Ухвала суду № 20665695, 10.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2011 р. м. КиївК-19470/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 26 березня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року

по справі №6/9-344

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива»(надалі ТОВ «Агрофірма «Нива»)

до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області (надалі ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області, ГУ ДКУ у Тернопільській області)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та визнання права на відшкодування ПДВ, -

встановив:

У січні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Підволочиському районі, ГУ ДКУ у Тернопільській області про, з врахуванням збільшення позовних вимог та уточнення, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №00023532301/0 від 27.12.2007р., №0003552301/0 від 27.12.2007р., №0000072301/0 від 18.01.2008р., №0000082301/0 від 18.01.2008р., №0000372301/0 від 13.02.2008р., №0000382301/0 від 13.02.2008р., №0000392301/0 від 13.02.2008р., №0000412301/0 від 27.02.2008р., №0000422301/0 від 27.02.2008р. А також про визнання права на відшкодування ПДВза вересень 2007р., за жовтень 2007р., за червень 2007р. за листопад 2007р.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 26.03.2008р. залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі №00023532301/0 від 27.12.2007р., №0003552301/0 від 27.12.2007р., №0000072301/0 від 18.01.2008р., №0000082301/0 від 18.01.2008р., №0000372301/0 від 13.02.2008р., №0000382301/0 від 13.02.2008р., №0000392301/0 від 13.02.2008р., №0000412301/0 від 27.02.2008р., №0000422301/0 від 27.02.2008р. Провадження у справі щодо решти вимог закрито. Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ Агрофірми "Нива" 1,70грн. сплаченого державного мита.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, в період з грудня 2007 року по лютий 2008 року посадовими особами ДПІ у Підволочиському районі здійснено виїзні позапланові перевірки діяльності ТОВ "Агрофірма "Нива", за результатами яких складено наступні акти :

-№1491/23/03781966 від 20.12.2007 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2007 року;

-№105/23/03781966 від 18.01.2008 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2007 року;

-№202/23/03781966 від 01.02.2008 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень серпень 2007 року;

-№265/23/03781966 від 19.02.2008 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2007 року.

Крім цього суди зазначають, що відповідно до змісту актів, інших письмових документів, пояснень представників сторін, позивач є сільськогосподарським товаровиробником, платником податку на додану вартість та подає до податкового органу три податкові декларації з ПДВ :

- щодо сум податку по операціях з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, згідно з п.11.21 ст.11 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - декларація №1);

- щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою згідно з п.11.29 ст.11 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (декларація №2);

- щодо операцій, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, в т.ч. по сплаченим сільськогосподарськими товаровиробниками сумам ПДВ за товари, роботи, послуги їх постачальникам (загальна декларація або декларація №3).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні операції не торкаються спеціального режиму оподаткування передбаченого п.11.21 Закон «Про податок на додану вартість», оскільки згідно з п.6.2 ст.6 цього Закону сільськогосподарські товаровиробники поставляють переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі з нарахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою, для вчинення вказаних поставок сільськогосподарські товаровиробники в свою чергу здійснюють операції по придбанню товарів, робіт, послуг, які включаються до податкового кредиту в загальну декларацію по податку на додану вартість.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не може з огляд на нижченаведене.

Відповідно до п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок і нарахування зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 цієї ж статті до 1 січня 2008 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.4 п.1.2 Загальних положень Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997р. №166, зареєстрованого Міністерством юстиції України 9.07.1997р. під №250/2054, платники податку, в яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону №168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.2.1999р. №271, на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та мяса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобовязань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Неперераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто відємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується товаровиробникам на зменшення податкових зобовязань наступних звітних періодів.

Зі змісту зазначеного випливає, що за спеціальною декларацією при визначенні обєкта оподаткування платник податку, який підпадає під дію п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», декларує як податкове зобовязання, так і податковий кредит. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі наведеної вище норми цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобовязання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то і податковий кредит з ПДВ, сформований за спірними операціями, має відноситися до тієї самої спеціальної декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Слід також зазначити, що відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, прийняті судові рішення належним чином не обґрунтовані, а тому підтвердити чи спростувати висновки, які викладені податковим органом в касаційні скарзі, не можливо.

Враховуючи зазначене, слід зауважити, що суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного зясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно зясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у звязку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного зясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та обєктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 26 березня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ С.Е. Острович

____ О.І. Степашко

____ Є.А. Усенко