Ухвала суду № 20670593, 10.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2011 р. м. КиївК-38884/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.,

Усенко Є.А.

Маринчак Н.Є.

Костенка М.І.

Степашка О.І.

секретаря судового засідання Хомініч С.В.,

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 року позов задоволено. Суд визнав, що податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття і без врахування права позивача на податковий кредит, що виникає у звязку з донарахуванням ПДВ на імпорт. Суд також визнав, що до товариства безпідставно застосовані штрафні (фінансові) санкції, передбачені пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон 2181), оскільки позивач не декларував переоцінені або недооцінені обєкти оподаткування з податку на додану вартість.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2010 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 року та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2010 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2005 році СДПІ проведена комплексна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 31.03.2004 року, за результатами якої складений акт№208/16-4/22927045 від 29.04.2005 року.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ винесене податкове повідомлення-рішення від 04.05.2005 року №0000061604/0, яким відповідно до пп.3.1.2 п.3.1 ст.3, п.4.3 ст.4, пп. 7.3.6 п.7.3, пп..7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон про ПДВ), пп.17.1.3 та пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону 2181 визначена сума податкового зобовязання за платежем податку на додану вартість у сумі 756986 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 756986 грн.

В ході розгляду справи для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначив судово-економічну експертизу, за результатами якої експерт прийшов до висновку про неможливість встановити, чи підтверджуються документально висновки, зазначені в акті перевірки.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що при формуванні чистих сум зобовязань з податку на додану вартість, які підлягають сплаті в бюджет, враховуються як податкові зобовязання так і податковий кредит, а тому у ВАТ податкових зобовязань з ПДВ з урахуванням податкового кредиту не виникає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону про ПДВ платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем., або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Позивач є платником податку на додану вартість, отже зобовязан утримувати та вносити до бюджету ПДВ. У випадку відображення або сплати податку по податковим зобовязанням згідно з пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону про ПДВ на підставі пп. 7.5.2 п.7.5 ст.7 вказаного Закону у товариства у наступному періоді виникне право на податковий кредит.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не нараховував та не відображав суму податкового зобовязання з податку на додану вартість, а тому і право на податковий кредит у нього не виникає.

Податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом 2181 (п. 1.2 ст.1 Закону). Статтею 4 цього ж Закону 2181 визначений порядок подання декларації та визначення суми податкових зобовязань, відповідно до якого платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених пп.«г»пп.4.2.2 п.4.2, а також п.4.3 цієї статті.

В той же час даним Законом надано право податковому органу самостійно визначити суму податкових зобовязань платника податків (п.4.2 Закону 2181). Якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Колегія суддів погоджує висновок суду апеляційної інстанції, що датою визначення податкових зобовязань контролюючим органом слід вважати дату винесення податкового повідомлення-рішення, вданому випадку це 04.05.2005 р. Викладене спростовує доводи позивача щодо нарахування податкових зобовязань та штрафних фінансових санкцій у період дії мораторію.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2004 року №15/76-б порушено справу про банкрутство ВАТ «Центренерго»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст.12 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у звязку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобовязання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у звязку з чим у нього виникають права та обовязки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, тобто дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобовязань поточних кредиторів, то за цими зобовязаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

В даному випадку, мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на зобовязання позивача щодо сплати податкового зобовязання з ПДВ та штрафних (фінансових) санкцій визначених у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні та штрафних (фінансових) санкцій, оскільки зазначене зобовязання виникло після порушення справи про банкрутство та нараховане контролюючим органом відповідно до чинного законодавства. Також, правомірним колегія суддів вважає застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій згідно з пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону 2181.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»- залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

С.Е. Острович

Є.А. Усенко Н.Є. Маринчак М.І. Костенко О.І. Степашко Суддя С.Е. Острович