Ухвала суду № 20669630, 21.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2011 року м. КиївК-34959/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєв А.М.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред»

на постанову Господарського суду Сумської області від 23.02.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2009 р.

у справі № АС 3/786-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред»

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 23.02.2009 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2009 р., відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред»(далі позивач) до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області (далі відповідач) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт від 14.05.2008 р. №/2300/21118131.

Перевіркою було встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2006 рік у сумі 169.901,00 грн. за рахунок непроведення коригування валових витрат у сторону зменшення та податку на додану вартість за жовтень 2006 року у сумі 110.115,00 грн. за рахунок непроведення коригування податкового кредиту у сторону зменшення.

На підставі зазначеного акту перевірки податкової інспекції контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.05.2008 р. №0000302347/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 254.851,50 грн. (169.901,00 грн. основного платежу та 84.950,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій), та №0000312347/0, яким визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 165.172,50 грн. (110.115,00 грн. основного платежу та 55.057,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковою інспекцією було встановлено, що позивачем було завищено валові витрати на суму 129.029,00 грн., чим порушено п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, з урахуванням вимог ст.86 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», у результаті чого, підприємству донараховано 32.257,00 грн. податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 16.128,50 грн.

Так, відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо обєкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має відємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого відємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок обєкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням відємного значення обєкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого відємного значення.

Приписами ст.86 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»було передбачено, що у 2006 році сума відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток, що рахувалася станом на 01.01.2005 р. і не була погашена протягом 2005 року, не підлягає протягом 2006 року врахуванню у складі валових витрат платника податку.

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що включення позивачем у 2006 році до складу валових витрат суми відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток, що рахувалася станом на 01.01.2005 р. і не була погашена протягом 2005 року, є безпідставним.

Крім того, перевіркою було встановлено завищення позивачем валових витрат за 3-й квартал 2006 року на суму 185.300,00 грн. у звязку з тим, що підприємством не було виключено зі складу валових витрат відємне значення обєкта оподаткування на підставі рішень Господарського суду сумської області та Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2006 р. у справі № АС 8/74-06.

Так, зазначеними судовими рішеннями було вирішено питання правомірності зменшення позивачу складу валових витрат за перше півріччя 2005 року на суму 185.300,00 грн.

Відповідно до приписів ст.254 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили, що названі судові рішення набрали законної сили. Доказів їх скасування чи зміни платником податків не надано.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанції правомірно встановили, що з моменту ухвалення рішення Харківським апеляційним господарським судом позивач мав здійснити коригування складу валових витрат, зменшивши їх на відповідну суму 185.300,00 грн.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, В декларації з податку на прибуток підприємств за 3-и квартали 2006 року у складі валових витрат по рядку 04.9 «відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового року» платником податку задекларовано 407.100,00 грн.

З наданих до податкової інспекції деклараціях з податку на прибуток як за 2005 рік, так і за 3-и квартали 2006 року, вбачається, що платником не було здійснено коригування валових витрат та не зменшено відємне значення обєкта оподаткування за 2005 рік на вказану суму 185.300,00 грн., внаслідок чого, відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового періоду у складі валових витрат по рядку 04.9 декларації з податку на прибуток підприємств за 3-и квартали 2006 року підлягало зменшенню на названу суму 185.300,00 грн. і має складати 221.800,00 грн. (407.100,00 грн. - 185.300,00 грн.).

Крім того, за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем (акт від 02.11.2006 р. №1322/23-3/21118131) відємне значення обєкта оподаткування попереднього періоду у складі валових витрат по рядку 04.9 декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2006 року було зменшено на 231.500,00 грн.

Між тим, як встановлено судовими інстанціями, підприємством на відповідну суму також не були зменшені валові витрати у відповідних періодах.

Зважаючи на викладене, судові інстанції правильно встановили, що позивач після проведення названої перевірки та при складанні декларації з податку на прибуток за 2006 рік повинен був зменшити відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового року на загальну суму 416.800,00 грн. (185.300,00 грн. + 231.500,00 грн.) і воно повинно складати (-)9.700,00 грн. (407.100,00 грн. 416.800,00 грн.).

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що платником податку у декларації з податку на прибуток підприємств за 2006 рік у складі валових витрат по рядку 04.9 (відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового року) задекларовано суму 407.100,00 грн.

Внаслідок подання уточнюючого розрахунку податкових зобовязань від 02.04.2008 р. за 2006 рік, підприємство самостійно зменшило суму відємного значення обєкта оподаткування на суму 287.771,00 грн. та задекларувало у декларації за 2006 рік відємне значення обєкта оподаткування у сумі 119.329,00 грн. (407.100,00 грн. - 287.771,00 грн.).

З огляду на зазначені обставини справи судові інстанції аргументовано зазначили, що позивач повинен був зменшити відємне значення обєкта оподаткування на суму 416.800,00 грн., у той час як коригування здійснено лише на 287.771,00 грн., відповідно залишок невідкоригованого відємного значення склав 129.029,00 грн.

Крім того, судовими інстанціями було цілком правильно встановлено, що положеннями п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платнику податків надано можливість коригування допущених помилок шляхом відображення суми недоплати у складі декларації з відповідного податку, яка має бути подана у наступному податковому періоді, після періоду в якому було виявлено факт заниження податкового зобовязання минулих податкових періодів.

Зважаючи на те, що позивачу стало відомо про факт заниження податкового зобовязання минулих податкових періодів у 2006 році, відтак суди правильно вказали, що право на самостійне коригування допущених помилок виникло у позивача у 1-ому кварталі 2007 року, а не 2008 року.

Слід також зазначити, що рішенням Господарського суду Сумської області від 12.10.2006 р. у справі №10/87-06 було визнано недійсною з моменту укладення усну угоду (2003 рік) між позивачем та ПП «Буан-Плюс»на поставку товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 660.691,76 грн. (у т.ч. ПДВ 110.115,29грн.).

Як встановлено судовими інстанціями, позивачем було включено до складу валових витрат у відповідних періодах 2003 року суму коштів у розмірі 550.576,47 грн.

Позивач при складанні податкової декларації з податку на прибуток за 2006 рік, на підставі вищезазначеного Рішення Господарського суду Сумської області здійснив коригування валових витрат на загальну суму 550576,0 грн. в сторону зменшення (рядок 05.1 декларації з податку на прибуток), а отже визнав неправомірність віднесення до складу валових витрат 550576,47 грн.

У той же час, позивачем було надано податковій інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобовязань у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок від 14.03.2008 р. №4792 за 2006 рік, в якому проведено коригування валових витрат у сторону їх збільшення на загальну суму 550.576,47 грн. по вказаній усній угоді.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно пп.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку п підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судові інстанції обґрунтовано зазначили, що визнання Господарським судом Сумської області спірної угоди недійсною одночасно тягне за собою недійсність документів, що є похідними від цієї угоди та повязані з її виконанням, тобто в даному випадку податкових накладних.

Отже, включення (поновлення) позивачем сум, сплачених по вказаній спірній угоді, до складу валових витрат правильно визнано судовими інстанціями безпідставним.

Відтак, донарахування підприємству контролюючим органом податкових зобовязань з податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням від 21.05.2008 р. №0000302347/0 здійснено у відповідності до норм законодавства, а отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Стосовно вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2008р. №0000312347/0, яким визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість, судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судових інстанцій щодо його законності та обґрунтованості з огляду на таке.

Як було зазначено, угоду, укладену позивачем з ПП «Буан-Плюс»на поставку товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 660.691,76 грн. (у т.ч. ПДВ 110.115,29 грн.) було визнано недійсною у судовому порядку.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що, у звязку із визнанням недійсною названої угоди, позивач при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 року здійснив коригування податкового кредиту зменшивши його на суму 110.115,29 грн.

Між тим, у березні 2008 року позивачем було подано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за лютий 2008 року та розрахунок коригування суми податку на додану вартість до цієї декларації, в якому проведено коригування податкового кредиту в сторону збільшення на загальну суму 110.115,00 грн. за жовтень 2006 року по податковим накладним, виписаним ПП «Буан-Плюс»по зазначеній угоді, яка була визнана у судовому порядку недійсною.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 даного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум по господарським операціям, здійсненим на підставі угоди, яка визнана недійсною з моменту укладення, є безпідставним та таким, що не відповідає законодавчим приписам.

Таким чином, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним були спочатку правильно виключені позивачем зі складу податкового кредиту, а потім безпідставно поновлені у складі податкового кредиту згідно проведеного коригування в декларації за лютий 2008 року.

Відтак, судовими інстанціями обґрунтовано встановлено правомірність донарахування контролюючим органом позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість, а отже позовні вимоги і в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Сумської області від 23.02.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2009 р. у справі № АС 3/786-08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Лосєв А.М. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло