Ухвала суду № 20670820, 08.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2011 р. м. КиївК/9991/50633/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства «КВВМПУ»(далі Підприємство)

на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 01.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2011

у справі № 2а-3094/10/2770

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача не зявились,

відповідача Сиротіної О.Б.,

Генеральної прокуратури України - Зарудяної Н.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.10.2010 №0000692310/0.

Постановою окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2011, у позові відмовлено. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з фіктивного характеру операцій з поставки позивачеві металобрухту та з відсутності у позивача належним чином оформлених документів первинного обліку, складенням яких має опосередковуватися виконання цих операцій, що виключає право Підприємства на податковий кредит за такими операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що: наявність у субєкта господарювання власних трудових ресурсів та основних фондів не є необхідними умовами для здійснення операцій з купівлі-продажу товару; у матеріалах справи містяться первинні документи на підтвердження факту реального виконання спірних операцій з поставки металобрухту позивачеві; зазначення у товаротранспортних документах вантажоотримувачем інших осіб (а не позивача у справі) обумовлювалося придбання Підприємством цього товару з метою перепродажу третім особам.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що Сакською ОДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку Підприємства з питань правових взаємовідносин з приватним підприємством «Авант»та приватним підприємством «Контур-прим»за травень 2010 року, оформлену актом від 05.10.2010 №3141/10/23-123/31338726/173. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 19255760,85 грн. (у тому числі 12837173,90 грн. за основним платежем та 6418586,95 грн. за штрафними санкціями). В основу прийняття цього акта індивідуальної дії Сакською ОДПІ покладено висновок про безтоварний характер операцій з поставки позивачеві металобрухту названими постачальниками з огляду на відсутність у них трудових ресурсів, складських приміщень та виробничих потужностей для здійснення вказаних операцій, що в подальшому стало також підставою для анулювання ліцензій цих підприємств на здійснення вказаних операцій.

Крім того, за висновком судів, у матеріалах справи відсутні докази транспортування металобрухту позивачеві, позаяк у поданих позивачем залізничних квитанціях вантажоодержувачами виступають інші особи, а не позивач у справі.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо законності відображення позивачем операцій з поставки йому металобрухту в податковому обліку Підприємства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених правових норм визначальною умовою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобовязань, є, зокрема, фактичне здійснення господарської операції як такої, що спричиняє реальні зміни майнового стану платника та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Відмовляючи в задоволенні цього позову, попередні судові інстанції послалися, зокрема, на те, що операції з поставки позивачеві металобрухту приватним підприємством «Авант»та приватним підприємством «Контур-прим»носили імітаційний характер, позаяк у вказаних постачальників відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості вчинити дії, що становлять зміст таких операцій (а саме трудові ресурси, основні фонди, приміщення для зберігання товару тощо).

Однак з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна.

Так, за визначенням, що міститься у пункті 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Отже, для цілей оподаткування кваліфікуючої ознакою операції з поставки товару є перехід права власності на відповідний товар від покупця до продавця. При цьому за певних обставин операція з поставки товару може і не передбачати фізичного руху товару (зокрема, у разі придбання покупцем цього товару з метою його продажу іншій особі).

А відтак для того, щоб дійти правильного висновку про реальність виконання спірних операцій з поставки товару позивачеві судам слід було ретельно дослідити умови договорів, якими опосередковувалися спірні господарські операції, а також зміст первинних документів, складених за результатами їх виконання, і на підставі цього встановити, чи передбачався в даному конкретному випадку фізичний рух товару, його фактичне переміщення від постачальників до покупця (позивача у справі) для виконання спірних операцій з поставки металобрухту. Адже у випадку здійснення транзитних поставок сама по собі відсутність у продавця основних фондів для зберігання та транспортування товару не може бути беззаперечним доказом фіктивності господарської операції.

Не можна погодитися і з висновком попередніх інстанцій про те, що зазначення у залізничних квитанціях вантажоотримувачами інших осіб (ніж позивач у справі) свідчить про відсутність факту поставки спірного металобрухту Підприємству. Адже такий висновок зроблено судами без надання будь-якої правової оцінки наявним у справі договорам, укладеним позивачем як постачальником з третіми особами (товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова група «Союз», закритим акціонерним товариством «АзовЕлектроСталь», відкритим акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг», товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжсталь»), які можуть свідчити про те, що придбану металопродукцію було відчужено позивачем іншим особам одразу після придбання. Для перевірки вказаного факту судам слід було дослідити усі наявні у справі первинні документи, які засвідчують перехід права власності на спірний товар, а також його фізичний рух від первісного постачальника до кінцевого покупця через низку посередників.

Втім суди взагалі не надали належної правової оцінки усім наявним у матеріалах справи первинним документам на підтвердження факту виконання спірних операцій. Так, суди лише обмежилися посиланням на відсутність у актах приймання металобрухту відомостей про походження металу, не надавши при цьому юридичного аналізу іншим первинним документам, складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій (як-от приймально-здавальним актам, відомостям про приймання чорних металів, квитанціям про приймання вантажу, посвідченням про вибухонебезпечність, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту чорних металів тощо).

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, то відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, надати правову оцінку усім обставинам, викладеним у цій ухвалі, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «КВВМПУ»задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 01.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2011 у справі № 2а-3094/10/2770 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко