Ухвала суду № 20671266, 30.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/68494/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.07.2011 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р.

у справі № 2270/5263/11

за позовомДержавного підприємства «Новатор»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Новатор»(надалі позивач, ДП «Новатор») звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом Державного підприємства «Новатор»до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (надалі відповідачі, ДПІ у м. Хмельницькому) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.07.2011 р. (суддя Д.Л. Фелонюк), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя В.М.Гонтарук, судді: О.А. Боровицький, Е.С. Смілянець), адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 р. №0000282307/0/799.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за серпень жовтень, грудень 2010 р., за наслідками отримання податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 31.03.2011 р. складено акт № 2228/23-7/22987900 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень жовтень, грудень 2010 р. на загальну суму 2805255,00 грн.; підпункту «б»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні залишку відємного значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість за серпень жовтень, грудень 2010 р. на загальну суму 2805255,00 грн.

На підставі акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 р. №0000282307, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2805255,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначений в акті висновок податкового органу ґрунтується на відсутності факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету виробниками (імпортерами) та сплати цього податку отримувачами товарів їх постачальникам, а також взаємодія позивача з ймовірними «податковими ямами», та підприємствами транзитерами: товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпро», товариством з обмеженою відповідальністю «Ольга», товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ «Анне Лтд», товариством з обмеженою відповідальністю «Рейнбоу Технолоджіс Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Рондо», товариством з обмеженою відповідальністю ВП «Спецкабель».

Однак, суди попередніх інстанцій визнали такий висновок відповідача необґрунтованим, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Згідно з приписами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

За змістом підпункту 7.4.5 цього ж пункту Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом під час перевірки не виявлено факту порушення позивачем податкового законодавства під час визначення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання і сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень жовтень, грудень 2010 р. та сплати постачальникам податку на додану вартість у ціні придбання товарів. Зазначені порушення не були встановлені і під час дослідження судами первинних документів, наявних у матеріалах справи.

Наявними у справі матеріалами також підтверджено реальність виконання господарських зобовязань між позивачем та його контрагентами.

У звязку з чим, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований цей податок, що включений платником податку до податкового кредиту.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо не доведення податковим органом факту порушення позивачем порядку формування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у серпні жовтні та грудні 2010 р.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.07.2011 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2011 р. у справі №2270/5263/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Голубєва Г.К. (підпис)Костенко М.І. (підпис)Ланченко Л.В. Суддя А.М. Лосєв