Ухвала суду № 20659511, 20.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року м. КиївК-23401/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2009 року

у справі № 2-а-34348/08/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітех»

до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Унітех»(далі позивач) до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002371540/0 від 24 жовтня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Унітех»витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Макіївська ОДПІ у Донецькій області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкової звітності ТОВ «Унітех» з податку на прибуток, за результатами якої складено акт № 6971/15/31501506 від 14 жовтня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002371540/0 від 24 жовтня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 36 905,60 грн. (35149,00 грн. основний платіж, 1 756,60 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) у звязку з неправомірним завищенням витрат на поліпшення основних фондів в розмірі 12 228,00 грн.

Крім того, встановлено порушення Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня 2003 року, (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Порядок), оскільки, позивачем при наданні уточнюючого розрахунку за одинадцять місяців 2007 року безпідставно зменшено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 32075,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобовязання.

Крім того, підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Згідно з пунктом 3 наказу Державної податкової адміністрації України № 416 від 17 липня 2006 року «Про затвердження форми Акта про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) щодо окремих загальнодержавних і місцевих податків і зборів»(далі Наказ № 416) камеральні перевірки податкових декларацій (розрахунків) щодо зазначених вище загальнодержавних і місцевих податків і зборів проводяться посадовими особами органів державної податкової служби в такі строки: протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій (розрахунків), базовий податковий (звітний) період для яких дорівнює календарному місяцю; протягом 60 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій (розрахунків), базовий податковий (звітний) період для яких дорівнює календарному кварталу (півріччю, року).

У разі отримання органом державної податкової служби декларацій (розрахунків), що подані з порушенням граничного строку подання, уточнюючих декларацій (розрахунків), нових звітних декларацій (розрахунків) камеральна перевірка проводиться протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання такої декларації (розрахунку).

Пунктом 4 Наказу № 416 передбачено, що акт про результати камеральної перевірки податкових декларацій (розрахунків) не складається за відсутності арифметичної або методологічної помилки в поданій платником податків податковій декларації (розрахунку).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем порушено встановлені строки проведення перевірки та не доведено наявність арифметичної або методологічної помилки в поданій платником податків податковій декларації (розрахунку).

Крім того, судами встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків, зборів (обовязкових платежів), дотримання валютного та іншого законодавства, дотримання порядку ведення готівкових розрахунків за товари (роботи, послуги) за період з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 1941/23-4/31501506 від 28 березня 2008 року.

Під час перевірки Макіївською ОДПІ у Донецькій області досліджувались, зокрема, податкова декларація за 2006 рік № 31924 від 08 лютого 2007 року та уточнюючі розрахунки № 365 від 07 лютого 2008 року, № 360 від 07 лютого 2008 року, № 366 від 08 лютого 2008 року, однак відповідних висновків щодо заниження суми податкового зобовязання з податку на прибуток зроблено не було.

Також, судами встановлено, що позивачем 07 лютого 2008 року подано до Кіровського відділення Макіївської ОДПІ у Донецькій області уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на прибуток № 359 у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний період одинадцять місяців 2007 року, відповідно до якого за зазначений період збільшено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) на 374104,00 грн. (рядок 04.1) та зменшено суму убутку балансової вартості запасів на 214605,00 грн. (рядок 04.2), у звязку з чим позивачем визначено суму завищеного обєкта оподаткування в розмірі 159499,00 грн. та суму переплати зобовязань з податку на прибуток в розмірі 39875,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Розділу 3 Порядку рядок 04.1 заповнюється у відповідності до вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, а рядок 04.2 пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з пяти методів бухгалтерського обліку, але, як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення невиїзної документальної перевірки порядок оцінки вибуття запасів позивача не був обєктом перевірки.

В свою чергу, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено заборони щодо внесення уточнюючим розрахунком змін до декларації, внаслідок яких формується завищена сума обєкта оподаткування та визначається переплата суми податкового зобовязання з податку на прибуток.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Степашко О.І.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко