Рішення № 20732635, 26.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2011 р.

Справа № 15/17-4693-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Відбудова” про стягнення 25 081,48 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Відбудова” про стягнення 25 081,48 грн., посилаючись на наступне.

29.10.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Відбудова” був укладений договір купівлі-продажу з відстроченням платежу № 100/32, відповідно до якого позивач подав, тобто передав у власність відповідача товар у кількості та на умовах передбачених договором, а відповідач зобов'язався прийняти товар на суму 18 501,52 грн., а відповідач прийняв цей товар, але не оплатив його у повному обсязі.

Так, позивач вказує, що ним прийняття товару на суму 18 501,52 грн. підтверджується відповідними накладними: № 61061957 від 31.07.2008 року; № 61063659 від 28.08.2008 року; № 61066144 від 06.10.2008 року.

При цьому позивач вказує, що згідно п. 2. договору відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 28 календарних днів після дати, вказаної у видатковій накладній. З огляду на вищезазначені накладні відповідач був зобов'язаний оплатити товар до 28.08.2008 р., 25.09.2008 р. та 03.11.2008 р. (включно) відповідно.

Проте, як зазначає позивач, у вказані строки товар оплачено не було.

Крім цього, позивач вказує, що 10 квітня 2009 року позивачем було продано відповідачу товар на суму 1 997,10 грн., що підтверджується накладною № 61074347 від 10.04.2009 р. Так, відповідач був зобов'язаний оплатити прийнятий ним за цією накладною товар до 11.04.2009 р.

Також позивач відмітив, що відповідачем частково було оплачено товар, поставлений за вказаною накладною, а саме, у розмірі 1 707,30 грн., що підтверджується банківською випискою БВ-0000192 від 03.04.2009, решта сума в розмірі 289,80 грн. не сплачена.

Таким чином, за вказаним договором та зазначеною накладною позивачем було поставлено товар на загальну суму 20 498,62 грн., а відповідачем сплачено 1 707,30 грн., у зв’язку з чим заборгованість відповідача складає 18 791,32 грн.

З огляду на те, що більш ніяких дій з боку відповідача, спрямованих на оплату товару та погашення боргу, здійснено не було, позивачем було направлено відповідачу претензію № 72-юр від 26.06.2009 р. на суму заборгованості 18 791,32 грн., яку було частково задоволено, у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками № БВ-0000558 від 12.10.2009, № БВ-100604 від 03.11.2009 р. та № БВ-0000627 від 10.11.2009 р.

Також в подальшому позивачем було направлено відповідачу претензію № 31-юр від 19.01.2010 р. (з нарахуванням штрафних санкцій) на суму 26 923,74 грн., яку також було частково задоволено у розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № БВ-100066 від 11.02.2010 р.

Всього в рахунок оплати товару відповідачем було сплачено 4 207,30 грн., у зв’язку з чим на момент подачі позову заборгованість відповідача перед позивачем склала 16 291,32 грн.

При цьому, як стверджує позивач, акт звірки взаємних розрахунків відповідач підписати відмовився, але заборгованість відповідача вважається визнаною та не оспорюється з його боку з огляду на листи останнього № 135 від 26.08.2009 р., № 200 від 29.01.2010 р.

Так, позивач зазначає, що сплата позову є порушенням (невиконанням) відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Разом з тим за прострочення строків оплати товару відповідачу на суму простроченої заборгованості позивачем згідно п. 6.2 договору була нарахована пеня у розмірі 1 259,13 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати товару на суму простроченої заборгованості позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 6 022,56 грн. та 3% річних в сумі 1 508,47 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4693-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

29 жовтня 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Відбудова” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу з відстрочення платежу № 100/32, відповідно до умов якого позивач як продавець продає, а покупець набуває у власність та зобов’язується сплатити протягом 28 календарних днів після дати, вказаної у видатковій накладній, за товари, перелік яких визначається у видаткових накладних виписаних покупцю в період дійсності цього договору.

Право власності на товари переходить від продавця до покупця з моменту передачі їх уповноваженими представниками покупця.

Покупець сплачує за передані товари шляхом переказу відповідних сум грошових коштів на банківський рахунок продавця. Зобов'язання покупця стосовно сплати вартості товарів, які є предметом вказаного договору, вважаються виконаними від дати зарахування відповідної суми на банківський рахунок продавця.

Ч. 1 договору визначено, що договір діє протягом 1 року з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та до моменту повного виконання сторонами їх зобов’язань, що встановлені згідно з його положеннями.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 20 498,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, зокрема:

- видатковою накладною № 61061957 від 31.07.2008 року;

- видатковою накладною № 61063659 від 28.08.2008 року;

- видатковою накладною № 61066144 від 06.10.2008 року.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на вищевказаних видаткових накладних, скріплений печаткою відповідача.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного та умов договору, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобов’язань за укладеним з відповідачем договором купівлі-продажу.

В свою чергу за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої видаткової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на передбачений договором строк оплати товару, а саме протягом 28 календарних днів після дати, вказаної у видатковій накладній, відповідно відповідач був зобов'язаний оплатити товар до 28.08.2008 р., 25.09.2008 р. та 03.11.2008 р. (включно).

Однак, у вказані строки товар за кожною видатковою накладною оплачено не було.

Крім того, 10 квітня 2009 року позивачем було продано відповідачу товар на суму 1997,10 грн., що підтверджується накладною № 61074347 від 10.04.2009 р. При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить скріплений печаткою відповідача підпис уповноваженої особи відповідача, що діяла на підставі довіреності № 0037 від 10.04.2009 р. (а.с. 19).

Ч. 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору поставки товару, суд погоджується з доводами позивача про фактичне укладення сторонами вказаного договору у формі вказаної видаткової накладної, адже сторонами було досягнута згода стосовно усіх істотних умов договору, зокрема, визначений предмет і ціну товару.

Так, вищевказаний договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, є також підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно є обов'язковим для виконання його сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 61074347 від 10.04.2009 року було сплачено відповідачем частково в сумі 1 707,30 грн., що підтверджується наданою позивачем копією банківської виписки № БВ-0000192 від 03.04.2009 р. Решту суму в розмірі 289,80 грн. відповідачем не було сплачено.

Так, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за договором № 100/32 і видатковою накладною № 61074347 від 10.04.2009 р. склала 18 791,32 грн.

При цьому позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 72-юр від 26.06.2009 року на суму заборгованості 18 791,32 грн. Вказана претензія була частково задоволена та відповідачем було сплачено суму в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками № БВ-0000558 від 12.10.2009 р., № БВ-100604 від 03.11.2009 р. та № БВ-0000627 від 10.11.2009 р.

Також в подальшому позивачем була направлена відповідачу претензія № 31-юр від 19.01.2010 р. (з нарахуванням штрафних санкцій) на суму 26 923,74 грн., яка також була частково задоволена, а саме відповідачем було сплачено суму в розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № БВ-100066 від 11.02.2010 р.

Всього в рахунок оплати товару відповідачем було сплачено 4 207,30 грн., у зв’язку з чим на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 16291,32 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вже зазначалось, за умовами договору кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару, поставленого за вищевказаними накладними № 61061957 від 31.07.2008 року; № 61063659 від 28.08.2008 року; № 61066144 від 06.10.2008 року, сплинув відповідно 29.08.2008 р., 26.09.2008 р., 04.11.2008 р. Щодо поставленого товару за видатковою накладною № 61074347 від 10.04.2009 року, то строк оплати сплинув 10.04.2009 р. з огляду на приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України (строк оплати в момент прийняття товару), оскільки інше не встановлено сторонами.

Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару в сумі 16 291,32 грн., починаючи з 29.08.2008 р.

При цьому невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч. 6 договору, покупець зобов'язується сплатити пеню за кожний день прострочення сплати вартості товарів, переданих покупцю. Сума пені визначається за формулою = <Прострочена на оплати, включаючи ПДВ> * <Облікова ставка НБУ> * 2 / 365 * <Кількість календарних днів прострочки>.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов’язання за договором щодо повної оплати наданих позивачем послуг, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за останні 6 місяців прострочення на суму боргу за відповідною накладною, що становить за розрахунком позивача (а.с. 33-34) 1 259,13 грн..

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат за період з вересня 2008 року по червень 2011 року на суму боргу за відповідною видатковою накладною.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Також рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних були надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат в сумі 6022,56 грн., позивачем при здійсненні розрахунку (а.с. 33-34) були допущені помилки, а саме невірно був розрахований сукупний індекс інфляції, у зв’язку з цим судом перераховані інфляційні втрати, виходячи з існуючої суми боргу і обраного позивачем періоду прострочення, які складають:

- за період з 29.08.2008 р. по 12.10.2009 р.: 9485,00 грн./100%*116,3% (сукупний індекс інфляції) –9485,00 грн. = 1546,06 грн.;

- за період з 11.11.2009 р. по 11.02.2010 р.: 7985,00 грн. ./100%*103,8% (сукупний індекс інфляції) –7985,00 грн. = 303,43 грн.;

- за період з 12.02.2010 р. по 14.08.2011 р.: 6985,00 грн./100%*113,5% (сукупний індекс інфляції)- 6985,00 грн. = 845,19 грн.;

- за період з 26.09.2008 р. по 14.08.2011 р.: 6132,00 грн./100%*135,0% (сукупний індекс інфляції)- 6132,00 грн. = 2146,20 грн.;

- за період з 04.11.2008 р. по 14.08.2011 р.: 2884,52 грн./100%*132,8% (сукупний індекс інфляції)- 2884,52 грн. = 946,12 грн.;

- за період з 12.04.2009 р. по 14.08.2011 р.: 289,80 грн./100%*121,0% (сукупний індекс інфляції)- 289,80 грн. = 60,86 грн.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат позивача, що підлягають стягненню з відповідача, складають 5847,86 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі № 100/32 та договором у формі видаткової накладної від 10.04.2009 р. не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу за відповідною видатковою накладною у період з 29.08.2008 р. по 14.08.2011 р., що складають за розрахунком позивача (а.с. 33-34) 1 508,47 грн.

Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 24 906,78 грн. (16 291,32 грн. + 1 259,13 грн. + 5 847,86 грн. + 1 508,47 грн.)

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Хілті (Україна) ЛТД” обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з заявленої позивачем до стягнення суми боргу.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Відбудова” про стягнення 25 081,48 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Відбудова” (65045, м. Одеса, вул. Поштова, 2/4; код ЄДРПОУ 30747538; р/р 2600630024844 в ООФ АБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” (01033, м. Київ, вул. Боженко, 86 Л, офіс 10; код ЄДРПОУ 23162194; р/р 26004200033019 у ПАТ „Сітібанк”, МФО 300584) 16291/шістнадцять тисяч двісті дев’яносто одна /грн. 32 коп. основного боргу, 1 259/одна тисяча двісті п’ятдесят дев’ять /грн. 13 коп. пені; 5 847/п’ять тисяч вісімсот сорок сім /грн. 86 коп. інфляційних витрат; 1 508/одна тисяча п’ятсот вісім/грн. 47 коп. –3% річних; витрати по сплаті державного мита в сумі 249/двісті сорок дев’ять/ грн. 07 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 227/двісті двадцять сім/грн. 82 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Хілті (Україна) ЛТД” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2012 р.