Рішення № 20745198, 26.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.12.11 р. Справа № 24/270

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

При секретарі судового засідання (помічнику) Смірновій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Міністерства юстиції України, м.Київ

до відповідача: Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Державне казначейство України, м.Київ

про: відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 11998,98 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довір. №8-5-1302 від 29.09.2011р., №9-1-32/464 від 09.08.2011р.

від відповідача: не зявились

від третьої особи: не зявились

СУТЬ СПОРУ:

Міністерством юстиції України у жовтні 2010 року заявлений позов про стягнення з Державного підприємства «Селидіввугілля» 11998,98 грн. збитків, завданих Державному бюджету України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. №26862/03 ОСОБА_2 було перераховано з держбюджету 11998,98 грн. Позивач вважає, що у держави виникло право зворотної вимоги до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування. При цьому, позивач посилається на приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, статей 2, 11, 17, 170, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", статей 14, 15 Закону України "Про міжнародні договори України", частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підтвердження позовних вимог надано суду копію рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. №26862/03 «ОСОБА_2 проти України», копію платіжного доручення від 28.10.2008р. №1817, копію рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 02.04.1999р., копію рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 03.03.2003р. у справі №2-292/2003г, копію ухвали Апеляційного суду Донецької області від 08.05.2003р. у справі №22-2210/2003, наказ Міністерства палива та енергетики України від 18.08.2004 №492 „Про створення ДП „Донецька вугільна енергетична компанія”.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що ДП «Селидіввугілля» є неналежним відповідачем, оскільки зазначене підприємство створене у травні 2005р. згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 26.05.2005р. №237 «Про реорганізацію ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», згідно довідки ЄДРПОУ серії АБ №214729 датою первинної реєстрації підприємства є 06.06.2005р., ідентифікаційний код підприємства - 33426253. Крім того відповідач вважає, що рішенням Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. №26862/03 «ОСОБА_2 проти України» саме держава Україна визнана винною у порушенні п.1 ст.6 Конвенції і ст.1 Першого протоколу у звязку з тривалим невиконанням (майже 6 років) рішення Новогродівського міського суду від 02.05.1999р. про стягнення з ДВАТ „Тахта 1-3 Новогродівська” на користь ОСОБА_2 1530,44 грн. заборгованості по зарплаті та 223,30 грн. компенсації втрати частини зарплати (всього 1753,74 грн.); на думку відповідача, саме держава Україна зобовязана сплатити заявнику 1800 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судові витрати та податок з зазначеної суми. Відповідач стверджує, що ані з рішення Європейського суду з прав людини «ОСОБА_2 проти України», ані з позову Міністерства юстиції України не вбачається причинно-наслідкового звязку між діями ДП «Селидіввугілля» і шкодою, спричиненою органами державної влади України тривалим невиконанням рішення Новогродівського міського суду від 02.04.1999., ухваленого на користь ОСОБА_2, і незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, що на думку відповідача, є підставою для відмови в позові.

На підтвердження заперечень відповідач надав суду витяг зі статуту підприємства, копію свідоцтва про держреєстрацію юридичної особи, копію довідки з ЄДРПОУ, копії наказів Мінтопенерго та розподільчі і передатні баланси з розшифровками.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 №26862/03 Європейським судом з прав людини прийнято рішення, яким визнано порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, та зобовязано державу Україна сплатити заявникові 1800 євро в якості компенсації моральної шкоди, а також судових витрат.

При розгляді справи «ОСОБА_2 проти України» Європейським судом встановлено такі обставини.

2 квітня 1999 року Новогродівський міський суд зобов'язав Шахту "Новогродівська" (державне підприємство) виплатити заявнику 1753грн. заборгованості із заробітної плати та компенсації втраченої частини зарплати.

Суд відмовив у задоволенні скарг заявника щодо бездіяльності відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції.

24 лютого 2004 року Новогродівське міське управління державної виконавчої служби повідомило заявника, що у виконавчому провадженні було замінено сторону боржника з шахти «Новогродівська» на Державне підприємство «Селідіввугілля»

Станом на 26 жовтня 2004 року заявнику було виплачено 1530грн. з загальної суми 1753 грн.

У серпні 2005 року пані Хохлова, вдова заявника, повідомила суд, що після того як справу було передано на комунікацію Уряду-відповідачу, вона отримала залишок суми.

У рішенні Європейський Суд (п.18) зазначив, що рішення, винесене на користь заявника, залишалось частково не виконаним майже шість років, що призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (п.21). (а.с.33-43).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997 року №475/97-ВР. Законом України від 9 лютого 2006 року №3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обовязків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника гр. ОСОБА_3 домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п. 55, Серія A №303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" №48553/99, п.96, ЄСПЛ 2002-VII). Це значить, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду позитивним обовязком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

У звязку із обовязком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обовязковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. №26862/03 «ОСОБА_2 проти України» платіжним дорученням №1817 від 28.10.2008р. Міністерство юстиції України перерахувало на рахунок ОСОБА_2 (вдови заявника) 11998,98 грн., що еквівалентно 1800 євро на 28.10.2008р. (а.с.48)

Міністерство юстиції України, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу), на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Селидіввугілля", як до правонаступника майнових прав та обовязків по вищенаведеним спірним правовідносинам, про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із статтею 1192 зазначеного Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Так, у звязку з недотриманням ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська”, правонаступником якого є ДП „Селидіввугілля”, законодавства про працю ОСОБА_2 був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області було встановлено ряд порушень ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська”, правонаступником якого є ДП "Селидіввугілля", норм законодавства про працю та позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України”, який діяв на момент прийняття Новогродівським міським судом рішення, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Набуття вищевказаними рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області законної сили призвело до виникнення у відповідача ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська” (правонаступником якої є ДП „Селидіввугілля”), як боржника, за вказаними рішеннями обовязку із його виконання.

Обовязок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості з заробітної плати та компенсації втрати частини зарплати, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заробітної плати та компенсації втрати частини зарплати звільненому працівнику.

Наявність виконавчого провадження не була перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості з заробітної плати та компенсації втрати частини зарплати звільненому працівнику припинення юридичної особи шляхом реорганізації (виділу, злиття).

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 лютого 2003 року № 96 “Про реорганізацію ВАТ ДХК “Селидіввугілля”” реорганізовано ДВАТ ДХК “Селидіввугілля” і його дочірні підприємства, в тому числі ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська”, шляхом їх виділення і подальшого злиття та створення на їх базі ДП “Селидіввугілля”. Відповідно до п. 10 зазначеного наказу встановлено, що правонаступником ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська” є ДП „Селидіввугілля” (а.с.50).

Згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України від 18.08.2004р. № 492 "Про створення ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" припинена діяльність державних підприємств, в тому числі й Державного підприємства "Селидіввугілля" (пункт 7 наказу), правонаступником усіх прав та обовязків у повному обсязі ДП "Селидіввугілля" є ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" (а.с.52-53).

Наказом ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" від 28.12.2004р. № 36 у складі ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" для здійснення господарської діяльності створено, в тому числі відокремлений підрозділ „Шахта „1-3 Новогродівська” (а.с.54).

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 26.05.2005р. № 237 "Про реорганізацію ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" реорганізовано ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів, в тому числі „Шахта „1-3 Новогродівська”, та приєднання його до складу створеного, відповідно до п.10 вказаного наказу, ДП "Селидіввугілля". Установлено, що ДП "Селидіввугілля" є правонаступником усіх прав та обовязків ДП "Донецька вугільна енергетична компанія", повязаних з діяльністю виділених з його складу відокремлених підрозділів (а.с.55).

Про те, що відповідач є правонаступником прав та обовязків ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська” також свідчать розподільчі та передатні баланси підприємства з розшифровками до них (а.с.58-80)

У розділі 3 Статуту Державного підприємства "Селидіввугілля", ДП "Селидіввугілля" є правонаступником прав та обов'язків відокремленого підрозділу „Шахта „1-3 Новогродівська” (а.с.25-28).

На підставі вищевикладеного,твердження відповідача, що він не є правонаступником ДВАТ „Шахта „1-3 Новогродівська” не приймаються судом до уваги в звязку з безпідставністю.

Отже, обовязок виконання рішення покладався саме на боржника протягом усього строку існування заборгованості, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення боржника від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Відсутність своєї вини відповідачем не доведено, матеріалами справи цей факт не підтверджений.

Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання рішення Європейського суду від Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. №26862/03 «ОСОБА_2 проти України» державі заподіяно матеріальні збитки у загальному розмірі 11998,98 грн., що еквівалентно 1800 євро станом на 28.10.2008р., у звязку з чим відповідно до ст.9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

Чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до понесення Державою України збитків у загальному розмірі 11998,98 грн., що еквівалентно 1800 євро станом на 28.10.2008р., та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ, до Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне казначейство України, м.Київ, про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 11998,98 грн., задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, 13, р/р 31116115700028 Державне казначейство України м.Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 20055032) збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 11998,98 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на Державного бюджету України судовий збір у розмірі 941,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили через десять днів з дня його прийняття (підписання) та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Величко Н.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

У судовому засіданні 26.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 03.01.2012р.