Постанова № 20672473, 21.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2011 р. м. КиївК-6561/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Островича С.Е., Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2008 року

у справі №2-а-4794/07 (22-а-2203/08)

за позовом Фірми «Сан-Лео»- дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сарема-Транс»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя (надалі Жовтнева МДПІ м.Маріуполя)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У жовтні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень Жовтневої МДПІ м.Маріуполя №00092552310/0 від 28.09.2007 року та №00092552310/1 від 16.10.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне застосування норм податкового законодавства відповідачем, яке полягає у тому, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, не відповідають стану фінансово-господарської діяльності підприємства, доводить відсутність господарських операцій які призвели до отримання прибутку в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відсутність операцій продажу робіт (послуг) в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, позивач зазначає, що відповідно до рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 12.01.2000 року, яке набрало законної сили, до спільного українсько-італійського підприємства в формі ТОВ «Сарема-Транс», його дочірніх підприємств, яким також є позивач, повинні застосовуватися положення податкового законодавства, які діяли під час внесення іноземних інвестицій (23.03.92 р.), без врахування наступних змін. З цих підстав позивач вважає що його звільнено від сплати деяких податків та зборів (обовязкових платежів), зокрема, від сплати податку на додану вартість.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя №00092552310/0 від 28.09.2007 року та №00092552310/1 від 16.10.2007 року про визначення Фірмі «Сан-Лео»- дочірньому підприємству спільного Українсько-італійського підприємства у формі ТОВ «Сарема-Транс»податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 113270,00грн., штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 56635,00гр.н, усього на суму 169905,00грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фірми «Сан-Лео»- дочірнього підприємства спільного Українсько-італійського підприємства у формі ТОВ «Сарема-Транс»03,40грн.

Мотивуючи свої висновки, суди попередніх інстанції виходили з того, що здійснювані фірмою «Сан-Лео»грошові операції по погашенню заборгованості перед кредитором не звязані з веденням господарської діяльності підприємства та з одержанням доходу.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями Жовтнева МДПІ м.Маріуполя звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не зявились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Жовтнева МДПІ м.Маріуполя була здійснена планова виїзна документальна перевірка Фірми «Сан-Лео»- дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сарема-Транс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.06.2007 року, за результатами якої складено акт №2264/23-3/32035888 від 19.09.2007 року.

В згаданому акті, на думку податкового органу, позивачем порушено вимоги, а саме:

- п.4.1 ст.4, п.п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в звязку з чим, позивачем в 3 та 4 кварталах 2004 року, 1-4 кварталах 2005 та 2006 років, 1 та 2 кварталах п.р. не було включено до складу валових суми доходів по рядку декларації 01.1 (доходи від продажу товарів (робіт, послуг) в розмірі 566349,29грн. отриманих як проценти банку за надання кредитних коштів первинним боржникам згідно з договорами передачі боргу;

- п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в звязку з чим, позивачем в 3 та 4 кварталах 2004 року, 1- 4 кварталах 2005 та 2006 років, 1 та 2 кварталах п.р. не було включено до складу валових суми витрат по рядку декларації 04.1 (витрати на придбання товарів (робіт, послуг)) в розмірі 5666349,29грн., сплачених банку в вигляді процентів за надання кредитних коштів первинним боржникам згідно з договорами передачі боргу.

На підставі зазначеного акту та за результатами апеляційного оскарження відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0009252310/1 від 16.10.2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 113270,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 56635,00грн.

Крім того, згідно висновками акту перевірки позивачем було включено до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість суми одержані в звязку з наданням «первісним боржникам»послуг по сплаті боргу банку ТОВ «СКБ»м. Одеса в розмірі 113270,00грн.

Як встановлено судами попередніх інстанції, на протязі 2004 2007 років було укладено ряд однотипних трьохсторонніх договорів про перевід боргу, за умовами яких позивач приймав на себе обовязки сторонніх підприємств (далі первісних боржників) щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «СКБ»м.Одеса заборгованості за відповідними кредитними угодами (пункт 1). При цьому, згідно з підпунктом 1.1 угод укладених між первісними боржниками та позивачем, які також носять типовий характер (далі угоди про взаєморозрахунки), останній здійснювалось відшкодування грошових коштів в розмірі сум, сплачених банківській установі. Положеннями угод про взаєморозрахунки також було передбачено граничний термін такого відшкодування первісними боржниками коштів сплачених позивачем (підпункт 2.] угод про взаєморозрахунки).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що сам факт одержання платником податків коштів не означає виникнення в такого платника податків доходу. Необхідною умовою для визнання отриманих коштів доходом є виникнення у одержувача економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, що приводить до росту власного капіталу. Отже, надходження коштів від первісних боржників носить компенсаційний характер і їхнє одержання не приводить до збільшення власного капіталу позивача.

Однак, цей висновок не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, п.п.4.1.1, п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4, визначений валовий дохід платника податку та визначено які саме отримані суми коштів включаються до валового доходу:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.ст.520, 521 цього Кодексу боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 даного Кодексу визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК України).

Відповідно до ст.238 зазначеного Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Зі змісту ст.334 ЦК України вбачається, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 177 ЦК України визначено, що обєктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші, які відповідно до статті 184 згаданого Кодексу є речами, які визначені індивідуальними ознаками.

Фірмою «Сан-Лео»укладений між фізичною (юридичною) особою договір переводу боргу, що по відношенню до цієї особи є правочином.

По відношенню до банківських установ фірма «Сан-Лео»становиться боржником та виконує замість певної особи зобовязання, які взяли на себе ці особи, в даному випадку сплату коштів по кредитній угоді, в даному випадку доречно говорити про зобовязання на які посилається позивач, керуючись ст.ст. 509, 520 ЦК України.

При цьому, позивачем не взято до уваги вимоги ст.521 ЦК України, якою передбачена вчинення правочину, щодо заміни боржника між позивачем та фізичною (юридичною) особою.

Беручи на себе зобовязання сплатити борг іншої особи, позивач одночасно набуває право на повернення боргу йому особою, за яку він виконав зобовязання, дане право підтверджується згодою про взаєморозрахунок по договору переводу боргу.

Відповідно до вищезазначеного позивач отримав валові доходи від надання послуг певній особі по сплаті його боргу та виконав банківську операцію (сплатив кредит), надавши фінансову послугу певній особі.

Також, беручи до уваги п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач поніс валові витрати, надавши певну суму коштів для сплати боргу.

Згідно з п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»обєктом оподаткування є операції платника податків з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, а відповідно до п.1.4 ст.1 цього Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів вважає, що податковим органом правомірно визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 113270,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 56635,00грн., тобто оскаржуване податкове повідомлення-рішення є цілком обґрунтованим та законним.

Крім того, звертає увагу на те, що зі змісту ч.1 ст.11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку, що відповідно до ст.229 КАС України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2008 року скасувати.

В задоволені позовних вимог Фірмі «Сан-Лео»- дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сарема-Транс»до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0009252310/0 від 28.09.2007 року, №000925210/1 від 16.10.2007 року відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Карась

____ М.І. Костенко

____ С.Е. Острович

_____ Є.А. Усенко