Ухвала суду № 20658681, 13.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2011 року м. КиївК-6706/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2004 року

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2004 року

у справі № 5/1967-25/221

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна»

про узгодження сум податкових зобовязань, нарахованих із застосуванням непрямих методів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС-Україна»(далі відповідач) про узгодження податкових повідомлень-рішень № 0001852320/0/11875 від 20 травня 2004 року та № 0001862320/0/11874 від 20 травня 2004 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2004 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2004 року та прийняти нове рішення, яким узгодити в порядку підпункту 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкові повідомлення-рішення № 0001852320/0/11875 від 20 травня 2004 року та № 0001862320/0/11874 від 20 травня 2004 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «ІТС-Україна»за період з 06 червня 2003 року по 01 січня 2004 року, по податку на додану вартість та податку з фрахту по 01 квітня 2004 року, за результатами якої складено акт № 265/23-2/32484309 від 18 травня 2004 року.

На підставі зазначеного акту перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001852320/0/11875 від 20 травня 2004 року, яким відповідачу за непрямими методами визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 13194,00 грн. (10 920,00 грн. основний платіж, 2 274,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), та № 0001862320/0/11874 від 20 травня 2004 року, яким відповідачу за непрямими методами визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 10896,00 грн. (7 287,00 грн. основний платіж, 3 609,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Крім того, судами встановлено, що між ТОВ «ІТС-Україна»та Компанією «ITS Sp z.o.o.»(Польща) укладено контракт № 02/2003-05 від 01 серпня 2003 року про здійснення транспортних перевезень.

На виконання умов зазначеного контракту, відповідачем оплачено послуги з перевезення по території України вантажів вартістю 300 350 доларів США за відстань 20 км. від пункту розмитнення (вул. Пасічна, 127) до складу ТОВ «ІТС-Україна» (вул. Бескидська, 35). Всього Компанією «ITS Sp z.o.o.»(Польща) зроблено 23 поїздки.

В свою чергу, позивачем проведено порівняння рівня звичайних цін, наданих транспортних послуг, у звязку з чим направлено запит до Львівського обласного управління статистики.

Згідно з листом Львівського обласного управління статистики № 05-4/108 від 16 квітня 2004 року, середні ціни на перевезення меблів вантажним автомобільним транспортом в межах м. Львова у 2003 році складають 5 грн. за 1 км. пробігу.

Отже, на думку позивача, вартість послуг з перевезення має складати 14500,00 грн. Однак, фактично вартість, наданих Компанією «ITS Sp z.o.o.»(Польща) послуг, склала 50900,00 грн.

З огляду на викладене, позивач дійшов висновку, що відповідачем зайво віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 36400,00 грн.

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова посилалась на те, що керівник Компанії «ITS Sp z.o.o.»(Польща) є засновником відповідача і володіє 35 % його статутного фонду. Крім того, керівник ТОВ «ІТС-Україна» також є засновником відповідача і володіє 30 % його статутного фонду.

А тому, позивачем зроблено висновок, що зазначені вище особи є повязаними у розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.26 статті 1 Закону № 334/94-ВР повязана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сімї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сімї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сімї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість повязаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сімї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сімї.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, нерезидентом на замовлення позивача фактично перевозились деревостружкові та деревоволокнисті плити за кодами української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) 44 10 19 5000, 44 11 29 0000.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що послуги з перевезення меблів в межах м. Львова та послуги з міжнародних перевезень інших вантажів за своєю сутністю не є ідентичними чи однорідними, оскільки, мають різні якісні та кількісні характеристики, а тому у позивача були відсутні обєктивні та законні підстави для порівняння вартості зазначених послуг та визнання їх ідентичними.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2004 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова відхилити, а рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2004 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Костенко М.І.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко