Ухвала суду № 20655250, 21.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2011 р. м. КиївК-52573/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 р.

у справі №2а-46/08/1270 (2а-46/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Стахановський завод феросплавів»

до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області,

за участю прокурора Луганської області,

про стягнення суми податку на додану вартість, яка належить відшкодуванню з бюджету по декларації за вересень 2006 року,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 р., задоволено у повному обсязі позов Відкритого акціонерного товариства «Стахановський завод феросплавів»(далі позивач) до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі відповідач) та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі відповідач). Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача залишок невідшкодованої суми податку на додану вартість за вересень 2006 року у розмірі 1.109.255,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1.700,00 грн.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу податкової інспекції, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2006 року на розрахунковий рахунок, якою визнано правомірність заявлення позивачем до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість.

За наслідками перевірки 22.11.2006 р. контролюючим органом було складено довідку №977/23-00186513. Сума заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість була частково відшкодована позивачу у розмірі 2.446.049,00 грн.

У той же час, податковим органом не підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1.109.255,00 грн. зважаючи на необхідність дослідження ланцюгу постачання товару по основних постачальниках на предмет фактичної сплати ними вказаного податку до бюджету.

Зазначена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на день звернення позивачем до суду з відповідним позовом не відшкодована.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування відємного значення сум податку на додану вартість до підтвердження зустрічними перевірками включення відповідних сум податку на додану вартість до податкових зобовязань контрагентами позивача є безпідставними з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для часткового невідшкодування заявленого позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість стала необхідність перевірки постачальників у ланцюгу поставок товару податку на додану вартість до бюджету. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обовязковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 р. у справі №2а-46/08/1270 (2а-46/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло