Ухвала суду № 20664558, 03.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2011 р. м. КиївК-24315/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Степашка О.І., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008р.

у справі №2а-2478/07(22-а-2676/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВентТехСервіс»(надалі ТОВ «ВентТехСервіс»)

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова (надалі ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У вересні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ Фрунзенського району м. Харкова від 29.08.2007 р. № 0000291600/0.

Вимоги обґрунтовані з посиланням на ст.ст. 3, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Вважає, що методи податківців, на яких ґрунтуються висновки акта щодо виключення будь-якого виду витрат зі складу таких, що використані на потреби господарської діяльності, що в свою чергу виключає ПДВ зі складу податкового кредиту не відповідають нормам матеріального права.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007р. залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008р., позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ Фрунзенського району м. Харкова від 29.08.2007 р. №0000291600/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ВентТехСервіс»3,40грн. судового збору.

Рішення мотивовані тим, що підчас розгляду справи податковим органом не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, працівниками ДПІ Фрунзенського району м. Харкова була здійснена виїзна позапланова перевірка ТОВ «ВентТехСервіс»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установі банку за червень 2007 року, за результатами якої складено акт №2580/16-016/31060630 від 15.08.2007 року.

Як зазначено в акті перевірки, ТОВ «ВентТехСервіс»надала до ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова податкову декларацію з ПДВ за червень 2007 року, в якій декларувала від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту.

В згаданому акті, на думку податкового органу, позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 та абз. а) п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податкового кредиту в травні 2007 р. безпідставно завищена в розмірі 1000000,00грн., т.я. по договору комісії сплачена (нарахована) комісійна винагорода в розмірі 6000000,00грн., (в тому числі ПДВ 1000000,00грн.,) не використовується в подальшому у межах господарської діяльності підприємства.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.08.2007р. №0000291600/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2007 року у розмірі 1000000,00грн.

Судами також зазначено, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податково органу про те, що сума податкового кредиту безпідставно завищена в розмірі 1000000,00грн., т.я. розмір винагороди за послуги, отриманої від комісіонера по договору комісії, перевищує розмір прибутку, отриманого від реалізації товару, а тому не використовується у межах господарської діяльності підприємства.

Задовольняючи позов про безпідставність встановленого відповідачем порушення підприємством п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо зайвого віднесення до складу податкового кредиту за травень 2007 року суми ПДВ в розмірі 1000000,00грн., врахованого у складі винагороди комісіонера від операцій по комісійній торгівлі товарами (ТОВ «ВентТехСервіс»- комітент, ПФ «Апія»- комісіонер), суди попередніх інстанції з посиланням на визначення податкового кредиту в розумінні вказаної норми, п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»щодо визначення поняття господарська діяльність, п.п.1.20.1 п.1.20 цього ж Закону щодо визначення поняття звичайної ціни, справедливої ринкової ціни, п.п.1.20.2 вищевказаного Закону щодо врахування Інформації та умов для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг), ст.1031 ЦК України зазначили, що у відповідності до статуту ТОВ «ВентТехСервіс», продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ТОВ «ВентТехСервіс», цей факт відповідач не за заперечував, як не заперечувався і факт належного виконання комісіонером умов договору та перерахування ТОВ «ВентТехСервіс»коштів в розмірі винагороди, згідно спірного договору, розмір плати визначений сторонами договору з посиланням на Акти виконаних робіт, тобто залежить від ринкових факторів та має оцінюватися сторонами після належного виконання за звітний період, що свідчить про відсутність невизначеності, не прийнявши посилання відповідача на застосування звичайних цін, оскільки останнім не надано доказів, підтверджуючих інший рівень розміру комісійної винагороди, ніж встановлено перевіркою. Тобто, суди роблять висновок про те, що не надано доказів порушення позивачем п.7.4.1 та п.п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у частині завищення податкового кредиту у травні 2007 року.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «ВентТехСервіс»передало по договору комісії від 01.01.07р. №114/07 підприємству ПФ «Апія»товар на суму 21000000,00грн. (придбаний у квітні та травні 2007р. у ТОВ фірми «Пранк»). Підприємство ПФ «Апія»надало звіт про виконання умов договору комісії на повну суму, але кошти від реалізації комісійного товарупідприємству ТОВ «ВентТехСервіс»не перерахувало. За виконані послуги комісії ТОВ «ВентТехСервіс» сплатило ПФ «Апія»комісійну винагороду у сумі 6000000,00грн. (у т.ч. ПДВ 1000000,00грн.).

Зазначена сума ПДВ була включена підприємством до податкового кредиту у декларації за травень 2007 року.

Відповідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 1.18 статті 1 даного Закону визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорі комісії №114/07 від 01.01.07р. не визначено розмір комісійної винагороди за надання послуг.

Також, суд касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

При цьому, судами попередніх інстанції не було зясовано, чи надсилався податковою інспекцією запит до платника податку про обґрунтування рівня договірних цін та чи надавалась відповідь на такий запит.

Крім цього, під час нового розгляду з урахуванням п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 зазначеного Закону судам слід визначити, чи відповідає розмір комісійної винагороди по договору комісії №114/07 від 01.01.07р. рівню звичайних цін на такі послуги з урахуванням інформації про укладені на момент виконання таких послуг договорів з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами).

Поза увагою судів також залишились посилання податкового органу на те, що операції з комісійної торгівлі по договору ТОВ «ВентТехСервіс»з ПФ «Апія»не були направлені на отримання доходу, так як результатом від зазначених операцій був розрахунковий збиток у розмірі 4166667,00грн., тобто судами не надано належної правової оцінки цій обставині.

Враховуючи зазначене, слід зауважити, що суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного зясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно зясованих обставин у справі.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у звязку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного зясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та обєктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ О.І. Степашко

____ Є.А. Усенко

____ Т.М. Шипуліна