Ухвала суду № 20655247, 21.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2011 р. м. КиївК-34779/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.12.2008 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2009 р.

у справі № 2-а-1014/08/0170 (№ 2-а-1014/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Чонгарський»

до Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Чонгарський»(надалі позивач, СТОВ «Чонгарський») звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим (надалі відповідачі, Джанкойська ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.12.2008 р. (суддя О.Р.Трещова), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя М.А.Санакоєва, судді: О.В. Дугаренко, З.І. Курапова), уточнені позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ в АР Крим від 09.07.2008 р. № 1444/23-1/3. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 0,85 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними пунктів 8.4, 8.6 статті 8 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, провадження закрити

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено планову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2007 р., за результатами якої 07.12.2007 р. було складено акт №1514/23-1/05528527 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 61092,15 грн. та відчуження продукції, яка перебувала у податковій заставі на суму 45046,94 грн.

На підставі акта були прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.07.2008 р.: №1444/23-1/3, яким було зобовязано позивача сплатити штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами у розмірі 45046,94 грн.; № 001443/23-1/3, яким було визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 96672,00, у т.ч. 64448,00 основного платежу та 32224,00 штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження, названих податкових повідомлень-рішень, скарги позивача були залишенні без задоволення, а прийняті рішення без змін.

Перевіряючи законність висновків судів попередніх інстанцій щодо донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 61092,15 грн. та фінансових санкцій на суму 30546,00 грн., на підставі податкового повідомлення рішення від 09.07.2008 р. № 001443/23-1/3, колегія суддів касаційної інстанцій зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було задоволено клопотання СТОВ «Чонгарський»про надання дозволу на реалізацію МТФ № 1 свинарника, телятника, 3 будинків корівника, будинку корівника-телятника, будинку бурякосховища, будинку кормоцеху, які перебували у податковій заставі.

Залишкова вартість будинків згідно даних бухгалтерського обліку станом на 01.01.2007р. складала 328770,75 грн.

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

У звязку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що основні фонди МТФ повинні були бути реалізовані за звичайною ціною, але не меншою за їх балансову вартість 328770,75 грн.

Разом з тим, судами було встановлено, що позивачем було окремо оприбутковано та реалізовано матеріали (шифер, будматеріали, камінь) з таких будинків на загальну суму 23310,00 грн., яка підтверджується матеріальним звітом по центральному складу за лютий-жовтень 2007 року від розбирання МТФ та приймальними актами. Даний факт був підтверджений видатковими накладними, дослідженими у суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що позивач зобовязаний був заплатити податок на додану вартість у розмірі 61092,15 грн. (305460,75 грн. * 20%), розрахований від балансової вартості МТФ № 1 (будинків), а саме 328770,75 грн., зменшеної на суму окремо реалізованих матеріалів 23310,00 грн.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій щодо законності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 09.07.2008 р. № 001443/23-1/3 у частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 61092,15 грн. та фінансових санкцій у сумі 30546,00 грн. є обґрунтованим.

Що стосується законності нарахування штрафних санкцій за реалізацію активів, що перебували у податковій заставі без погодження з податковим органом, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що усе майно позивача з 2002 року перебувало у податковій заставі.

Разом з тим, позивачем, у період дії податкової застави, без письмового погодження з податковим органом було реалізовано майно, що використовувалося у господарській діяльності товариства на загальну суму 45046,94 грн.

На думку податкового органу, такі дії товариства суперечать приписам пунктів 8.4 та 8.6 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі, коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

За приписами підпункту «а»підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 названого Закону платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 у справі № 1-9/2005 про податкову заставу положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу визнані такими, що не відповідає Конституції України, є неконституційними. Конституційний Суд України визнав, що розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. При цьому Конституційний Суд України в своєму Рішенні зазначив, що розмір податкової застави повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Під час судового розгляду даної справи було встановлено, що вартість активів СТОВ «Чонгарський»на момент виникнення податкової застави складала 16800000,00 грн., що значно перевищувало суму податкового боргу. Тобто податковим органом при застосування податкової застави було порушено, визначені рішенням Конституційного Суду України вимоги щодо справедливості та розмірності між розміром такої застави та податковим боргом.

Крім того, оскільки відповідач не визначив, які саме активи підприємства перебувають у податковій заставі, то висновок про відчуження позивачем майна, що перебувало у податковій заставі, був неправомірним та зробленим без належно документального обґрунтування.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 р. №1444/23-1/3, яким зобовязано позивача сплатити штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами у розмірі 45046,94 грн. було правомірно визнано протиправним та скасовано судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.12.2008 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2009 р. у справі № 2-а-1014/08/0170 (№ 2-а-1014/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло