Ухвала суду № 20656401, 06.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2011 року м. КиївК-15240/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року

у справі № 2а-2321/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Вімар»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Вімар»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі відповідач) задоволено. Скасовано рішення № 0001362200/0 від 24 грудня 2007 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 198911,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку дотримання вимог валютного законодавства ТОВ «ТП «Вімар» за період з 14 червня 2007 року по 17 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 9861/22-00/33205617 від 20 грудня 2007 року.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято рішення № 0001362200/0 від 24 грудня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 210370,00 грн.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 185/94-ВР) у звязку з несвоєчасним надходженням товару на митну територію України по імпортним контрактам.

Крім того, судами встановлено, що ТОВ «ТП «Вімар»як комітент здійснив оплату за поставку товару згідно контрактів, укладених комісіонером Закритим акціонерним товариством «Автоторгівельна група «Спецтехніка».

На виконання зазначених договорів комісії ЗАТ «Автоторгівельна група «Спецтехніка»здійснювало поставку товару на умовах контракту № 623/40431508/7009-01 від 24 січня 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТФ «ЗИЛ-експорт» АМО ЗИЛ»(продавець) та ЗАТ «Автоторгівельна група «Спецтехніка»(покупець), згідно пункту 4.1 якого передбачено умови поставки - FCA - АМО ЗИЛ м. Москва Російської Федерації за Інкотермс 2000.

Товар за вказаним контрактом передавався продавцем перевізнику, яким виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант» згідно договору № 1/03 від 02 березня 2007 року, що підтверджується виданими продавцем міжнародними товарно-транспортними накладними та був ввезений на митну територію України, що підтверджується ВМД ІМ-74.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до абзацу 14 статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»(далі Закон № 959-XII) імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими субєктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних субєктів господарської діяльності товарів ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, згідно абзацу 38 статті 1 Закону № 959-XII, є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Митного кодексу України (далі МК України) ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, повязаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно з пунктами 23, 35 статті 1 МК України переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, повязаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація. Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 МК України товари і транспорті засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Згідно з частиною 5 статті 43 МК України митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Отже, моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт ввозу товару на митну територію України підтверджується відмітками особистої номерної печатки Харківської митниці на основних аркушах митних декларацій (тип ІМ- 40, 74).

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Степашко О.І.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко