина 4 зазначеної норми).

Тобто, згідно з частинами 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Тобто відлік строків, про які йдеться в ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, може розпочинатися з 01.01.2001р..

Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно не може мати місця раніше 1 січня 2011 року (наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України в постанові від 16.08.2005р. у справі №8/509).

Суд, на підставі ст. 43 ГПК України давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, на підтвердження заявлених вимог та заперечень прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

При цьому суд виходив з наступного.

Рішенням господарського суду від 22.10.2009р. у справі № 7/63-1347 за позовом Грабовецької сільської ради, с. Грабовець, Тернопільського району, Тернопільської області до Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, про визнання нежитлових приміщень розташованих на території Грабовецької сільської ради за адресою с. Білоскірка, вул. Шевченка 50а, та в с. Грабовець, вул. Л. Українки 1а, безхазяйними та зустрічним позовом Тернопільського районного споживчого товариства про визнання права власності на нежитлові будівлі - магазинів "Промпродтовари", розташованих за адресою с. Білоскірка, вул. Шевченка 50а, та в с. Грабовець, вул. Л. Українки 1а. - позовні вимоги Грабовецької сільської ради задоволено та визнано безхазяйними нежитлові приміщення розташовані на території Грабовецької сільської ради в с. Грабовець вул. Л. Українки 1а та в с. Білоскірка вул. Шевченка 50а. В зустрічному позові Тернопільському РАЙСТ про визнання права власності на нежитлові будівлі магазинів "Промпродтовари" у с. Білоскірка по вул. Шевченка, 50а та в с. Грабовець по вул. Л.Українки, 1а, відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. у справі № 7/63-1347 апеляційну скаргу Тернопільського районного споживчого товариства задоволено частково. Рішення господарського суду Тернопільської області від 22.10.2009р. у справі № 7/63-1347 скасовано частково, в частині задоволених первісних вимог. В цій частині первісних вимог в позові відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

Водночас, згаданими судовими актами встановлено, що спірне приміщення перебувало у користуванні позивача на підставі постанови Ради Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету КП(б)У від 08.12.1939р. № 1618, як існуючі будівлі пристосовані для торгівлі.

Подані позивачем оригінали накладних та документів бухгалтерської звітності не можуть бути належними доказами у справі так як не свідчать про здійснення торгівлі саме у спірному приміщенні, а долучені ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами серії АВ № 680647 та ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями мерії АВ № 680205, видатні на термін з 24.07.2007р. по 24.07.2008р., свідчать лише про намір здійснення торгівельної діяльності, та не є доказом її здійснення.

Водночас доказом того, що Тернопільське районне споживче товариство не користується спірним приміщенням підтверджено і переліком законсервованих і діючих будівель Тернопільського РайСТ станом на 01.01.2009р..

Долучені до матеріалів справи № 7/63-1347 копія копії акту приймання виконаних Буддільницею РАЙСТ робіт за жовтень 1979р. по підсобному приміщенню котельні магазину с. Грабовець, акту робочої комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта котельні з допоміжними приміщеннями для зберігання палива магазину продтовари с. Грабовець загальною площею 64,8 м2 від 24.11.1979р., вартість затрат 14525 крб., постанови правління Тернопільського РАЙСТ від 25.11.1975р. № 284 про затвердження акту введення в експлуатацію котельні з допоміжним приміщенням для зберігання палива магазину с. Грабовець, судом до уваги не взято як належний доказ, як такі, що не відповідають чинним правилам прийняття об'єктів в експлуатацію, які є обов'язковими для всіх суб'єктів незалежно від форми власності, не підтверджені оригіналами, які є правовстановлюючими документами та підлягають зберіганню, і не підтверджені причини не надання оригіналів документів, а стосовно, долученого до матеріалів справи державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, констатовано, що останній підтверджує лише правомірність платного землекористування земельною ділянкою площею 0,08 га, виділеної для обслуговування магазину.

Постановою Вищого господарського суду від 19.05.2010р. у справі 7/63-1347 Касаційну скаргу Тернопільського районного споживчого товариства залишено без задоволення, а Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2010р. у справі № 7/63-1347 залишено без змін.

Судами також встановлено, що на виконання встановленого законом порядку набуття права власності на безхазяйне майно Грабовецькою сільською радою подано оголошення в газету "Подільське слово" № 9 (4751) від 22.02.2008р. про знаходження безхазяйних приміщень в селах Білоскірка, вул. Шевченка, 50а та Грабовець, вул. Л. Українки, 1а; подано заяву Тернопільському районному госпрозрахунковому бюро технічної інвентаризації про взяття на облік як безхазяйних нежитлових приміщень розташованих на території Грабовецької сільської ради.

Згідно приписів ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації, як орган який здійснює згідно Тимчасового положення державну реєстрацію прав на нерухоме майно на території Тернопільського району, до якого відноситься Грабовецька сільська рада, взяло на облік та зареєструвало як безхазяйні приміщення народного дому-торгового будинку в с. Грабовець, вул. Л. Українки, 1а - 07.04.2008р. та приміщення магазину в с. Білоскірка, вул. Шевченка, 50а - 27.05.2008р. (довідки БТІ № 262, 263 від 18.03.2009р., № 1005 від 22.07.2009р.).

З аналізу вищевикладених обставин справи та норм матеріального права вбачається, що Грабовецькою сільською радою дотримано визначену ст. 335 ЦК України процедуру та зареєстровано як безхазяйні спірні приміщення в органах БТІ.

Крім того, рішенням Тернопільського міська районного суду від 14.04.2010р. за заявою Грабовецької сільської ради за участю заінтересованої особи Тернопільського районного споживчого товариства про передачу у комунальну власність безхазяйних нежитлових приміщень заяву Грабовецької сільської ради задоволено та передано безхазяйну нерухому річ магазин площею 111,3 м2 розташований в селі Білоскірка Тернопільського району, вул. Шевченка, 50а, та народний дім-торговий будинок, загальною площею 223,1 м2, який знаходиться в селі Грабовець Тернопільського району, вул. Л. Українки, 1а, у комунальну власність Грабовецької сільської ради Тернопільського району.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07.07.2010р. рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14.10.2010р. залишено без змін а апеляційну скаргу Тернопільського районного споживчого товариства відхилено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26.08.2010р. зобовязано Тернопільське районне бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію права комунальної власності безхазяйних нерухомих обєктів магазину площею 111,3 м2 розташованого в селі Білоскірка Тернопільського району, вулиця Шевченка, 50а та народного дому торгового будинку, загальною площею 223,1 м2, який знаходиться в селі Грабовець Тернопільського району Тернопільської області.

Ухвалою Верховного суду від 17.05.2011р. касаційну скаргу Тернопільського районного споживчого товариства відхилено, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14.04.2010р. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 27.07.2010р. залишено без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обовязковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням пятого скликання Двадцять сьомої сесії Грабовецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 310 від 18.05.2010р. "Про оформлення права власності на народний дім-торговий будинок в с. Грабовець по вул. Л. Українки № 1а", прийнятим на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14.04.2010р., вирішено оформити право власності на народний дім-торговий будинок в с. Грабовець по вул. Л. Українки № 1а, який є в комунальній власності громади с. Грабовець за територіальною громадою в особі Грабовецької сільської ради (п. 1 рішення).

Зазначене рішення набрало законної сили та станом на день розгляду даного спору є виконаним, що підтверджується свідоцтвом про власності на нерухоме майно від 07.10.2010р. та витягом про державну реєстрацію прав, у відповідності до яких нежиле приміщення, приміщення народного дому торгового будинку за адресою Тернопільська область, Тернопільський район, с. Грабівці, вулиця Лесі Українки, будинок 1а зареєстроване за територіальною громадою с. Грабовець в особі Грабовецької сільської ради.

Посилання позивача на те, що спірна будівля перебуває на балансі споживчого товариства судом відхиляється, так як не встановлює факту знаходження такого майна у власності, оскільки баланс підприємства є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу та вартості майна, обсягу фінансових зобовязань на певну дату.

Згідно з п. 7 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності" № 02-5/266 від 02.04.1994р., знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги судові рішення та набуття права власності на приміщення народного дому - торгового будинку в с. Грабовець, Грабовецькою сільською радою, згідно рішення від 18.05.2010р., яке є чинним на час розгляду справи, у суду відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на дане майно з підстави набувальної давності користування.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці докази оцінюються судом на основі всебічності, повноти й обєктивності усіх обставин справи у своїй сукупності відповідно до положень ст. 43 ГПК України. Згідно ст. 33 ГПК України, обовязок доказування покладено на сторони у справі, у звязку з чим кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Беручи до уваги викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43 - 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

2.На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "28" жовтня 2011 року через місцевий господарський суд.

Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8061

СуддяГ.Б. Бучинська