Ухвала суду № 20670126, 29.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2011 року м. КиївК-40905/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І. провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Будтехнологія-Н»до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Будтехнологія-Н»до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 20 січня 2010 року №0000271800/1 про сплату до бюджету податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1130,85грн. та скасовано його.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова 2 грудня 2009 року було проведено невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Будтехнологія-Н»з питань правових відносин з ТОВ «Промсервіс-торг», за результатами якої складено акт №7096/18/32336054 від 2 грудня 2009 року.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2009 року №0000271800/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1130,85 грн., у т.ч. 753,90 грн. - за основним платежем та 376,95 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

ПП «Будтехнологія-Н»було подано до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова заперечення на акт перевірки та скаргу на податкове повідомлення-рішення від 18.12.2009 р. №0000271800/0.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 15.01.2010 р. №137/10/25-012 залишено без змін зазначене податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

ДПІ у Московському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2010 року №0000271800/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1130,85 грн., у т.ч. 753,90 грн. - за основним платежем та 376,95 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Зі змісту акта №7096/18/32336054 від 02.12.2009 р. вбачається, що проведеними податковими органами перевірками вказаних суб'єктів господарювання встановлено, що договори, укладені по «ланцюгу»між цими підприємствами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

У висновку акту про результати перевірки зазначено, що у зв'язку з тим, що угоди укладені ТОВ Фірма «ТЦП» з замовниками та постачальниками, у тому числі з ТОВ «Промсервіс-торг», є нікчемними, відсутній об'єкт, який підпадає під визначення ст.3, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги продажу і придбання, тобто відомості, наведені у деклараціях з ПДВ про податкове зобов'язання та податковий кредит - не є дійсними.

В порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 та п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та положень Порядку заповнення податкової накладної, що затверджено наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 р. (зі змінами та доповненнями), підприємством ПП «Будтехнологія-Н»завищено суму податкового кредиту у сумі 753,90грн. Дані порушення призвели до заниження суми ПДВ, яка підлягала сплаті до бюджету за результатами роботи підприємства за червень 2008 р. у сумі 753,90грн.

Згідно з п.п 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що відповідно до норм Закону України «Про систему оподаткування»за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст.9) та не визначено права (ст.10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 та п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

С.Е. Острович

СуддіН.Є. Маринчак О.М. Нечитайло Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко Суддя С.Е. Острович