Ухвала суду № 20655239, 09.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2011 р. м. КиївК-60208/09

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Гуріна М.В.

відповідача-1 Ярмака М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області та Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009

у справі № 2-а-4286/09/0570

за позовом Закритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний завод»

до 1. Макіївської обєднаної державної податкової інспекції

2. Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Макіївський металургійний завод»залишок бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 7092212,00грн. за декларацією за червень 2006 року та витрати зі сплати судового збору у сумі 1700,00 грн.

Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 5, п. 7 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України в процесі відшкодування податку на додану вартість за висновками органів державної податкової служби України та погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість шляхом видачі облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.08.2004 № 451/501/132 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.08.2004 за № 971/9570, оскільки суди не врахували, що відшкодування не здійснювалося у звязку з тим, що до органів держказначейства не надходив реєстр щодо відшкодування податку на додану вартість із включенням до нього позивача, що свідчить про те, що спір виник внаслідок недотримання органами державної податкової служби встановленого механізму відшкодування податку на додану вартість.

Макіївська обєднана державна податкова інспекція у Донецькій області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права: ст. 69, ст. 156, ч. 4 ст. 157, ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції ч.1, ч.2 ст. 190, ч. 4 ст. 196 даного Кодексу.

Відповідач-2, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

19.07.2006 позивач подав податкову декларацію за червень 2006 року, згідно із якою до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку підлягає 25730367,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 11.09.2006 № 0000742330/0/523 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування у сумі 297927,00 грн. прийнято на підставі акту від 06.09.2006 № 9/23-4/33185989 позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за червень 2006 року, яким зафіксовано порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(стягнення бюджетної заборгованості на суму 297927,00 грн. не є предметом даного спору).

Податкове повідомлення-рішення від 20.11.2006 № 0000902330/0/8365 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування у сумі 7092212,00 грн., що є сумою позову у даній справі, прийнято на підставі акту від 16.11.2006 № 906/23-5/33185980 позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за червень 2006 року.

Підставою для зменшення бюджетного відшкодування у сумі 7092212,00 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту сплаченого безпосередньому постачальникові товару податку на додану вартість внаслідок відсутності на момент перевірки підтвердження сплати податку до бюджету у ланцюгу постачання.

Платіжним дорученням від 27.12.2006 № 3396 на суму 17246974,00 грн. за декларацією за червень 2006 року позивачеві перераховано 15726746,00 грн. Платіжним дорученням від 22.02.2007 № 433 на суму 12952748,00 грн. за декларацією за червень 2006 року позивачеві перераховано 2613482,00 грн. Таким чином, позивачеві відшкодовано податок на додану вартість за червень 2006 року на загальну суму 18340228,00 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 31.01.2007 у справі №26/389а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 20.11.2006 № 0000902330/0/8365.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.06.2008 у справі № 2-а-11095/08, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2008, зобовязано Макіївську ОДПІ надати органу Державного казначейства висновок про відшкодування ЗАТ «Макіївський металургійний завод»з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 7092212,00 грн. за декларацією за червень 2006 року.

На виконання виконавчого листа у справі № 2-а-11095/08 Макіївська ОДПІ 06.02.2009 надала органу Державного казначейства висновок № 0000000001 про відшкодування податку на додану вартість на суму 7092212,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2009 було зупинено провадження у даній справі № 2-а-4286/09/0570 до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги Макіївської ОДПІ у справі № 2-а-11095/08, проте дана ухвала про зупинення провадження скасована ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2009, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На момент розгляду судами попередніх інстанцій даної справи 2-а-4286/09/0570 податок на додану вартість у сумі 7092212,00 грн. є невідшкодованим.

З акту перевірки та судових рішень вбачається, що податковий орган не заперечував реальності здійснення операцій з придбання позивачем товару, за наслідками якого сформовано податковий кредит, що враховувався при розрахунку відємного значення.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди надали правильну правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Як було правильно зазначено судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобовязаний діяти у спосіб, передбачений законом.

В силу вимог ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, не потребували доказуванню при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, що яких встановлені ці обставини.

Отже, суди, виходячи з наведених положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з положень абзацу другого п.п.7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції Закону України від 07.07.2005 р. N 2771-IV), за якими після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та виходячи з того, що на час розгляду справи податок на додану вартість не відшкодований, позивачем доведена правомірність позовних вимог, дійшли обґрунтованих висновків про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з бюджету на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 7092212,00 грн.

Щодо посилань податкової інспекції у касаційній скарзі на те, що судом не виявлено порушень податковим органом в частині невідшкодування податку на додану вартість за період червень 2006 року, оскільки з метою виконання судового рішення у справі № 2-а-11095/08 податковим органом передані висновки до органу держказначейства із зазначенням сум бюджетного відшкодування, суд касаційної інстанції зазначає, що, у результаті невідшкодування платнику податку - позивачеві податку на додану вартість право останнього фактично порушено внаслідок неодержання коштів з бюджету, а відтак, платник податку правильно скористався належним способом захисту саме такого порушеного права і звернувся до суду з позовом, предметом якого є вимога про стягнення бюджетної заборгованості.

Доводи податкового органу щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі у відповідності до вимог ч. 4 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (наявність судового рішення, яке набрало законної сили, з такого самого спору і між тими ж сторонами), суд касаційної інстанції знаходить помилковими, оскільки спір між платником податку та податковим органом з приводу бездіяльності останнього, а саме не надання органу держказначейства висновку про бюджетне відшкодування, не є тотожним спору між платником податку та податковим органом і органом держказначейства з приводу неодержання коштів з бюджету. Предметом позову в одній справі є вимоги про зобовязання вчинити певні дії, а в іншій стягнення коштів.

Посилання податкового органу у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції ст. 190 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на те, що такі порушення не стосуються апеляційного розгляду справи з перегляду оскаржуваної у даній справі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2009, а стосуються апеляційного розгляду справи з перегляду ухвали суду першої інстанції від 17.04.2009 про зупинення провадження у справі, за наслідками якої постановлена ухвала суду апеляційної інстанції від 16.06.2009 про скасування судового рішення та направлення справи для продовження розгляду.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції вимог ст.156 Кодексу адміністративного судочинства, на що посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, оскільки дана норам закону не передбачає такої підстави для обовязкового зупинення провадження у справі як оскарження судового рішення у справі, що не перешкоджає подальшому провадженню, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі. Зупинення ж провадження у справі на підставі п.4 ч. 2 ст. 156 даного Кодексу є правом суду, а не обовязком.

Наведені органом держказначейства у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення права позивача на отримання бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області та Макіївської обєднаної державної податкової інспекції у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2009 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло