Ухвала суду № 20670587, 24.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2011 р. м. КиївК-40090/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.

Маринчак Н.Є.

Костенко М.І.

Усенко Є.А.

Степашка О.І. секретар судового засідання Хомініч С.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі на постанову Київського окружного адміністративного суді від 23 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Алмі»та приватного підприємства «Барід Сен»про стягнення коштів отриманих за нікчемними угодами,

встановив:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, провадження у справі в частині позовних вимогДПІ у Вишгородському районі Київської області до ПП «Барід-Сен»про стягнення вартості, отриманого за договором підряду від 1 серпня 2007 р. № 01082, закрито, а у задоволенні позову ДПІ у Вишгородському районі Київської області до ТОВ «Будівельна компанія «Алмі»про стягнення вартості, отриманого за договором підряду від 1 серпня 2007 р. № 01082, відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суді від 23 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

У період з 26 лютого по 4 березня 2009 року позивачем проведено документальну невиїзну перевірку відповідача -1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків відповідачем - 2, за період серпень - листопад 2007 р., за результатами якої 5 березня 2009 р. було складено акт № 178/23-2/34248929.

У розділі «Висновки»акту перевірки зазначено, що: відповідачем - 1, завищено суму податкового кредиту у 2007 р. на 220545 грн. 16 коп.; господарські операції не підтверджуються в частині врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності; договір № 1 не спричинив реального настання правових наслідків, з чого вбачається його нікчемність.

Висновків щодо нікчемності договору № 2 зазначений розділ акта перевірки не містив.

12 березня 2009 р. за результатами перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232300/0, згідно з яким відповідачу - 1 визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 330817 грн. 74 коп., у тому числі, за основним платежем 220545 грн. 16 коп., штрафні (фінансові) санкції 110272 грн. 58 коп. Суму зазначеного зобовязання відповідачем - 1 у добровільному порядку сплачено не було.

Стосовно відповідача - 2 дії, передбачені Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 р. № 2181-III, позивачем не вчинялися у звязку з тим, що на обліку у відповідача відповідач - 2 не перебував та не мав заборгованості перед бюджетом Вишгородського району Київської області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вірним є висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача - 2 коштів у сумі 601196 грн. 72 коп., перерахованих за виконання робіт, передбачених договором № 1 зважаючи на наступне.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 15 лютого 2008 р. у справі № 22/100 «б»було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс відповідача - 2, а також його було ліквідовано як юридичну особу, а 31 березня 2008 р. Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську складено акт про анулювання реєстрації відповідача - 2, як платника ПДВ. Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, особу відповідача - 2 було припинено.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення вартості, отриманого за договором підряду від 1 серпня 2007 р. № 01082, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

В свою чергу, відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що спірний правочин був повністю виконаний у 2007 році, а тому підстав для задоволення позову щодо застосування санкцій за позовом поданим лише 23.07.2009 немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суді від 23 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

С.Е. Острович

Судді Н.Є. Маринчак

М.І. Костенко

Є.А. Усенко

О.І. Степашко Суддя С.Е. Острович