Ухвала суду № 20658677, 13.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2011 року м. КиївК-27258/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року

у справі № 11/193/08-АП

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»(далі позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001232301/2 від 22 лютого 2008 року.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2008 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неправомірністю віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при використанні товарного знаку, оскільки, виплати, здійснені позивачем, підпадають під визначення «роялті»у розумінні Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року апеляційну скаргу ПІІ «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»задоволено. Постанову Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2008 року скасовано. Позовні вимоги ПІІ «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001232301/2 від 22 лютого 2008 року. Стягнуто на користь ПІІ «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 5,10 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року та залишення в силі постанови Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2008 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ПІІ «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 103/23-1/30599776 від 04 жовтня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001232301/0 від 12 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 26 610,00 грн. (17 740,00 грн. основний платіж, 8 870,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково та остаточно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001232301/2 від 22 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 22 500,00 грн. (15 000,00 грн. основний платіж, 7 500,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1, абзацу 2 підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при використанні товарного знаку, оскільки, на думку відповідача, винагорода за використання товарного знаку за ліцензійними договорами на підставі пункту 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР є роялті та, відповідно до підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до умов договору франчайзингу № АМ/Р015-25 від 01 жовтня 2004 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-моторс», та ліцензійного договору № АТ/Р015-22 від 28 квітня 2007 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», позивач отримав від ТОВ «АІС-моторс»та ТОВ «Автосервіс-Т»за винагороду дозвіл на використання знаку для товарів та послуг.

Також, відповідно до умов додаткової угоди до договору франчайзингу № АМ/Р015-25 від 01 жовтня 2004 року позивач має право передавати надане йому за цими договорами право (частково чи повністю) третім особам.

Позивачем за користування торговим знаком щомісячно перераховувалась плата на адресу ТОВ «АІС-моторс»та ТОВ «Автосервіс-Т».

При цьому, згідно актів виконаних робіт та податкових накладних, ПІІ «Автомобільне товариство «Автоінвестстрой-Запоріжжя»включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні винагороди за використання товарного знаку, до складу податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанцій виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі обєкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР не є обєктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання обєктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими обєктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий обєкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обовязковим згідно із законодавством України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що, оскільки, позивачу, відповідно до умов договорів № АМ/Р015-25 від 01 жовтня 2004 року та № АТ/Р015-22 від 28 квітня 2007 року, надано лише дозвіл на користування товарним знаком, а не його придбання, тобто поставлені послуги у розумінні Закону № 168/97-ВР, то суми платежів за використання товарного знаку є обєктом оподаткування податком на додану вартість, у звязку з чим позивачем правомірно вказані суми відображено в податковому обліку.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Костенко М.І.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко