Постанова № 20671077, 30.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/9441/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Лосєва А.М.

за участю секретаря Сватко А.О.

представників:

позивача Талька В.В.

відповідача Кірієнко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі №2а-2337/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, у задоволенні позову ТОВ «Грант» про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дніпровському районі м.Києва №0000562320/0 від 09.07.2009, №0000562320/1 від 17.09.2009, №0000562320/2від 25.11.2009, №0000562320/3 від 30.01.2010 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 637384,50 грн., у т.ч. 424923 грн. основного платежу та 212461,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, відмовлено повністю.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт №1992/23-622-31864797 від 23.06.2009.

Перевіркою встановлено, що в травні 2007 року позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 8424,86 грн. на підставі податкової накладної від 25.03.2005 №22, виданої ТОВ «Донлеспром»; в розмірі 38382,65 грн. на підставі податкової накладної від 23.06.2005 №89, виданої ПП «Укрєвросвіт»; у червні 2007 року віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 288428,54 грн. на підставі податкових накладних від 06.12.2006 №132, від 22.12.2006 №152, від 22.12.2006 №153, від 22.12.2006 №154, від 05.02.2007 №19 виданих ПП «Укрєвросвіт; у листопаді 2007 року у розмірі 89686,27 грн. на підставі податкової накладної від 21.03.2007 №55, виданої ПП «Укрєвросвіт».

Отримані позивачем податкові накладні включені до Реєстру отриманих податкових накладних, а відповідні суми податку на додану вартість відображені в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

За висновками акта перевірки позивачем порушено підпункт 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 424923,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000562320/0 від 09.07.2009, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 637384,50 грн., у т.ч. 424923,00 грн. основного платежу та 212461,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

За результатами апеляційного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення №0000562320/1 від 17.09.2009, №0000562320/2 від 25.11.2009, №0000562320/3 від 30.01.2010, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобовязань.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що виходячи з аналізу підпункту 7.5.1 пункту 7.5 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» момент виникнення податкового зобовязання у платника податку (продавця) відповідає моменту виникнення у платника податку (покупця) права на податковий кредит і передбачає обовязкову виписку податкової накладної платником податку (продавцем). Отримання товару та його оплата (з податком на додану вартість) передбачає обовязкову виписку податкової накладної платником податку (продавцем) і є підставою для платника податку (покупця) для формування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено випадки коли платник податку (покупець) не позбавляється права на формування податкового кредиту у разі ненадання платником податку (продавцем) виписаної податкової накладної за дотримання ним певної процедури, яка передбачає подання до податкового органу декларації за звітний період разом із заявою та скаргою на такого постачальника, що є підставою для включення сплачених сум податку на додану вартість, підтверджених розрахунковими документами, до складу податкового кредиту.

Недотримання зазначеної процедури, за висновками судів попередніх інстанцій позбавляє позивача права на формування податкового кредиту в травні, червні, та листопаді 2007 року на підставі податкових накладних, виписаних в інших податкових періодах, у звязку з чим донарахування позивачу податкового зобовязання за спірним податковим повідомленням-рішенням визнано правомірним.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними.

Отже, у податковому періоді (попередній період), коли податкова накладна була виписана продавцем товарів, але ще не отримана покупцем цих товарів, покупець товарів не мав документа (податкової накладної), на підставі якого міг би включити суму податку на додану вартість по цій операції до складу податкового кредиту.

Отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за поточний звітний період.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

За підтвердження придбання та оплати товару позивачем в податковому періоді в якому були виписані податкові накладні від 25.03.2005 №22, від 23.06.2005 №89, від 06.12.2006 №132, від 22.12.2006 №152, від 22.12.2006 №153, від 22.12.2006 №154, від 05.02.2007 №19 від 21.03.2007 №55, які фактично отримані позивачем у травні, червні та листопаді 2007 року, судова колегія доходить висновку про дотримання позивачем положень підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо періоду формування податкового кредиту та, як наслідок, про відсутність порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та, відповідно, ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову. Позов задовольнити. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва №0000562320/0 від 09.07.2009, №0000562320/1 від 17.09.2009, №0000562320/2 від 25.11.2009, №0000562320/3 від 30.01.2010.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

Г.К.Голубєва

М.І.Костенко

А.М.Лосєв