Ухвала суду № 20649091, 02.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2011 р.Справа № 2а-8367/10/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Верман А.М.

Представник позивача - Капустін Д.О.

Представник відповідача - Аргунова О.О. < Секретар >

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2011р. по справі№2а-8367/10/1870

за позовом Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції в м. Суми <Текст ><3 особи ><3 особа >

за участю Прокуратури Сумської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірнє підприємство "Завод обважнених бурильних та ведучих труб", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 15.10.2010 року №0001282314/0/79467; стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства “Завод обважнених бурильних та ведучих труб” 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) судових витрат, понесених підприємством у звязку зі зверненням до суду.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ДПІ в м. Суми неправомірно було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки висновки про завищення позивачем валових витрат внаслідок реалізації продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості, що на думку посадових осіб податкового органу не відповідає ознакам господарської діяльності, є невірними. При цьому, позивач наполягає, що такі висновки суперечать вимогам п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідач з позовом не погодився, обґрунтовуючи свою позицію тим, що при проведенні планової виїзної перевірки ДП “ОБ та ВТ” ДПІ в м. Суми було встановлено порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. 5.9, п.п 5.4.6 п.5.4 ст.5 , п.6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого було занижено податок на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. на загальну суму 2116016,00 грн., що призвело до завищення, відємного значення обєкта оподаткування за 2009 рік у сумі 15899598 грн., оскільки частина витрат, понесених підприємством на виготовлення готової продукції не була використана в господарській діяльності.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 року адміністративний позов Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", ст.ст. 70, 81, 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання прокурор не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності прокурора.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДП “Завод ОБ та ВТ” з 31.05.2000 року зареєстроване юридичною особою згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії А 01 № 103506 (а.с. 79), взято на облік в якості платника податків 08.06.2000 року в ДПІ в м. Суми за №01911081, про що зазначено в акті перевірки № 8060/2314/30991664/81 від 05.10.2010 р.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Суми було проведено планову виїзну перевірку ДП “Завод ОБ та ВТ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., за наслідками якої складено акт від 05.10.2010р. № 8060/2314/30991664/81 (а.с. 10-78). На підставі даного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 15.10.2010р. №0001282314/0/79467 (а.с.9), яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 2116016,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2116016,00 грн., а всього на загальну суму 4232032,00 грн.

Перевіркою правильності визначення валових витрат за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., ДПІ в м. Суми встановлено завищення ДП “Завод ОБ та ВТ” валових витрат на суму 15103244,00 грн. Даний висновок ДПІ в м. Суми грунтується на тому, що частина витрат, понесених позивачем на виготовлення готової продукції, не була використана у господарській діяльності ДП “Завод ОБ та ВТ”, оскільки позивач протягом 2009 року реалізовував продукцію власного виробництва за цінами нижчими за собівартість з завідомо відємним фінансовим результатом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що здійснення операцій з реалізації готової продукції по укладеним ДП “Завод ОБ та ВТ” господарським договорам за цінами, нижчими ніж собівартість виробництва, не суперечить вимогам Закону України "Про ціни та ціноутворення". Довідкою Сумської торгово-промислової палати № ЗЕЗ-5 від 15.03.2011 р., визначено оптові ціни на продукцію ДП “ОБ та ВТ” (а.с. 165), та зазначено, що вони є економічно обгрунтованими. Підприємство протягом перевіряємих періодів мало прибуток, тобто господарські операції позивача з реалізації продукції власного виробництва мали економічний сенс.

Щодо висновку ДПІ в м. Суми про завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за червень 2010 р., суд першої інстанції зазначив, що за умови спростування судом висновків посадових осіб податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат внаслідок реалізації продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості в розмірі 15103244,00 грн., та з урахуванням правомірності висновків щодо завищення позивачем валових витрат в розмірі 1276084 грн. внаслідок не включення до матеріальної складової виробленої продукції вартості електричної енергії, яку було використано у виробництві, у ДП "Завод ОБ та ВТ" буде відсутній об'єкт оподаткування - прибуток, в розумінні п. 3.1. ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України №334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Стаття 3 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України №334/94-ВР, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Посадові особи ДПІ в м. Суми, формуючи висновки, виходили з того, що витрати позивача на виробництво продукції не можуть перевищувати доходи від її реалізації, коли така різниця є економічно необгрунтованою. До вказаного висновку відповідач дійшов на підставі того, що ціни в договорах, на підставі яких ДП “ОБ та ВТ” здійснювало операції по відчуженню готової продукції є нижчі ніж собівартість виробництва даної продукції, внаслідок чого не виник обєкт оподаткування - прибуток

Разом з тим, посадові особи ДПІ в м. Суми, формуючи висновки, розуміють підприємницьку діяльність саме в контексті Господарського кодексу України. Але ГК України містить загальні норми права, а вже Закон України №334/94-ВР містить конкретні норми, які і повинні застосовуватися до даних правовідносин.

Тобто, Закон України №334/94-ВР визначає господарську діяльність саме як діяльність, направлену на отримання доходу, а не прибутку, який складає різницю між валовими доходами та валовими витратами.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що посадові особи податкового органу вдаються до розширеного тлумачення наведеної норми. Крім того, за своєю суттю норма, що міститься в п. 1.32. Закону, є нормою дефініцією, яка має застосовуватись в контексті інших правових норм. Застосування її окремо, що було зроблено посадовими особами податкового органу, призводить до неоднозначного тлумачення висновків, що наведені в акті перевірки.

Крім того, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, доходи визначаються як збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що господарська операція розуміється як дія чи подія, яка викликає зміни в структурі всіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення яких очікується отримання економічних вигод у майбутньому, як і виникнення нових зобовязань. Тобто, даною законодавчою нормою не визначено і не передбачено обовязковості одержання прибутку підприємством від окремої операції, оскільки вся діяльність підприємства має бути спрямована на отримання доходу. Адже окрема операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, крім того, її не можна розглядати відособлено від інших операцій.

Згідно п.3, 4 ст. 189 ГК України, субєкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

За загальною нормою, закріпленою у ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" , вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів та послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Ціни на продукцію власного виробництва ДП “ОБ та ВТ” не підлягають державному регулюванню, тобто позивач має право продавати продукцію власного виробництва за будь-якою прийнятною для себе ціною.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що здійснення операцій з реалізації готової продукції по укладеним ДП “Завод ОБ та ВТ” господарським договорам за цінами, нижчими ніж собівартість виробництва, не суперечить вимогам Закону України "Про ціни та ціноутворення".

При цьому, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що термін "собівартість" використовується виключно в бухгалтерському обліку. В Законі України №334/94-ВР термін "собівартість" не використовується. Пункт 1.43 ст.1 даного Закону містить відсилочну норму до стандартів бухгалтерського обліку, але при цьому встановлено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів. У нормах Закону України №334/94-ВР використовуються такі терміни, як "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", жоден з вказаних термінів не відноситься до собівартості продукції.

Як свідчать матеріали справи, довідкою Сумської торгово-промислової палати № ЗЕЗ-5 від 15.03.2011 р., визначено оптові ціни на продукцію ДП “ОБ та ВТ” (а.с. 165), та зазначено, що вони є економічно обгрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання ДПІ в м. Суми на неналежність щодо предмета доказування такого доказу як довідка торгово-промислової плати, оскільки, згідно ч. 1 ст. 69, ч. 1, 2 ст. 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що довідка Сумської торгово-промислової палати безпосередньо стосується предмета доказування по даній справі, оскільки надана на підтвердження такої обставини по справі, як ціна на виготовлену продукцію протягом розглядуваного періоду та її економічної обгрунтованості на певному етапі здійснення господарської діяльності.

Згідно з даними Форми 2 "Звіт про фінансові результати за 2009 рік" та "Звіт про фінансові результати за перше півріччя 2010 року", валовий прибуток ДП “Завод ОБ та ВТ” у 2009 році становив 5022 тис. грн., а в першому півріччі 2010 р. - 18613 тис. грн., тобто підприємство протягом перевіряємих періодів все ж мало прибуток, тобто господарські операції позивача з реалізації продукції власного виробництва мали економічний сенс.

Крім того, господарська діяльність є економічним поняттям, а тому має суто економічні властивості, зокрема вартісну оцінку, обчислення та розрахунки господарських процесів. І як вже зазначалося вище, згідно п. 1.32 ст. 1 Закону №334/94-ВР, господарська діяльність розглядається як будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Тому, беручи до уваги, саме економічні властивості поняття господарської діяльності, не можна робити висновок про відсутність доходу від господарської діяльності за відсутності грошового його виразу. Оскільки, за обставин повної відсутності доходів на підприємстві, його збитковості, це призвело б до банкрутства даного підприємства.

Щодо висновку ДПІ в м. Суми про завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за червень 2010 р., колегія суддів зазначає наступне.

Посадовими особами ДПІ в м. Суми зроблено висновок, що ДП “Завод ОБ та ВТ” при розрахунку залишків незавершеного виробництва і готової продукції не було включено до матеріальної складової виробленої продукції вартість електричної енергії яку було використано у виробництві.

Згідно п. 5.9. ст. 5 Закону України №334/94-ВР, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі-запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрат на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включається до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику", надано визначення поняття "енергія" - електрична чи теплова енергія, що виробляється на обєктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Електрична енергія згідно п. 22 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" відноситься до матеріальних витрат.

Тому, оскільки електрична енергія є товарною продукцією та належить до витрат, які безпосередньо повязані з придбанням (створенням) запасів, і разом з тим входять до матеріальної складової запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, платник податку зобовязаний враховувати вартість електричної енергії в податковому обліку приросту (убутку) запасів за п. 59. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На сторінці 13 Акту перевірки від 05.10.2010 р. (а.с. 16) відображено таблицю, яка містить дані про встановлені порушення при визначенні ДП “Завод ОБ та ВТ” убутку балансової вартості запасів, зокрема, неврахування вартості електричної енергії. Сума відхилення за перший квартал 2009 р. становить 1364471 грн., за перше півріччя 2009 року - 779063 грн., за третій квартал 2009 р. - 911541 грн., за 2009 рік - 1149083 грн., за перше півріччя 2010 р. - 127001 грн., а сума завищення валових витрат за перший квартал 2010 р. - 156746 грн., а всього валові витрати завищено на загальну суму 1276084 грн.

Таким чином, за умови спростування судом висновків посадових осіб податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат внаслідок реалізації продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості в розмірі 15103244,00 грн., та з урахуванням правомірності висновків щодо завищення позивачем валових витрат в розмірі 1276084 грн. внаслідок не включення до матеріальної складової виробленої продукції вартості електричної енергії, яку було використано у виробництві, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у ДП "Завод ОБ та ВТ" буде відсутній об'єкт оподаткування - прибуток, в розумінні п. 3.1. ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 року по справі№2а-8367/10/1870 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2011р. по справі №2а-8367/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 08.08.2011 р.