Ухвала суду № 20669729, 14.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" грудня 2011 р. м. КиївК/9991/77739/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаряТитенко М.П.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 р.

у справі №11/238-А (22-а-3148/08 номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»(надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у м.Житомирі (надалі відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 р. (суддя О.О.Євсіков), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Л.В. Бєлова, судді: О.В. Попович, Я.С. Мамчур) позов задоволено повністю: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 07.11.2006 р. № 000021/22/0, від 04.12.2006 р. № 000021/22/1, від 28.12.2006 р. №000021/22/2, від 15.03.2007 р. № 000021/22/3; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведено виїзну планову перевірку Житомирської філії ЗАТ «Страхова група «ТАС»з питань дотримань вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої 31.10.2006 р. складено акт № 3632/22/25838715 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що виразилося у заниженні податку на прибуток підприємства на 8790,00 грн. через зменшення валового доходу від страхової діяльності на 273344,00 грн. страхових платежів, переданих головному офісу ЗАТ «Страхова група «ТАС»у перестрахування.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.11.2006 р. № 000021/22/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток страхових організацій»у розмірі 13185,00 грн., у т.ч. 8790,00 грн. основного платежу та 4395,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги позивача без задоволення, та винесені податкові повідомлення-рішення від 04.12.2006 р. № 000021/22/1, від 28.12.2006 р. № 000021/22/2 та від 15.03.2007 р. №000021/22/3.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що зменшення валового доходу Житомирською філією страхової компанії (далі - Філія) відбувалось не в результаті перерахування частини страхових платежів головному офісу, а в результаті здійснення останнім операцій перестрахування у резидентів та нерезидентів ризиків за укладеними Філією договорами страхування. При цьому головний офіс не зменшував суму валових доходів від страхової діяльності на суму сплачених перестраховикам платежів. Суди зазначили, що перерахування платежів перестраховикам за конкретно визначеними об'єктами перестрахування забезпечувалося за рахунок коштів Філії, тому саме вона отримала право на зменшення доходу від страхової діяльності на суму цих платежів. Таким чином, судивизнали дії Філії як платника податку такими, що відповідають вимогам статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період із 01.10.2003 р. по 30.06.2006р. страхова компанія через свій головний офіс проводила перестрахування у інших страховиків ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальниками за укладеними у Філії договорами. Оскільки Філія не є юридичною особою, не наділена повноваженнями на проведення перестрахування від імені страховика і не мала права на купівлю вільноконвертованої валюти та її перерахування як страхової премії перестраховикам, зазначені дії були проведені позивачем як юридичною особою через бухгалтерію головного офісу. Філія як окремий платник податку на прибуток після фактичної сплати головним офісом згідно з договорами перестрахування частини страхових платежів та отримання від останнього інформації про це перераховувала йому відповідну суму і зменшувала у податковому обліку свій валовий дохід від операцій страхування.

Із зазначеним висновком повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Регулювання оподаткування страхової діяльності протягом періоду, за який перевірялося дотримання Філією вимог податкового законодавства, змінювалося.

Так, підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) передбачалось, що для цілей оподаткування під оподатковуваним доходом страхової діяльності слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

З 30.07.2004 р. набрала чинності нова редакція зазначеної норми Закону, яка не передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Однак, суди попередніх інстанцій під час розгляду даної справи залишили поза увагою зазначений факт та не врахували, що у період з 01.10.2003 р. по 30.07.2004 р. приписи підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не забороняли Філії зменшувати свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, і лише з 30.07.2004 р. почала діяти заборона на зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи межі перегляду судових рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може встановити правильність висновків, викладених в акті перевірки у частині заниження податку на прибуток підприємства на 8790,00 грн. через зменшення валового доходу від страхової діяльності на 273344,00 грн. страхових платежів, переданих головному офісу ЗАТ «Страхова група «ТАС»у перестрахування, з врахуванням дії в часі різних редакцій підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював оподаткування доходів від страхової діяльності та, відповідно, правильність донарахування податкових зобовязань з цього податку.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 211, 2141, 215, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі у справі № 11/238-А (22-а-3148/08 номер справи у суді апеляційної інстанції) задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 р. скасувати.

Справу 11/238-А (22-а-3148/08 номер справи у суді апеляційної інстанції) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Ланченко Л.В. (підпис)Маринчак Н.Є. (підпис)Пилипчук Н.Г.