Постанова № 20728442, 28.12.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

28.12.2011

Постанова

Іменем України

27.12.2011 р. справа №8/5009/3743/11

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Мартюхіної Н.О. та Склярук О.І., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»на рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.11 року у справі №8/5009/3743/11 (суддя Попова І.А.) за позовною заявою ОСОБА_2 (представник ОСОБА_3, на підставі договору про надання юридичних (адвокатських) послуг №102 від 01.07.2011 року) до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»(представник ОСОБА_4, довіреність №726/2 від 13.07.2011 року) про стягнення вартості частини майна товариства в сумі 2998 571, 98 грн. у звязку із виходом його учасника,

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Запорізької області 26.10.11 року прийнято рішення у справі №8/5009/3743/11, згідно якого вирішено задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»(далі Товариство) про стягнення вартості частини майна товариства в сумі 2998 571, 98 грн. у звязку із виходом його учасника.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 04.11.11 року.

Рішення суду мотивовано статтею 148, 151 Цивільного кодексу України, ст.54 Закону України «Про господарські товариства», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3.5. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»та п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», зокрема тим, що оскільки законодавством не передбачено складання фінансової звітності станом на станом на певну дату (25.12.2008 року), експертом при проведенні експертного дослідження обґрунтовано здійснено розрахунки виходячи з вартості майна та зобовязань Товариства, відображених в балансі товариства станом на 31.12.2008 року.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Запорізької області у справі №8/5009/3743/11, заперечуючи висновки, встановлені рішенням суду, вважаючи, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, Товариство звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2011 року у справі №8/5009/3743/11, обґрунтовуючи її тим, що чинне законодавство розрізняє майновий стан товариств, які займаються та не займаються страховою діяльністю, а тому при визначенні порядку та правових наслідків виходу особи із складу учасників страховика товариства з додатковою відповідальністю, відповідні положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства»повинні застосовуватися з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

Скаржник зауважив, що при визначенні вартості майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному (складеному) капіталі страховика, за основу для розрахунку повинен прийматися розмір перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності та не повинні враховуватися кошти страхових резервів, які розміщенні за видами страхування згідно ст. 31 Закону України «Про страхування».

Також апелянт вважає, що порядок обчислення вартості частки у майні товариства, належну до сплати учаснику, що виходить, мають встановити учасники товариства шляхом внесення відповідних приписів до його статуту.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2011 року залишити без змін.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 27.12.11 року з 1106 до 1110 години.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п.4.4. наявного в матеріалах справи статуту товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 05.06.2007 року №1 (т.1 а.с.80-86), статутний капітал (статутний фонд) розділений на 2000000 (два мільйони) часток, серед яких 173390 часток належить позивачу, що складає 8,6695% розміром 1733900 грн.

25 грудня 2008 року позивач звернувся до відповідача з нотаріально посвідченою заявою про вихід із складу учасників Товариства (т.1 а.с.67).

Загальними зборами учасників відповідача оформленого протоколом від 24.03.2009 року (т.1 а.с.а.с.110-113) було, зокрема, прийнято рішення про затвердження річної звітності за 2008 рік, про збільшення статутного капіталу Товариства з 20000000 грн. до 34500000 грн., про розподіл часток у статутному капіталі, про виведення позивача із складу учасників Товариства та зменшення розміру статутного капіталу на 2990977 грн. до розміру 31509023 грн.

Стаття 167 ГК України, визначає поняття корпоративних прав, як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною 4 статті 151 Цивільного кодексу України визначено, що до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Водночас, положеннями ст.148 Цивільного кодексу України встановлено, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

За змістом ст.190 Цивільного кодексу України, майном, крім речей, вважаються майнові права та обовязки.

В світлі ст.66 та ст.139 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності субєктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Тобто, вартість частки майна Товариства, що належить до сплати позивачу, повинна визначатися з розрахунку вартості всього майна, що належить відповідачу, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо, з врахуванням майнових зобовязань останнього.

За розясненнями викладеними у п.3.5. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»(далі - Рекомендації), подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обовязків товариства. Право учасника на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

З наведеного апеляційна інстанція доходить висновку, що незалежно від того чи відбулися б 24.03.2009 року загальні збори учасників Товариства, чи ні, а також незалежно від прийнятого на них рішення, позивач в будь-якому разі вважається таким, що вийшов з Товариства із закінченням трьохмісячного строку з моменту повідомлення останнього про вихід (25.12.2008 року).

В контексті ст.54 Закону України «Про господарські товариства»та п.6.6. статуту Товариства, при виході учасника із складу засновників йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту виходу.

Колегією також приймається до уваги п.3.5. Рекомендацій, згідно якого вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідача було повідомлено про волевиявлення позивача вийти із складу учасників Товариства 25.12.2008 року, тому на переконання апеляційної інстанції, вартість частини майна та розмір частини прибутку, які підлягають виплаті позивачу, повинні обчислюватися саме на цю дату.

В той же час, ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», звітнім періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємств складається станом на кінець останнього кварталу (року).

Відтак, оскільки чинне законодавство, яке врегульовує спірні правовідносини виключає можливість складання фінансової звітності станом на 25.12.2008 року, для розрахунку вартості частини майна та розміру частини прибутку, які підлягають виплаті позивачу, необхідно застосовувати дані про фінансовий стан відповідача складені на 31.12.2008 року.

Стаття 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних субєктів господарської діяльності та субєктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Відповідно до положень вказаного Закону, метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Користувачами фінансової звітності, відповідно, є фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

В свою чергу, згідно п.3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну від 31.03.1999 року №87, баланс це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобовязання і власний капітал.

У балансі відображаються активи, зобовязання та власний капітал підприємства у тисячах гривень без десяткових знаків. Активами є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Зобовязання уявляють собою заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Власний капітал же становить частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобовязань (п.п. 1, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).

Поряд з тим, згідно п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).

Пункт 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Обєднання підприємств», затвердженого наказом Мінфіну України від 07.07.1999 року №163 визначає, що чистими активами підприємства є його активи за винятком зобовязань.

Згідно наявного в матеріалах розглядуваної справи балансу Товариства, станом на 31.12.2008 року (т.2 а.с.а.с.59-61) вартість активів відповідача складає 85993,9 тис. грн., а вартість його зобовязань 51406,3 тис. грн.

Отже, із врахуванням вищевикладеного вартість чистих активів Товариства станом на 31.12.2008 рік становить 34587,6 тис. грн. (85993,9 51406,3) або 34587600,00 грн. Відповідно частка позивача станом на 25.12.2008 рік дорівнює 2998571,98 грн. (34587600,00 х 8,6695%).

Таким чином, підстав для поставлення під сумнів наявного у справі висновку судової економічної експертизи №9158 від 08.09.2011 року (т.2 а.с.а.с.89-98), наразі не вбачається, а співставлення та аналіз ухвали господарського суду Запорізької області від 03.08.2011 року (т.2 а.с.а.с.81-82) та клопотання відповідача про проведення додаткової судової експертизи від 21.10.2011 року (т.2 а.с.а.с.112-116), зумовлює висновок суду, що відповідь на поставлені відповідачем питання, по суті вже були відображені у висновку судового експерта, виходячи з чого призначення додаткової судової експертизи колегія вважає недоцільним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 26.10.11 року у справі №8/5009/3743/11 підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і обєктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо»на рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.11 року у справі №8/5009/3743/11.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.11 року у справі №8/5009/3743/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Є.Мєзєнцев

Суддя Н.Мартюхіна

Суддя О.Склярук

Надруковано: 5 прим.

1 позивачу

1 відповідачу

1 у справу

1 господарському суду Запорізької області

1 Донецькому апеляційному господарському суду