Ухвала суду № 20669400, 07.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 року м. КиївК/9991/71721/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Острович С.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р.

у справі № 2а-1870/2259/11

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс»

до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносервіс»(надалі позивач, ТОВ «Техносервіс») звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (надалі відповідачі, Глухівської МДПІ Сумської області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 р. (суддя С.О. Бондар), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Н.В. Шевцова, судді: О.М. Мінаєва, Я.М. Григорєва), адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 р. №0000121531.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, за результатами якої 28.03.2011 р. складено акт № 428/15-21113435 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме в частині несвоєчасності сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість.

На підставі акта податковим органом складено податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 р. № 0000121531, яким за порушення граничного строку сплати суми грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів визначено позивачу грошове зобовязання у формі штрафу у розмірі 177,35 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року подана позивачем 17.09.2011 р., тобто протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Сума податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню до сплати у бюджет за підсумками поточного звітного періоду, згідно даних зазначеної декларації, у розмірі 949,00грн., сплачена повністю 29.09.2010 р., тобто у межах законодавчо встановлених строків, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 36 із зазначеним у ньому призначення платежу ПДВ за серпень 2010 року.

Податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2010 року була подана позивачем 19.10.2010 р., тобто також протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Сума податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду складала 1099,00 грн., та сплачена позивачем 26.10.2010 р., на підставі платіжного доручення № 37 із зазначеним у ньому призначенням платежу ПДВ за вересень 2010 року.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції встановлено своєчасність сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість за серпень та вересень 2010 року без порушення граничних строків їх сплати.

Разом з тим, сплачені позивачем податкові зобовязання з податку на додану вартість за серпень та вересень 2010 року податковий орган спрямував на погашення, існуючого в товариства, податкового боргу з цього податку, згідно декларацій з податку на додану вартість за серпень та вересень 2010 року.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), який дія на момент виникнення спірних правовідносин, платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобовязань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та від обовязку самостійно сплатити суму податкового зобовязання відповідно до пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України № 679-XIV від 20.05.1999 р. «Про Національний банк України»Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Що стосується посилання відповідача на приписи підпункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх необґрунтованими, оскільки податковий борг у позивача виник до набрання чинності цього Кодексу, тобто дія його норм не поширювалася на спірні правовідносини.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області відхилити.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. у справі №2а-1870/2259/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Ланченко Л.В. (підпис)Маринчак Н.Є. (підпис)Острович С.Е. Суддя А.М. Лосєв