Ухвала суду № 20666060, 17.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2011 р. м. КиївК-1349/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області

на постанову Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року

у справі №АС-41/94-07 (22-а-3408/07)

за позовом Прокурора Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області (надалі ДПІ у Богодухівському районі Харківської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранссервіс-2005», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Сфера»(надалі ТОВ «Агротранссервіс-2005», ТОВ «ТФ «Сфера»)

про визнання угоди недійсною, -

встановив:

У березні 2007 року прокурор Богодухівського району Харківської області в інтересах держави в особі ДПІ у Богодухівському районі Харківської області звернувся до суду з позовом про визнання недійсною угоди (правочин) укладену між ТОВ «Агротрансервіс-2005»та ТОВ «ТФ «Сфера»у вигляді договору №15/07-05 від 15.07.2005р., як таку, що суперечить інтересам держави та суспільства, та застосування наслідків такої угоди.

Постановою Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано угоду (правочин), укладену між ТОВ «ТФ «Сфера»та ТОВ «Агротрансервіс-2005»у вигляді договору №15/07-05 від 15.07.2005р. недійсною за ч.1 ст.215 ЦК України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ДПІ у Богодухівському районі Харківської області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, на підставі направлення №1380 від 07.06.2006р., наказу №21 від 29.06.2006р. "Про продовження терміну планової перевірки ТОВ "Агротрансервіс-2005", направлення №1316 від 30.06.2006р. була проведена перевірка ТОВ "Агротрансервіс-2005" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 31.03.2006р.

В ході проведення перевірки було встановлено факт взаємовідносин ТОВ "Агротрансервіс-2005" з ТОВ "Торгівельною фірмою "Сфера", які склалися на підставі договору оренди зернозбиральних комбайнів "Кейс" та "Джон Дір" від 15.07.2005р. №15/07-05. Відповідно до вищевказаного договору ТОВ "ТФ "Сфера" передає на умовах оренди ТОВ "Агротрансервіс-2005" п'ять зернозбиральних комбайнів за плату у розмірі 1266008,36 грн., в т.ч. ПДВ - 211001,39 грн. Орендодавцем по наданим послугам оренди комбайнів були надані податкові накладні на загальну суму 211001,39 грн. На підставі вказаних податкових накладних ТОВ "Агротрансервіс-2005" включила до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 211001,39 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.04.2006р. яке набрало законної сили, визнані недійсними з моменту державної реєстрації установчих документів ТОВ "ТФ "Сфера" , а саме статут ТОВ "ТФ "Сфера", свідоцтво про державну реєстрацію, та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно акту № 2772 від 26.07.2006р. анульоване свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 36115055, виданого 15.07.2005р.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, з врахуванням ч.1 ст.202, ч.1 ст.215, ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України та ст.173, ст.174, ст.207 ст.208 Господарського кодексу України, дійшов висновку про те, що господарські зобовязання, які виникли при виконанні спірного договору, підлягають визнанню недійсними, як такі, що не відповідають вимогам закону.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду з такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 даного Кодексу, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

При цьому, положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Пунктом 2 статті 121 Конституції України визначено, що на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, що також зазначено у ст.5 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, прокурор вважає, що господарське зобовязання визнається судом недійсним, якщо воно вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як зазначають суди попередніх інстанції, доказів, які підтверджують наявність у відповідачів мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, під час укладання спірного договору суду не надано.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009р. судам відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежувати недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах. встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Отже, визнаючи господарські зобовязання між ТОВ "Агротрансервіс-2005" та ТОВ "Торгівельною фірмою "Сфера", які виникли при виконанні спірного договору, недійсними, суди не звернули уваги на вищевикладене.

Крім цього, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанції посилались на докази, які є обовязковими, але не вичерпними, оскільки не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно зясувати та встановити, чи мали операції між відповідачами з реалізації спірного товару реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Слід також зазначити, що суди не звернули увагу на те, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності субєкта. Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує на тому, що суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного зясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановляє, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно зясованих обставин у справі.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у звязку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного зясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та обєктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Богодухівському районі Харківської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року - скасувати та справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ С.Е. Острович

____ О.І. Степашко

____ Є.А. Усенко