Постанова № 20689715, 19.12.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1670/8143/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Молодецького Р.І.,

при секретарі Пехоті М.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шкіль О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській областіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

14 жовтня 2011 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській областіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0034101702/11689 від 12.09.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0003732301/1404 від 22 квітня 2011 року протиправно збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість на 4 908,67 грн. за основним платежем та 2 454,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на, всього на загальну суму 7 363,01 грн., оскільки у товариства наявні усі законні підстави для включення суми податку на додану вартість (надалі - ПДВ), зазначеної у податковій накладній, виписаній ПП "Калісто", до податкового кредиту.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У наданих до суду письмових запереченнях посилався на те, що проведеною документальною невиїзною перевіркою позивача встановлено неправомірність включення до складу податкового кредиту за липень 2010 року в сумі 4 908,67 грн. сум ПДВ, сформованих в результаті взаємовідносин з ПП "Калісто", оскільки відносини із вказаним підприємством не підтверджено первинними документами. В поясненнях суду зазначив, що контрагент ПП "Калісто", по відносинам з яким сформовано податковий кредит, відсутній за юридичною адресою, у нього відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ якого анульоване 05.05.2011 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області; перебуває на податковому обліку в Кременчуцької міської ради № 11-Р від 29.01.1997 року.

Позивач 23 лютого 2005 року зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 77035436 від 23.02.2005 року, НОМЕР_2, індивідуальний податковий номер платника ПДВ НОМЕР_1.

На підставі повідомлення від 30.06.2011 року № 5938/з/17, виданого Кременчуцькою ОДПІ, відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ від 30.06.2011 року № 3495, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна документальна фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 по питанню взаємовідносин з приватним підприємством "Калісто" за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт № 4851/17-311/2277112434 від 13.07.2011 року, згідно із висновками якого, встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3: п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого ним занижено ПДВ за липень 2010 року на загальну суму 4 908,67 грн.

За змістом акту перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту вищевказаних сум ПДВ за операціями з ПП "Калісто", яке не має виробничих фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару в обсягах, що задекларовані. Крім того, згідно акту про результати документальної невиїзної перевірки № 11362/23-05/24670538 від 20.12.2010 року, щодо достовірності нарахування сум податку на додану вартість за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року, встановлено порушення ПП "Калісто" п.1.2 статті 215, п.п. 1.5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, п. 1.7 статті 1, п.п 7.4.1, п.п 7.4.5, п. 7.4, п.п 7.2.6 п. 7.2, п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого по декларації за ПДВ за перевіряємий період підприємству зменшено суму податкових зобов'язань на 12 948,26 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 812 948,26 грн. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ПП "Калісто" до позивача, за таких умов, господарські правовідносини між позивачем та ПП "Калісто" не спричиняють реального настання правових наслідків.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0003732301/1404 від 22.04.2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Полум'я Кремінь" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в 62 500,00 грн., в тому числі за основним платежем на суму 50 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 12 500,00 грн.

З вимогою про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення - рішення позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки операції здійснювались у грудні 2010 року, то до спірних правовідносин мають застосовуватись акти законодавства України в сфері регулювання податкових відносин, в тому числі, Закон України "Про Податок на додану вартість", що діяли на момент їх виникнення та здійснення.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин, (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону № 168/97-ВР, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Окрім того, виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Судом встановлено, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП "Калісто" було укладено договір поставки від 01 липня 2010 року, умовами якого передбачено, що постачальник (ПП "Калісто") зобов'язується передати у власність покупця (ФОП ОСОБА_3) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем до суду надано: - податкову накладну № 548 від 01.07.2010 року; - рахунок-фактуру № СФ-0000301 від 01 липня 2010 року; - видаткову накладну № РН-0000547 від 01.07.2010 року; - товарно-транспортну накладну серії 02ААВ від 01.07.2010 року; - копію квитанцій до прибуткових касових ордерів № 521, 522, 525.

За наслідками здійснення даних господарських операцій позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей, в розмірі 4 908,67 грн.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження платником податків ПДВ за липень 2010 року на суму 4908,67 грн.

В обґрунтування даних доводів податкова інспекція посилалася на те, що відповідно до даних податкової звітності ПП "Калісто" у останнього відсутні необхідні виробничі потужності, трудові ресурси та технічні засоби для ведення господарської діяльності, у звязку з чим, відповідач дійшов висновку про нікчемність договірних відносин між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП "Калісто".

Надаючи правову оцінку вказаним доводам Кременчуцької ОДПІ та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій між контрагентами, судом встановлено наступне.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Дослідивши в судовому засіданні копію податкової накладної № 548 від 01.07.2010 року, що виписана ПП "Калісто" судом встановлено, що вона формально відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Разом з тим, суд вважає за доцільне зазначити, що наявність податкової накладної є обовязковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, відповідно до вимог ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Суд зазначає, що за змістом вищевказаного договору поставки на виконання його умов Постачальник складає та надає Покупцю, зокрема, рахунок на попередню оплату, видаткову накладну.

На вимогу суду позивачем до матеріалів адміністративної справи надано копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на оплату товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 29 452 грн.

Також, позивачем, на підтвердження реальності операцій, а саме, транспортування товару, надано суду товарно-транспортну накладну серії 02ААВ, однак суд не приймає її до уваги як належний доказ у справі, з огляду на наступне.

Так, за умовами договору поставки від 01.07.2010 року Продавець здійснює відгрузку товару - дизельного палива, протягом 2 днів на умовах самовивозу.

За приписами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.3 -11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому, суд зазначає, що Покупець повинен здійснювати приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю у відповідності до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155.

Так, відповідно до пп. 5.1.1 п. 5 вказаної Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

За приписами п. 5.4 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна надана суду не є належним доказом поставки (транспортування) паливно-мастильних матеріалів від ПП "Калісто" до ФОП ОСОБА_3, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України та договором поставки передбачено складення таких накладних за формою № 1-ТТН.

На вимогу суду позивачем до матеріалів адміністративної справи не надано товарно-транспортних накладних, складених за формою № 1-ТТН.

Окрім того, судом встановлено, що у підприємства також відсутні паспорти якості та сертифікати відповідності на паливно-мастильні матеріали.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів не вдається можливим встановити факт транспортування та подальшої передачі товарно-матеріальних цінностей від ПП "Калісто" до ФОП ОСОБА_3

Надані на вимогу суду документи на підтвердження транспортування товару: копію заявки до договору від 01.07.2010 року; договір найму транспортних засобів від 01.06.2010 року; договір на організацію перевезень вантажу від 05.01.2010 року; договір безкоштовного користування від 01.06.2010 року; Ліцензія НОМЕР_3 на здійснення вантажних перевезень, Свідоцтво про реєстрацію ТЗ марки МАЗ, моделі 5337 - не дають можливості встановити причинно-наслідкові звязки, що нафтопродукти поставлялися саме від ПП "Калісто" та у тому обсязі, кількості та на ту суму, що була включена до складу податкового кредиту позивача, з огляду на наступне.

Предметом доказування, згідно з частиною першою статті 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належать встановити при ухваленні судового рішення у справі. При цьому згідно із статтею 70 КАС України зазначені обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, судом враховано, що відповідно до вимог, встановлених статтею 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Аналогічна норма міститься і в пункті 105 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що договори найму транспортного засобу від 01.06.2010 року та договір безкоштовного користування від 01.06.2010 року, який за своєю правовою природою є договором найму транспортного засобу, укладені між Позивачем та фізичною особою ОСОБА_4 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, укладені без дотримання вимог закону, тому не приймаються судом як належний доказ на підтвердження факту транспортування (перевезення) та зберігання товару.

За таких обставин, позивачем не надано належних доказів транспортування товару по договору поставки від 01.07.2010 року.

Позивачем також не надано суду інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту зберігання придбаних у ПП "Калісто" нафтопродуктів.

Вищенаведене в своїй сукупності дає підстави стверджувати про правомірність висновків Кременчуцької ОДПІ щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на оплату товарно-матеріальних цінностей, в підтвердження чого ним до матеріалів адміністративної справи надано копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, оскільки сам лише факт оплати товару не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобовязань.

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 12.09.2011 року № 0034101702/11689.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про порушення Кременчуцькою ОДПІ норм чинного законодавства України та обґрунтованість даного позову.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька ОДПІ приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Отже, адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2011 року.

Суддя Р.І. Молодецький