Ухвала суду № 2068360, 16.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

16 липня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

при секретареві - Сидорович О. В.,

з участю:

представника позивача Кузів П.Г. (довіреність від 15.07.2008 № 113),

провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявоюспільного українсько-іспанського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Санза ТОП” до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову Господарського суду Тернопільської області від 18 грудня 2006 року та Львівського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2007 року, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2006 року спільне українсько-іспанське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю “Санза ТОП” (далі ТОВ “Санза ТОП”) звернулося до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000031500/0/158 від 19 січня 2006 року та № 0000441500/0/590 від 18 лютого 2006 року, прийнятих Козівською міжрайонною державною податковою інспекцією (Бережанське відділення), яким ТОВ “Санза ТОП” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2005 року на суму 35153 гривні та за грудень 2005 року на суму 8812 гривень, а всього на 43965 гривень.

Підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень стали висновки актів невиїзної документальної перевірки від 16 січня 2006 року № 8/15-02/31274081 та від 14 лютого 2006 року № /15-00/31274081 з питання достовірності відшкодування Товариству податку на додану вартість за жовтень та грудень 2005 року, складених Козівською міжрайонною державною податковою інспекцією (Бережанське відділення) про завищення позивачем сум податкового кредиту, задекларованих за вказані податкові звітні періоди, на 35153 гривні та на 8812 гривень відповідно, в звязку з порушенням пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Наказом Державної податкової адміністрації в Тернопільській області № 342 від 28 грудня 2005 року Козівську міжрайонну державну податкову інспекцію реорганізовано з утворенням, зокрема, на території Бережанського і Підгаєцького районів, Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 18 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2007 року, позовні вимоги задоволено.

У поданій касаційній скарзі Бережанська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності ТОВ “Санза ТОП” у жовтні та грудні 2005 року отримувало від постачальників товарно-матеріальні цінності.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач виходив з того, що згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону “Про податок на додану вартість” бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Оскільки позивач придбавав товар у постачальників, серед яких ПП “Пілат”, ЛГП “Галсільліс”, СПМ “Квота”, що протиправно не сплачували податок на додану вартість до бюджету, він не мав права на відшкодування податку, сплаченого ним у звязку зі здійсненням господарських операцій.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку покупця на податковий кредит кореспондується з податковим зобовязанням іншого платника податку постачальника товарів (послуг), який зобовязаний включити до податкових зобовязань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наявність податкових накладних, виписаних, зокрема, ПП “Пілат”, ЛГП “Галсільліс”, СПМ “Квота”, на користь ТОВ “Санза ТОП”.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що зменшення відповідачем задекларованої позивачем суми податкового кредиту не відповідає вимогам закону, оскільки невиконання контрагентом своїх зобовязань зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки суди всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 18 грудня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя М. І. Смокович

Судді Т. Ф. Весельська

С. А. Горбатюк

М. О. Сорока

І. В. Штульман