Ухвала суду № 2068359, 09.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/скарга №К-10936/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2008 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

на рішення господарського суду м.Києва від 28.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2005

у справі№33/754-28/462

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агат-Дельта»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 28.12.2004, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2005, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м.Києва №0000422307/0 від 02.06.2003 та стягнуто на користь позивача судові витрати.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача,у якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Розгляд касаційної скарги призначено в порядку письмового провадження, у відповідності з вимогами ч.1 ст.222 КАС України, у звязку з чим клопотання відповідача про розгляд справи за участю представників сторін, надіслане після вирішення даного питання, не підлягає задоволенню.

Перевіривши під час письмового провадження повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову перевірку позивача з питань відшкодування із бюджету податку на додану вартість за листопад 2002 року, за результатами якої складено акт №119/23-711/32041472 від 29.05.2003.

Перевіркою встановлено, що між позивачем та ВАТ «Козятинський птахокомбінат» укладено договір №79 від 21.11.2002, на підставі якого та відповідно до видаткових накладних позивачем отримано мясо яловичини 1 категорії та мясо яловичини блочної в кількості 40000 кг на загальну суму 327000,00 грн., у т.ч. ПДВ 54500,00 грн. Оплата придбаного товару здійснена позивачем в повному обсязі.

14.11.2002 позивачем укладено угоду №14/11/02 з ВАТ «Тростянецький мясокомбінат», на підставі якої та відповідно до видаткових накладних позивачем отримано мясо яловичини 1 категорії замороженої в напівтушах та мясо яловичини замороженої у блоках у кількості 130000 кг на загальну суму 1000546,80 грн. у т.ч. ПДВ 166757,80 грн. Оплату отриманого товару позивачем проведено в повному обсязі.

Дані книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно контракту №10/09 від 10.09.2002 укладеного між позивачем та ТОВ «Продмаркет-2000» позивач експортував товар (мясо яловичини) в кількості 170000 кг на суму 1154854,00 грн.

Провівши аналіз цін придбання та продажу за здійсненими позивачем операціями у звітному періоді, відповідачем встановлено, що окремі позиції товарного асортименту реалізовані позивачем за цінами, нижчими від цін придбання, різниця складає 12942,00 грн. (без ПДВ). При цьому акти уцінки підприємством не складені, в бухгалтерському та податковому обліку операції по уцінці не відображені.

Оскільки позивач не відобразив різницю між ціною придбання та ціною продажу товару, яка виникла у звязку з продажем позивачем товару за ціною, нижчою від ціни придбання, як уцінку в рядку 12.2 Декларації про прибуток підприємства (як убуток балансової вартості інвентарних запасів покупних товарів, матеріалів на складах), за результатами перевірки сума валових витрат позивача зменшена на суму уцінки та, відповідно, збільшено оподатковуваний прибуток. У звязку з чим відповідачем зроблено висновок про необхідність коригування суми податкового кредиту звітного періоду на суму зменшених валових витрат.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000422307/0 від 02.06.2003, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2002 року в розмірі 2588,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що факт правомірності здійснення позивачем реалізації окремих партій товару за ціною, нижчою від ціни придбання, та віднесення позивачем до валових витрат витрат, понесених у звязку з придбанням такого товару, встановлений рішенням Господарського суду м.Києва по справі №33/753, яке набрало законної сили. У звязку з чим витрати, понесені позивачем у звязку з оплатою вартості товару, який у наступному реалізований ним за ціною, нижчою від ціни придбання, підлягають включенню до валових витрат позивача в повному обсязі відповідно до приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже, всі суми сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів, вартість яких віднесена до складу валових витрат, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відносяться до податкового кредиту.

А також, що за контрактом №10/09 від 10.09.2002, позивачем здійснено реалізацію товару за ціною, не нижчою від середньої ціни на мясо за ІУ квартал 2002 року.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони є наслідком незастосування системного аналізу норм чинного законодавства, без всебічного і повного зясування всіх фактичних обставин справи.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 цього Закону передбачено, що донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Згідно з частиною першою статті 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону).

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону випливає, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу (зокрема, придбання товару з метою його наступного продажу), має сплачувати відповідні податки.

Валові витрати на придбання товару не можуть перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою.

Внаслідок укладених договорів та здійснених операцій з відчуження товару за цінами, нижчими за ціни придбання у позивача не виникла база оподаткування прибуток. Тобто позивач не сплачував податок на прибуток з таких операцій і заявляв до відшкодування з державного бюджету суми податку на додану вартість, виходячи з того, що нарахований ним податок при придбанні товару є більшим за одержаний у ціні товару при продажу.

Таким чином у справі підлягає встановленню, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету. Проте цю обставину суди не досліджували, хоча вона має правове значення.

Суди також не встановили й не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу позивачем товару за цінами, значно нижчими від цін придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість. Намір платника податку одержати дохід лише в такий спосіб без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету, і встановлення цих обставин дає підставу для відмови заявленого до відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Крім того, наявність у позивача належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентами з операцій із відчуження товару, необхідних відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, зокрема, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача, невизнання судами в інших справах недійсними договорів, не є перешкодою для відмови у задоволенні позову.

За змістом частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Оскільки вищезазначеним обставинам не була надана оцінка ні судом першої, ні апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 28.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

Н.Г.Пилипчук

О.А.Сергейчук

О.І.Степашко