Ухвала суду № 20669458, 07.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 року м. КиївК/9991/71759/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Острович С.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р.

у справі № 2а/1570/3894/2011

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації»(надалі позивач, ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (надалі відповідачі, СДПІ по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2011 р. (суддя Н.В. Бжассо), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ю.В. Яковлев, судді: Д.В.Запорожан, С.І. Жук), адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.04.2011 р. №0000371510 про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 65238,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача проведено перевірку позивача з питань правомірності заявленого відшкодування з податку на додану вартість за червень 2008 року, за результатами якої 17.03.2011 р. складено акт № 85/15-1/30109015/9 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податку на додану вартість, заявлену до відшкодування шляхом зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів за червень 2008 року у сумі 65238,00 грн.

На підставі акта податковим органом складено податкове повідомлення-рішення від 01.04.2011 р. № 0000371510, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 65238,00 грн.

Підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про відсутність доказів надмірної сплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу.

Однак, суди попередніх інстанцій визнали такий висновок відповідача необґрунтованим, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

За змістом підпункту 7.4.5 цього ж пункту Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальність виконання господарських зобовязань між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАНКОТЕХІМПОРТ», за договором поставки від 08.11.2007 р. № 811, належними первинними документами.

Крім того, перевіркою не виявлено порушень з сторони позивача порядку формування податкового кредиту у період, що перевірявся.

У звязку з чим, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований цей податок, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зазначені висновки судів свідчать про правильне застосування норм матеріального права та узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо незаконності зменшення, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 01.04.2011 р. №0000371510, позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 65238,00 грн.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. у справі №2а/1570/3894/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Ланченко Л.В. (підпис)Маринчак Н.Є. (підпис)Острович С.Е. Суддя А.М. Лосєв