Ухвала суду № 20671270, 07.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 року м. КиївК-25420/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Лосєва А.М.

Маринчак Н.Є.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 06.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2008

у справі № 28/322-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФД КапіталЬ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м.Києва від 06.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2008, позов ТОВ «ІФД КапіталЬ»задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №0002832306/0 та №0002822306/0 від 25.04.2007.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень, жовтень, листопад 2006 року, за результатами якої складено акт №881/23-06/32454981 від 12.04.2007.

За висновками акта перевірки, підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні та донарахуванню податку на додану вартість стало те, що протягом 2004-2005 років позивачем подавались декларації з податку на прибуток з відємним значенням обєкта оподаткування. Виходячи з положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідач дійшов висновку, що діяльність позивача не є господарською, оскільки не направлена на отримання доходу і є збитковою.

На підставі акта перевірки 25.04.2007 прийнято повідомлення-рішення №0002832306/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 43091,00 грн., та №0002822306/0, яким донараховано суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 29224,50 грн., у т.ч. 19483,00 грн. основного платежу та 9741,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення суми бюджетного відшкодування у періоді, що перевірявся, здійснено з дотриманням положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Єдиною підставою для позбавлення права платника на включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є не підтвердження суми сплаченого (нарахованого) податку податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Абзацом другим цього підпункту передбачено у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Порушень зазначених вимог під час перевірки не встановлено, у той час як Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює інших обмежень та не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від прибутковості чи збитковості його діяльності, у зв'язку з чим судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, за змістом п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, у разі встановлення обставин про те, що підприємство мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від підприємства причин, підстави вважати діяльність підприємства негосподарською, тобто такою, що не передбачає мети отримання прибутку, відсутні. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва відхилити, а постанову Господарського суду м.Києва від 06.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2008 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

А.М.Лосєв

Н.Є.Маринчак

С.Е.Острович

Суддя Л.В. Ланченко