Постанова № 20687182, 21.11.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/2674/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імекс Трейд Плюс»» до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імекс Трейд Плюс»» звернулося в суд із позовом про визнання протиправними дій Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції щодо визнання правочинів ТзОВ «ТД «Імекс Трейд Плюс»» з контрагентами при придбанні та продажу товарів (послуг) за квітень і травень 2011 року та за березень 2011 року з контрагентами взаєморозрахунки по яких уточнено в звітному періоді, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах та об’явлення цих правочинів нікчемними, про що зазначено в акті перевірки від 29 червня 2011 року за №32/23/36710016; зобов’язання Любомльську МДПІ врахувати показники податкових зобов’язань з ПДВ на суму 881337 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму 838512 грн., що були відкориговані на підставі акту перевірки від 29 червня 2011 року за №32/23/36710016 та визнання протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року №0000332301, яким збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 60485 грн., в тому числі 60484 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо визнання правочинів, укладених ТзОВ «ТД «Імекс Трейд Плюс»» з контрагентами при придбанні та продажу товарів (послуг) за квітень і травень 2011 року та за березень 2011 року з контрагентами взаєморозрахунки по яких уточнено в звітному періоді, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах та об’явлення цих правочинів нікчемними, про що зазначено в акті перевірки від 29 червня 2011 року за №32/23/36710016 та про зобов’язання Любомльську МДПІ врахувати показники податкових зобов’язань з ПДВ на суму 881337 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму 838512 грн., що були відкориговані на підставі акту перевірки від 29 червня 2011 року за №32/23/36710016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки органу державної податкової служби про нікчемність правочинів без дослідження первинних бухгалтерських документів та документів бухгалтерської і фінансової звітності не можуть вважатись обґрунтованими. Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача (договори, накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі, банківські виписки) відповідають вимогам законодавства, оскільки містять усі реквізити. Незаконними є і висновки щодо завищення податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 881337 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 838512 грн., оскільки податкові зобов’язання та податковий кредит сформовані на підставі дійсних правочинів,які були виконані сторонами. Крім того, правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків та мали відповідну економічну вигоду як для товариства так і для держави, адже до бюджету сплачувались відповідні податки.

Відповідач у відзиві на позов від 17 жовтня 2011 року пред’явлені позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що у позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, а тому зазначені договори відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Просив відмовити в задоволенні позову.

У зв’язку з тим,що від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності 21 листопада 2011 року суд ухвалив судовий розгляд адміністративної справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані суду письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Любомльською міжрайонною державною податковою інспекцією 29 червня 2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імекс Трейд Плюс»» з питань дотримання вимог податкового законодавства (ПДВ) за період з1 квітня 2011 року по 12 травня 2011 року, за результатами якої складено акт за №32/23/36710016.

Перевіркою встановлено порушення пункту 50.1, пункту 50.2 статті 50, пункту 184.7 статті 184, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, статтю 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на суму 60484 грн.

На підставі акту перевірки Любомльською міжрайонною державною податковою інспекцією 13 липня 2011 року сформоване податкове повідомлення-рішення за №0000332301, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 60485 грн., в тому числі 60484 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що валові витрати та податковий кредит позивача за наслідками операцій з ТзОВ «Квант плюс», ТзОВ «СВ-Кард», ТзОВ «Глорія-Нет», ФГ «Агро-плюс», ТзОВ «УІФК-Волинь», ТзОВ «Термінал БК» сформовано неправомірно, оскільки угоди, укладені з даними контрагентами є нікчемними в силу того, що операції з придбання товарів і послуг не мали реального характеру та не підтверджені бухгалтерськими, податковими та іншими документами.

Даний висновок ґрунтується на досліджених при проведенні перевірки даних, а саме:

- акт від 18 травня 2011 року №24/23-36710016 «Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ «ТД «Імекс Трейд Плюс»» з питань дотримання вимог податкового законодавства (податок на прибуток та ПДВ) за період з 1 січня 2011 року по 31 березня 2011 року», яким було встановлено відсутність об’єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг), які підпадають під визначення статті 134, статті 185 Податкового кодексу України та визнано угоди на придбання та реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) нікчемними з усіма контрагентами;

- акт від 20 травня 2011 року за №636/23-100/37245999 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Глорія-НЕТ» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами відомостей за листопад, грудень 2010 року та січень, березень 2011 року з податку на додану вартість».

З огляду на це, податкова інспекція посилаючись на відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) прийшла до висновку, що вказані платники податків не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, що призвело до відображення податкового кредиту та валових витрат, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто проведення «безтоварних» операцій без сплати грошових коштів та податків від цих операцій спричиняє шкоду державі та суспільству. Тому, зазначені операції, відповідно до частин першої та другої статті 215, частин першої та п’ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення визначених операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктами 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Крім того, відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України).

З наведених положень Закону випливає, що обов’язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв’язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд також вважає, що у зв’язку з наданими податковим органом даними щодо кількості працівників, як позивача так і його контрагентів, а також відсутність основних засобів, в тому числі приміщень, виконання умов укладених договорів є підтвердженням відсутності технічних та технологічних можливостей вказаних юридичних осіб до надання послуг та продажу значного обсягу товарів. Позивачем також не доведено економічної доцільності укладення правочинів з даними контрагентами.

Таким чином, судом, на підставі наданих сторонами доказів, встановлено та підтверджено правомірність висновку податкового органу про факт нереальності вчинення господарських операцій, який в свою чергу не потребує з’ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку, незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Враховуючи вищевикладене, товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імекс Трейд Плюс»» не мало право на підставі вказаних документів відображати валові витрати та формувати податковий кредит, оскільки як встановлено податковим органом та підтверджено судом, фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів та послуг не було.

Щодо нормативного обґрунтування висновків податкового органу, викладеного в акті перевірки суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статті 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об’єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, акт перевірки не може доводити умислу позивача на порушення публічного порядку.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, визначається законом як фіктивний (стаття 234 Цивільного кодексу України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Однак, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Встановлення факту недійсності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв’язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене, відповідач як суб’єкт владних повноважень надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів суду правомірність прийнятих ним рішень щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість, а також діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Долучені до справи докази в повній мірі підтверджують правомірність висновків Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції щодо заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імекс Трейд Плюс»» податку на додану вартість, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року за №0000332301 у суду відсутні.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, а тому до задоволення не підлягають.

Керуючись частиною 4 статті 122, статтями 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                      А.Я. Ксензюк