Рішення № 20732642, 26.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р.Справа № 15/17-4805-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від прокуратури - Столяренко М.В.,

від позивачів:

1) Одеської міської ради не зявився,

2) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Данилова І.П.,

від відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 20246,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про:

-розірвання договору оренди № 84/33 від 22.04.2011 р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3;

-виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 56,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та передачу вказаного приміщення Департаменту,

-стягнення з відповідача на користь Департаменту заборгованості з орендної плати в сумі 19743,81 грн. та пені в сумі 503,02 грн.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наступним.

22 квітня 2011 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди № 84/33, згідно з яким останній було передане у строкове платне користування обєкт комунальної власності - нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 56,8 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, строком до 22.03.2014 року.

Як вказує заступник прокурора, в порушення п.п. 2.2, 2.4. договору відповідач несвоєчасно та не в повному розмірі сплачував орендну плату, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість орендної плати станом на 08.11.2011 р. в розмірі 19 743,81 грн.

Також заступник прокурора вказує, що за несвоєчасне внесення орендної плати, згідно з п. 5.2. договору, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасні виконання грошових зобов'язань”, відповідачу була нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Так, станом 08.11.2011 р. пеня склала 503,02 грн.

До того ж прокурор вказує, що Департамент на підставі ст. 188 Господарського кодексу України надіслав на юридичну адресу орендаря пропозицію про розірвання договору № 01-13/5982 від 04.10.2011 р., відповідно до якої орендарю запропоновано сплатити заборгованість з орендної плати та пені, розірвати договір оренди та повернути вищезазначене нежитлове приміщення за актом приймання-передачі.

Однак, орендар вимоги Департаменту не виконав, залишив пропозицію без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.11.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4805-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

У звязку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

22 квітня 2011 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір оренди № 84/33, згідно п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 56,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

В п.1.3 договору зазначено, що термін дії договору оренди з 22 квітня 2011 р. до 22 березня 2014 р. Тобто договір оренди діє і по теперішній час.

В розділі 2 договору сторонами визначено порядок розрахунків. Так, п. 2.1 договору № 31/38 передбачено, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради; протоколу засідання комісії з проведення конкурсів на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси від 22.04.2011 р.

За орендоване приміщення орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 3 250,00 грн. та є базовою ставкою орендної плати за місяць (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.4 договору орендар зобовязаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконанні неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

У випадку припинення дії цього договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення (п. 4.10 договору).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар зобовязаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як вбачається з матеріалів справи, Департамент комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (орендар) склали акт приймання-передачі обєкту оренди (а.с. 11), відповідно до якого відповідачу було фактично передано в оренду приміщення загальною площею 56,8 кв.м. на виконання вищевказаного договору оренди від 22.04.2011 р.

Вказане приміщення є власністю територіальної громади міста Одеси, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежилі приміщення першого поверху від 07.02.2007 р. (а.с. 28), а також витягом КП „Одеське МБТІ та РОН” № 13667585 від 22.02.2007 р. (а.с. 27).

Між тим, як вказує прокурор, відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання за вказаним договором оренди від 22.04.2011 року щодо внесення орендної плати.

При цьому заступник прокурора вказав, що у порушення п. п. 2.2, 2.4. договору відповідач несвоєчасно та не в повному розмірі сплачував орендну плату, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі, яка станом на 08.11.2011 р. складає розмірі 19 743,81 грн.

Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 19743,81 грн.

Між тим за приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В свою чергу невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність орендаря за невиконання обовязку щодо внесення орендної плати.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 5.2 договору оренди, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати, на думку суду, позивачем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради правомірно здійснено розрахунок пені за період з травня 2011 р. по жовтень 2011 року, розмір якої становить 503,02 грн. згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 15).

При цьому слід зазначити, що розмір спірної суми заборгованості по орендній платі і пені відповідач не оспорив, наявність порушень умов договору з боку відповідача не спростовано останнім. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, як зясовано судом, позивачем Департамент комунальної власності Одеської міської ради було направлено на адресу орендаря відповідача пропозицію № 01-13/5982 від 04.10.2011 р. про розірвання вищевказаного договору (а.с. 13).

Так, п. 5.3 договору передбачено, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення обєкта оренди. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Як вже зазначалось, у відповідності зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Так, відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, виключення з вказаного правила визначено ст. 782 Цивільного кодексу України, згідно якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, чинним законодавством передбачено право на відмову від договору оренди, яке виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. При цьому слід зазначити, що з моменту одержання відповідачем (наймач) повідомлення позивача як наймодавця про відмову від договору оренди договір вважається розірваним.

Між тим, як зясовано судом, повідомлення про розірвання договору було повернуто позивачу без вручення у звязку з відсутністю відповідача за вказаною ним адресою.

Проте, згідно п. 7.6 договору оренди від 22.04.2011 р. договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

Згідно положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Так, підставою для розірвання спірного договору оренди від 22.04.2011 р. прокурором визначено невиконання відповідачем зобовязання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору та не спростовано відповідачем.

За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про розірвання договору оренди від 22.04.2011 р., укладеного між позивачем Департаментом та відповідачем.

В свою чергу у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов'язок орендаря після припинення дії договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди передбачено також ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"

Відповідно до п. 4.7. договору оренди у разі дострокового розірвання договору оренди орендар зобов'язаний у 15-ти денний термін передати орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі.

Так, оскільки спірний договір оренди припинено внаслідок його розірвання судом, відповідно відсутні правові підстави для використання відповідачем приміщення, яке ним орендувалось за вказаним договором. Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо виселення відповідача з орендованого нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 56,8 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Так, позов подано прокурором в інтересах Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, оскільки власником спірного приміщення, що є комунальним майном, є територіальна громада м. Одеси, інтереси якої представляє Одеська міська рада у всіх правовідносинах.

Згідно п.1.1 Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради вказаний Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради. Відповідно до п.1.2 вищезазначеного Положення Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади м. Одеси. Отже, основним завданням Департаменту є управління комунальною власністю, забезпечення надходження коштів до бюджету міста за рахунок ефективного обліку, використання, збереження майна на території громади.

Як вказує прокурор, через неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Департамент, в значній мірі втрачає те, на що розраховувала при укладанні договору, а саме отримання до місцевого бюджету коштів за рахунок орендної плати, чим порушується ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та перешкоджає ефективному використанню та розпорядженню вищевказаним об'єктом комунальної власності в інтересах територіальної громади м. Одеси.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає представництво інтересів позивачів прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Приморського району міста Одеси відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом 23.11.2011 р.) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір” (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто на момент подачі позову у 2011 році - 941 грн.

При цьому ч. 3 ст. 6 цього ж Закону передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

До того ж порядок сплати державного мита передбачений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., що діє в частині, яка не суперечить Закону України „Про судовий збір”.

Разом з тим п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Пунктом 37 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (розділ "Справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів") передбачено, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці.

Статтею 55 ГПК України встановлено, що ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено декілька вимог, які носять одночасно майновий та немайновий характер.

З огляду на вказане та враховуючи вищенаведені вимоги законодавства за поданий позов судовий збір мав бути сплачений відповідно до кожної із заявлених майнової і немайнової вимоги. Відтак, позивач при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами мав сплатити до бюджету судовий збір у розмірі 2352,50 грн. (941 грн. + 1411,50 грн.)

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 20246,83 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65029, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 2630259, п/р 37326027001909, МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області, код ЗКПО 26302595) заборгованість з орендної плати в сумі 19743/девятнадцять тисяч сімсот сорок три/грн. 81 коп. та пеню у розмірі 503/пятсот три/грн. 02 коп.

3.Розірвати договір оренди № 84/33, укладений 22.04.2011 р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 2630259, п/р 37326027001909, МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області, код ЗКПО 26302595) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (65029, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1).

4.Виселити фізичну особу підприємця ОСОБА_3 (65029, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 56,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та передати вказане приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 2630259, п/р 37326027001909, МФО 828011 банк ГУДКУ в Одеській області, код ЗКПО 26302595).

5.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65029, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, р/р 31215206700008 одержувач ГУДКУ в Одеській області, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 2352/дві тисячі триста пятдесят дві/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2012 р.