Ухвала суду № 20670806, 08.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2011 р. м. КиївК-13973/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі ДПІ)

на постанову господарського суду міста Севастополя від 04.09.2008

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009

у справі № 5020-7/163-4/212

за позовом приватного підприємства «Соріус»(далі Підприємство)

до ДПІ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі

та дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спетехноекспорт»,

за участю прокурора м.Севастополя,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити певні дії.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Логутева В.Н.,

відповідача - Волошиної О.А.,

третіх осіб не зявились,

Генеральної прокуратури України Зарудяної Н.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м.Севастополя, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.04.2007 №000009235/0 та зобовязано ДПІ надати належні документи до органу державного казначейства для бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок Підприємства за лютий 2007 року в сумі 49895,77 грн., що виникло за наслідками виконання договору комісії від 16.01.2006 №STE-1-28-Д/К-06.

У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що утримання комісіонером комісійної винагороди з отриманих від продажу належних позивачеві (комітентові) товарів є фактичною оплатою комісійних послуг у розумінні підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка дає позивачеві право на включення суми ПДВ у складі вартості цієї плати до розрахунку бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оскільки позивачем безпосередньо не здійснювалася виплата комісійної винагороди комісіонерові, то в даному разі відсутня фактична оплата наданих комісійних послуг як підстава для відшкодування ПДВ у складі вартості цих послуг.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за лютий 2007 року, оформленої актом від 17.04.2007 №52/23-5/22285658/6679/10, було виявлено факт включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у складі комісійної винагороди комісіонера (дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спетехноекспорт») за договором комісії від 16.01.2006 №STE-1-28-Д/К-06, яка відповідно до умов цього договору самостійно утримувалася комісіонером від сум, що надходили від продажу належного комітентові (позивачу у справі) товару третім особам. На підставі висновку про відсутність в даному разі фактичної оплати позивачем комісійних послуг податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування за лютий 2007 року в розмірі 49896грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності включення платником до розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ у складі комісійної винагороди, яка виплачувалась шляхом утримання комісіонером цієї винагороди із сум, що надійшли комісіонеру за рахунок комітента.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

В даному разі слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої утримання комісіонером належної йому суми комісійної винагороди з коштів, що надійшли на його рахунок для комітента як оплата за товар, є, по суті, фактичною оплатою комітентом виконаних комісіонером послуг.

Так, статтею 1020 Цивільного кодексу України передбачено право комісіонера відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента.

Наведений спосіб виплати комісійної винагороди названому комісіонерові передбачено і у комісійних договорах, укладених останнім з Підприємством.

Тобто при використанні такого способу оплати комітент на свій рахунок отримує належну йому за проданий товар суму коштів, зменшену на розмір комісійної винагороди, яка має бути сплачена комісіонерові, що за своїми наслідками є аналогічним перерахуванню комітентом з одержаних ним коштів суми комісійної винагороди комісіонерові.

Фактична оплата у розумінні підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає виплату компенсації наданих платникові послуг, при цьому наведеною нормою не встановлено ані жодних вимог щодо порядку руху коштів для здійснення такої виплати, ані будь-яких обмежень стосовно характеру розрахунків.

Посилання ДПІ на фактичне проведення позивачем та дочірнім підприємством державної компанії «Укрспецекспорт»державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спетехноекспорт» погашення зустрічних вимог також не є слушними. Адже обовязок комісіонера перерахувати комітентові кошти покупця за поставлений товар та зустрічний обовязок комітента сплатити комісіонерові комісійну винагороду в рамках договору комісії є змістом двостороннього зобовязання, що випливає з одного юридичного факту двостороннього договору, в якому кожна сторона є одночасно і боржником, і кредитором, а не зустрічними зобовязаннями, які підлягають погашенню заліком зустрічних вимог.

Втім в частині позовних вимог щодо зобовязання ДПІ подати до Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополя відповідні документи для отримання бюджетного відшкодування провадження у справі підлягає закриттю, позаяк зазначена вимога не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді.

Так, відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За змістом підпункту 7.7.6 цієї ж статті Закону на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Таким чином, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Відповідну правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду України від 24.02.2009 № 09/81.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 04.09.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 у справі № 5020-7/163-4/212 скасувати в частині задоволення позовних вимог приватного підприємства «Соріус»щодо зобовязання державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.Севастополя надати належні документи до органу державного казначейства для бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок приватного підприємства «Соріус» за лютий 2007 року в сумі 49895,77грн., що виникло за наслідками виконання договору комісії від 16.01.2006 №STE-1-28-Д/К-06.

Провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

3. В решті постанову господарського суду міста Севастополя від 04.09.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 у справі № 5020-7/163-4/212 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко