Ухвала суду № 20669644, 21.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2011 р. м. КиївК-12968/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєв А.М.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р.

у справі №22-а-7215/08 (2-а-5791/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Друк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Друк»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі відповідач). Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.05.2008 р. №0000760854/0.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість позивачем за період з 01.08.2006 р. по 30.09.2006 р., за результатами якої 12.05.2008 р. складено акт №1009/23-106/20030635.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту суми 70943,16 грн. протягом серпня вересня 2006 року, оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали, отримані від контрагента (ТОВ «Техноспецпостач») податкові накладні за придбані товари, а постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.01.2008 р. було визнано недійсними установчі документи ТОВ «Техноспецпостач»та анульовано його реєстрацію платника податку на додану вартість. З огляду на що відповідачем зроблено висновок, що видані контрагентом позивача податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту позивачем.

На підставі зазначеного акту перевірки, контролюючим органом 22.05.2008 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0000760854/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 11.824,00 грн. та застосовано 5.912,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Техноспецпостач»було зареєстровано платником податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані податкові накладні недійсними.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідності виданих ТОВ «Техноспецпостач»податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у ТОВ «Техноспецпостач»та відповідності його дій нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування позивачу податкових зобовязань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено правомірно.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р. у справі №22-а-7215/08 (2-а-5791/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Лосєв А.М. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло