Рішення № 20732638, 26.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р.Справа № 15/17-4560-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача Водопянов С.В.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сенеж Донецьк” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 48242,54 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сенеж Донецьк” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 48242,54 грн. , посилаючись на наступне.

Між ТОВ „Сенеж Донецьк” та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір поставки 1121 сд від 19.04.2011 р., відповідно до якого позивач як постачальник зобов'язався передати товар та повязані з ним документи відповідачу (дистрибютору) в обумовлені договором строки, а відповідач зобовязався прийняти товар і оплатити його на умовах договору.

Як зазначає позивач, на виконання вказаного договору ним як постачальником 20.04.2011 р. та 29.04.2011 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 30469,95 грн., що підтверджується видатковими накладними № 316, № 317 від 20.04.2011 р. та № 402, № 415 від 29.04.2011 р.

Так, за умовами п. 4.2 вказаного договору оплата за поставлений постачальником товар здійснюється дистриб'ютором протягом 21 календарного дня з моменту переходу права власності на поставлений товар, а відповідно до п. 3.11. цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Отже, як вказує позивач, строк для здійснення оплати за товар по видатковим накладним № 316, № 317 від 20.04.2011 р. закінчився 11.05.2011 р., а по видатковим накладним № 402, № 415 від 29.04.2011 р. закінчився 20.05.2011 р.

Проте, відповідач не розрахувався за поставлений товар в сумі 30469,95 грн., у зв'язку з чим порушив умови договору.

До того ж позивач посилається на п. 6.2. договору, згідно якого у разі порушення термінів оплати за товар, зазначених у п. 4.2. цього договору, дистриб'ютор сплачує постачальнику вартість неоплаченого товару та пеню, яка обчислюється з розміру подвійної ставки Національного банку України за кожний день простроченого платежу.

Так, позивачем здійснено нарахування пені за порушення термінів оплати за товар по видатковим накладним № 316, № 317 від 20 квітня 2011 року у сумі 21829 грн., починаючи з дати закінчення строку для сплати, а саме: з 12 травня 2011 по 19 жовтня 2011 року, що складає 1557,33 грн., а також по видатковим накладним № 402, № 415 від 29 квітня 2011 року у сумі 8640,95 грн. за період з 25 травня 2011 по 19 жовтня 2011 року, що складає 568,76 грн., яка разом становить 2126,09 грн.

До того ж п 6.3. договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати товару, зазначених у п. 4.2. цього договору більш ніж на двадцять календарних днів, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 % від вартості поставленого товару.

Оскільки відповідача порушив термін оплати понад 20 календарних днів, позивачем нараховано штраф по видатковим накладним № 316, № 317 від 20 квітня 2011 року в сумі 10914,50 грн. та по видатковим накладним № 402, № 415 від 29 квітня 2011 року в сумі 4320,48 грн., що разом складає 15234,98 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем було здійснено нарахування 3% річних в сумі 411,52 грн. за час прострочення грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.11.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4560-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

19 квітня 2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сенеж Донецьк” (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (дистрибютор) був укладений договір № 1121сд на постачання товарів (а.с. 31-37), відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобовязується передати (товар та повязані з ним документи у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобовязується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору дистриб'ютор бере на себе зобов'язання купувати продукцію в установленому обсязі у постачальника для їх подальшої реалізації в певному регіоні на умовах цього договору.

Найменування товарів, одиниця виміру товару і асортимент, визначаються відповідно до затвердженої сторонами специфікації (додаток № 1 до договору), що є невідємною частиною договору (п. 2.1 договору).

Ціни, а також розмір і порядок надання знижок, на товар, що постачається узгоджуються сторонами цього договору у специфікаціях (п. 3.1 договору).

Згідно п. 3.4 договору для визначення наявності у постачальника обов'язку здійснити поставку, є наявність у дистрибютора письмового підтвердження постачальником про узгодження замовлення, тобто письмового підтвердження (схвалення) постачальником замовлення дистриб'ютора. Письмове підтвердження (схвалення) замовлення постачальника може направлятися дистрибютору поштою або особисто. У письмовому підтвердженні (схвалення) постачальника вказується номер і дата замовлення дистриб'ютора. Письмове підтвердження (схвалення) постачальника може частково підтверджувати замовлення дистриб'ютора. Постачальник має право поставити товар без письмового підтвердження (схвалення) на умовах замовлення і в такому випадку замовлення дистриб'ютора вважається підтвердженим постачальником, а письмове підтвердження (схвалення) замовлення передається разом з товаром у місці поставки.

П. 3.6 договору передбачено, що товар поставляється засобами постачальника та за його рахунок до складу дистриб'ютора, за винятками та обмеженнями, які обумовлені цим договором.

Товар переходить у власність дистриб'ютора з моменту позначки останнього про приймання товару в видатковій накладній, товарно-транспортній накладній (п. 3.11 договору) .

У відповідності з п. 3.14 договору приймання товару здійснюється в пункті доставки товару, вказаному у специфікації, відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 р. № П-7. При цьому дистриб'ютор зобов'язаний здійснити перевірку якості та кількості товару в момент його передачі. а в разі відсутності зауважень дистриб'ютора по кількості і якості товару в момент його приймання, товар вважається поставленим постачальником належної якості і кількості. У разі поставки неякісного товару, підтвердженої актом приймання, з обов'язковою участю представника постачальника, дистриб'ютор має право повернути товар постачальник без здійснення оплати за нього. У разі поставки товару неналежної якості, що тягне за собою повернення товару або його частини, дистриб'ютор зобов'язаний повідомити про це постачальника протягом доби з моменту отримання товару.

Згідно п. 4.1 договору сума договору становить суму товарів, отриманих за всіма накладними. Ціна одиниці товару постачальника відображається в специфікаціях, а в разі зміни її па момент поставки, коригується за погодженням сторін. Ціна на товар підлягає перегляду в залежності від розміру знижок, що обумовлюються сторонами і підлягають застосуванню згідно умов цього договору (п. 4.5) та/або додатків і доповнень до останнього.

Оплата поставленого постачальником товару здійснюється дистриб'ютором протягом 21 календарного дня з моменту переходу права власності на поставлений товар, відповідно до п. 3.11 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.2 договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та зясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 30469,95 грн., що підтверджується видатковими накладними № 316, № 317 від 20.04.2011 р. та № 402, № 415 від 29.04.2011 р. (а.с.41-44).

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на вищевказаних видаткових накладних, скріплений печаткою відповідача.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного та умов договору, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобовязань за укладеним з відповідачем договором поставки.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар згідно п. 4.2 договору протягом 21 календарного дня з моменту переходу права власності відповідно до оформленої видаткової накладної, .

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, вартість поставленого позивачем товару відповідачем не було сплачено. Таким чином, сума боргу відповідача за отриманий товар складає 30469,95 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 6.2 договору № 1121сд від 19.04.2011 р., у разі порушення термінів оплати за товар, зазначених у п. 4.2. цього договору, дистриб'ютор сплачує постачальнику вартість неоплаченого товару та пеню, яка обчислюється з розміру подвійної ставки Національного банку України за кожний день порушення строків розрахунку від суми простроченого платежу.

Також п. 6.3 вказаного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплат товару, зазначених у п. 4.2 цього договору більш ніж на 20 календарних днів, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф у розмірі 50% від вартості поставленого товару.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як зазначалось вище, згідно п. 4.2 договору № 1121 сд строк оплати товару відповідачем становив 21 календарний день від дати переходу права власності на поставлений товар, щ визначається моментом підписання видаткової накладної згідно п. 3.11 договору. Отже, з огляду на дату здійснення позивачем поставки товару за вищевказаними видатковими накладними 20.04.2011 р. та 29.04.2011 р., строк для оплати товару сплинув відповідно 11.05.2011 р. та 20.05.2011 р.

Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем і отриманого відповідачем товару.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за вказаним договором щодо здійснення оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з12.05.2011 р. по 19.10.2010 р. на суму боргу в розмірі 21829,00 грн. за видатковими накладними № 316, № 317 від 20.04.2011 р., що складає за розрахунком позивача 1557,33 грн., а також за період з 25.05.2011 р. по 19.10.2011 р. на суму боргу в розмірі 8640,95 грн. за видатковими накладними № 402, № 415 від 29.05.2011 р., що складає 568,75 грн.

Таким чином, загальна сума пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача, складає 2126,09 грн. (1557,33 грн. + 568,75 грн.).

Також на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу згідно п. 6.3 договору штраф за порушення строку оплати товару понад 20 календарних днів, що становить за період 02.06.2011 р. по 22.06.2011 р. 10914,50 грн. - 50% від суми поставленого і несплаченого товару за видатковими накладними № 316, № 317 від 20.04.2011 р., та за період з 10.06.2011 р. по 22.07.2011 р в сумі 4320,48 грн. 50% від суми поставленого і несплаченого товару за видатковими накладними № 402, № 415 від 29.04.2011 р. Відтак, загальна сума штрафу за договором, що також підлягає стягненню з відповідача, складає 15234,98 грн. (10914,50 грн. + 4320,48 грн.).

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі 1121сд не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних за період з 12.05.2011 року по 26.10.2011 року за видатковими накладними № 316, № 317 від 20.04.2011 р. у розмірі 301,42 грн. та за період з 25.05.2011 р. по 26.10.2011 р. за видатковими накладними № 402, № 415 від 29.05.2011 р. у розмірі 110,08 грн. Відтак, сума нарахованих 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання становить 411,52 грн. (301,42 грн. + 110,08 грн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 1121сд, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 48242,54 грн. (30469,95 грн. основного боргу + 2126,09 грн. пені + 15234,98 грн. штраф + 411,52 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Сенеж Донецьк” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Сенеж Донецьк” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 48242,54 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сенеж Донецьк” (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, буд. 2; код ЄДРПОУ 36207507) суму боргу за договором № 1121сд від 19.04.2011 р. в розмірі 30469/тридцять тисяч чотириста шістдесят девять/грн. 95 коп., пеню в сумі 2126/дві тисячі сто двадцять шість/ грн. 09 коп., штраф у розмірі 15234/пятнадцять тисяч двісті тридцять чотири/ грн. 98 коп., 3% річних в сумі 411/чотириста одинадцять/грн. 52 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 482/чотириста вісімдесят дві/грн. 42 коп.; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2012 р.