Ухвала суду № 20671290, 30.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/68651/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р.

у справі № 2а/1770/371/2011

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «Камаз-Транс-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «Камаз-Транс-Сервіс»(надалі позивач, ТОВ ГФ «Камаз-Транс-Сервіс»») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (надалі відповідач, ДПІ у м. Рівне) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 р. (суддя Н.О. Дорошенко), залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Т.С.Котік, судді: Є.М.Мацький, Н.М. Малахова), адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 р. №001052344/0/23-318. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість задекларованого на рахунок платника у банку: за вересень 2010 р., яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р. та за жовтень 2010 р., яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.09.2010 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 20.12.2010 р. складено акт № 2084/23-300/03567150 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 р. на 19141,05 грн. та за жовтень 2010 р. на 319974,90 грн.

На підставі акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 р. №001052344, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 339115,95 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган, за результатами перевірки контрагентів позивача, з якими він перебував у господарських відносинах у 2010 році, дійшов висновку щодо необґрунтованості формування підприємством податкового кредиту у періодах, що перевірялись, з огляду на неможливість встановити факт сплати постачальниками товарів податку на додану вартість до Державного бюджету України.

З огляду на що, відповідач зменшив підприємству заявлену ним до відшкодування суму податку на додану вартість на 339115,95 грн.

Згідно з приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами попередніх інстанцій підтверджено реальність виконання господарських зобовязань між позивачем та його контрагентами, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Онікс Союз», Товариством з обмеженою відповідальністю «А.В.С.-Систем»та Товариством з обмеженою відповідальністю ТД «Агропромпостач», належними первинними бухгалтерськими та податковими документами.

Що стосується неможливості перевірки факту сплати податку на додану вартість контрагентами позивача по ланцюгу постачання, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності заявлених до бюджетного відшкодування у вересні, жовтні 2010 р. сум податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. у справі №2а/1770/371/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.

Судді(підпис)Бившева Л.І.

(підпис)Голубєва Г.К.

(підпис)Костенко М.І.

(підпис)Ланченко Л.В.

Суддя А.М. Лосєв