Ухвала суду № 20648349, 02.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2011 р.Справа № 2а-16591/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Верман А.М.

Представник позивача - Применко І.М.

Представник відповідача - Кудріна Л.О. < Секретар >

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2011р. по справі№2а-16591/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" <Список ><Текст >

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000040701/0 від 29.06.2010р., №0000040701/1 від 08.09.2010р„ №0000040701/2 від 15.10.2010р., №0000040701/3 від 29.12.10р, та №0000060701/0 від 07.09.2010р., №0000060701/1 від 28.09.2010р., №0000060701/2 від 28.10.2010р., № №0000060701/3 від 29.12.2010р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий орган помилково визначив порушення ним чинних на час проведення перевірки вимог п.4.1; п.7.7.1 та п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого за наслідками перевірки податковим органом було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 941 970,00 грн. (з них не було відшкодовано на момент перевірки 1 734 921,00 грн.), внаслідок чого до сплати належало 1 207 049,00 грн. податкових зобов'язань, 603 524,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 534 130,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій за іншим податковим повідомленням - рішенням, яке є похідним.

Крім того, позивач вважає, що відповідач неправомірно визначив підстави для зменшення сум бюджетного відшкодування позивачу за період з липня 2009р. по жовтень 2009р., якими, у відповідності до акту перевірки, є: збільшення позивачу податкових зобов'язань в розмірі 6 545 094 грн., що виникли внаслідок застосування «звичайних цін» при формуванні собівартості реалізованої продукції, зменшення податкового кредиту в розмірі 36 172,00 грн. за рахунок виключення з нього вартості палива, використаного для забезпечення господарської діяльності позивача по договорам оренди у фізичних осіб автотранспорту, зменшення податкового кредиту за рахунок перегляду податковим органом розміру технологічних втрат позивача в загальному розмірі 686 423,00 грн. та зменшення податкового кредиту позивача, яке було зроблено податковим органом внаслідок застосування «звичайних цін» до придбаної позивачем сировини в розмірі 107 244,00 грн.

Відповідач, проти задоволення позовних вимог заперечував. В обґрунтування заперечень і проти позову зазначив наступне.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені Чугуївською ОДПІ у Харківській області у зв'язку з виявленими перевіркою підприємства позивача порушеннями. В акті перевірки №469/2311/32858847 від 13.05.2010р. детально відображені порушення ТОВ «Малинівський склозавод» положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість». Визначені вказаними законами підстави для застосування відповідного зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з липня 2009р. по жовтень 2009р. включно, а також - для нарахування штрафних санкцій -наявні.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинівський склозавод" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 220, 759, 799 Цивільного кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 22.03.2010р. по 05.05.2010р. Чугуївською ОДПІ у Харківській області було проведено планова виїзна перевірка ТОВ «Малинівський склозавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р.

Результати перевірки оформлені актом №469/2311/32858847 від 13.05.2010р.

За наслідками перевірки відповідачем 29.06.2010р. було винесено податкове повідомлення-рішення №0000040701/0, відповідно до якого сума завищення позивачем бюджетного відшкодування в розмірі 2 941 970,00 грн., з них не відшкодовано 1734 921,00 грн., що в свою чергу потягло за собою визначення податкового зобов'язання позивача з ПДВ та зобов'язання позивача сплатити суму податку в розмірі 1 207 049,00 грн. а також застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 603 524,50 грн.

Відповідно до висновків акту перевірки, зокрема, позивачем порушено п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 «а»п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 2 941 970,00 грн., з них не відшкодовано 1734 921,00 грн., що в свою чергу потягло за собою визначення податкового зобов'язання позивача з ПДВ та зобов'язання позивача сплатити суму податку в розмірі 1207049,00 грн. а також застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 603 524,50 грн.

Як встановлено судом, фактичними підставами для визнання відповідачем суми бюджетного відшкодування в розмірі 2941970,00 грн. завищеною стали відображені в акті перевірки висновки відповідача щодо необхідності збільшення податкових зобов'язань позивача в розмірі 6545094 грн., що виникли внаслідок застосування «звичайних цін» при формуванні собівартості реалізованої продукції в бік її збільшення, зменшення податкового кредиту в розмірі 36172,00 грн. за рахунок виключення з нього відповідної вартості палива, використаного для забезпечення господарської діяльності підприємства по договорам оренди у фізичних осіб автомобілів, зменшення податкового кредиту за рахунок перегляду розміру технологічних втрат в загальному розмірі 686 423,00 грн. та зменшення податкового кредиту, яке було зроблено податковим органом внаслідок застосування «звичайних цін» до придбаної позивачем сировини в розмірі 107244,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що, відповідно до ст. 72 КАС України, неправомірність визначення податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість із застосуванням «звичайних цін» при розрахунку «повної собівартості» реалізованої продукції на суму 6 545 094,00 грн., а також неправомірність зменшення розміру податкового кредиту на суму 107 244,00 грн. внаслідок застосування «звичайних цін» до придбаної позивачем сировини, які, в свою чергу, стали підставами для визнання відповідачем суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2 941 970,00 грн. завищеною і які знайшли своє відображення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, не потребує доказування.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про неправомірність зменшення податкового кредиту за рахунок перегляду в бік зменшення податковим органом розміру технологічних втрат позивача в загальному розмірі 686423,00 грн., що, в свою чергу, також стало однією з підстав для визнання податковим органом суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2941970,00 грн. завищеною, яка знайшла своє відображення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні.

Суд першої інстанції також вказав на те, що позивач вжив всі можливі та залежні від нього заходи щодо своєчасного вирішення питання відповідності договорів оренди автотранспорту чинному законодавству. Крім того, позивач надав до матеріалів справи рішення Чугуївського міського суду Харківської області, якими спірні договори оренди автотранспорту у фізичних осіб визнані дійсними з моменту їх укладення.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковий орган неправомірно здійснив зменшення податкового кредиту на 36 171,70 грн., що, в свою чергу, стало однією з підстав для визнання податковим органом суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2 941 970,00 грн. завищеною і яка знайшла своє відображення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010р. по справі №2а-11700/10/2070 задоволено в повному обсязі позов ТОВ «Малинівський склозавод» до Чугуївської ОДПІ в Харківській області про визнання недійсним рішення про застосування звичайних цін №2/2311/32858847 від 29.06.2010р.

Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено, що відповідачем під час проведення планової виїзної перевірки невірно були застосовані «звичайні ціни» при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість при розрахунку «повної собівартості» реалізованої продукції, що виробляється позивачем, на суму 6 545 094,00 грн., а також при зменшенні позивачу розміру податкового кредиту, яке було зроблено податковим органом внаслідок застосування «звичайних цін» до придбаної позивачем сировини в розмірі 107 244,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011р. по справі №2а-11700/10/2070, апеляційна скарга відповідача на вказану постанову залишена без задоволення, тобто постанова від 20.12.2010р. по справі №2а-11700/10/2070 набула чинності.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що неправомірність визначення податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість із застосуванням «звичайних цін» при розрахунку «повної собівартості» реалізованої продукції на суму 6 545 094,00 грн., а також неправомірність зменшення розміру податкового кредиту на суму 107 244,00 грн. внаслідок застосування «звичайних цін» до придбаної позивачем сировини, які, в свою чергу, стали підставами для визнання відповідачем суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2 941 970,00 грн. завищеною і які знайшли своє відображення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, не потребує доказування.

Що стосується зменшення позивачу податкового кредиту за рахунок перегляду розміру технологічних втрат в загальному розмірі 686 423,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган встановив, що при виробництві скляної тари позивач має технологічні втрати на стадії виробництва і вимушений неефективно використовувати готову скломасу під час заміни формокомплектів.

Відповідач також вказує, що ці технологічні втрати є відходами, на виробництво і переробку яких позивач витрачає енергоресурси, які не повинні бути включені до валових витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, оскільки вони не вважаються податковим органом такими, що використані в господарській діяльності і що таке включення є порушенням вимог п.1.32;п.5.1; п.5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і що це порушення повинно потягнути за собою виключення з податкового кредиту з ПДВ зайво включеної до нього суми в розмірі 686 423,00 грн.

Як з'ясовано судом, за викладеними в акті №469/2311/32858847 від 13.05.2010р. висновками, для виключення з податкового кредиту з ПДВ зайво включеної до нього суми податковий орган використовує словосполучення - «технологічні втрати утворення відходів», яке відсутнє в чинному законодавстві.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відходи», відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Виходячи з цього, утворення відходів є наслідком процесу виробництва чи споживання.

Відповідачем не було надано доказів щодо законодавчого встановлення конкретного складу та розміру технологічних втрат, які повинні застосовуватись позивачем в своїй господарській діяльності.

Таким чином колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про можливість розуміти під технологічними втратами втрати, пов'язані безпосередньо з технологічними процесами виготовлення продукції. До них належать і втрати, що є технічно неминучими, тобто зумовленими специфікою виробництва.

Оскільки чинним законодавством не встановлено інше, кожне підприємство своїми внутрішніми документами (наказами, розпорядженнями) установлює нормативи технологічних втрат. Ці нормативи повинні закріплюватись в технологічних картах, кошторисах технологічного процесу, наказах по підприємству або іншій документації, що не має уніфікованої форми.

Позивачем під час податкової перевірки був наданий в якості обґрунтування розміру технологічних втрат, який застосовується на підприємстві, відповідний наказ генерального директора ТОВ «Малинівський склозавод», яким встановлювався цей розмір, що відповідачем не заперечується.

Також на підтвердження своєї позиції позивач надав до суду лист ТОВ «Проектно-технологічний інститут скла і фарфору» № 1/2-77 від 28.07.2010р., в якому зазначено, що скидання крапель скломаси під час заміни формокомплекту є неминучими технологічними витратами, яких неможливо уникнути в зв'язку з безперервністю виробничого циклу і що розмір неминучих технологічних витрат для обладнання, яке використовує ТОВ «Малинівський склозавод» в своїй діяльності, може складати від 15% до 23%.

Згідно з 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, в тому числі, як вказано в п. 5.2.1 цього закону - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Тобто, до валових витрат повинні включатись будь-які витрати, пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва, окрім тих, вичерпний перелік яких наведений в п.5.3 - 5.7 вищевказаного закону.

Також відповідно до п. 14 ПБО 16, затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318, неминучі технологічні втрати включаються до складу виробничої собівартості як інші прямі витрати.

Крім того, податковий орган зазначає в акті перевірки, що технологічні втрати виробництва є утворенням відходів, при цьому не беручи до уваги, що п. 5.4.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволяє включати до валових витрат будь-які витрати платника податку із самостійного зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від господарської діяльності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про неправомірність зменшення податкового кредиту за рахунок перегляду в бік зменшення податковим органом розміру технологічних втрат позивача в загальному розмірі 686 423,00 грн., що, в свою чергу, також стало однією з підстав для визнання податковим органом суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2 941 970,00 грн. завищеною, яка знайшла своє відображення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні.

Щодо зменшення податкового кредиту позивача в розмірі 36 172,00 грн. за рахунок виключення з нього відповідної вартості палива, використаного для забезпечення господарської діяльності позивача по договорам оренди у фізичних осіб автотранспорту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.759 ЦК України, по договору найму наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на визначений строк.

Ст. 799 ЦК України передбачає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Податковий орган в акті перевірки зазначив, що між позивачем і фізичними особами були укладені письмові договори щодо оренди автотранспорту і що ці договори належним чином виконувалися сторонами і цей факт підтверджується первинною бухгалтерською документацією (подорожніми листами, видатковими ордерами, касовими чеками), що надавалася до перевірки.

Але внаслідок відсутності нотаріального посвідчення вказаних договорів, Чугуївська ОДПІ в акті перевірки визнала ці договори нікчемними з посиланням на ст. 220 ЦК України, внаслідок чого було здійснене вилучення з податкового кредиту позивача суми податку на додану вартість в розмірі 36 172 грн., що була сплачена ТОВ «Малинівський склозавод» постачальникам в вартості ціни за паливо, що придбавалося для забезпечення роботи орендованих автомобілів і їх використання в господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував такі висновки відповідача, виходячи з наступного.

Ст. 22 ЦК України встановлює, що якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Під час планової виїзної перевірки (і це не заперечується відповідачем) позивачем надавалися підтвердження того факту, що позовні заяви про визнання договорів оренди автотранспорту дійсними, необхідність подання яких виникла внаслідок тривалого ухиляння фізичних осіб - орендодавців від їх нотаріального посвідчення, були ним подані до Чугуївського міського суду Харківської області в 2009р., але, на час податкової перевірки рішення судом винесені ще не були і справи ще знаходилися на стадії судового розгляду.

Виходячи зі змісту ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що позивач вжив всі можливих та залежних від нього заходів щодо своєчасного вирішення питання відповідності договорів оренди автотранспорту чинному законодавству.

Крім того, позивач надав до матеріалів справи рішення Чугуївського міського суду Харківської області, якими спірні договори оренди автотранспорту у фізичних осіб визнані дійсними з моменту їх укладення.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що податковий орган неправомірно здійснив зменшення податкового кредиту на 36 171,70 грн., що, в свою чергу, стало однією з підстав для визнання податковим органом суми бюджетного відшкодування позивача в розмірі 2 941 970,00 грн. завищеною і яка знайшла своє відображення в оскаржуваному позивачем податковому повідомленні-рішенні.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 07.09.2010р. №0000060701/0 (від 28.09.2010р. №0000060701/1; від 28.10.2010р. №0000060701/2; від 29.12.2010р. №0000060701/3) про застосування штрафних санкцій за донарахованими податковими зобов'язаннями, які відображені в податкових повідомленнях-рішеннях №№0000040701/0 від 29.06.2010р. (№0000040701/1 від 08.09.2010р.; №0000040701/2 від 15.10.2010р.; №0000040701/3 від 29.12.2010р.), суд першої інстанції правомірно вказав на їх неправомірність з огляду на той факт, що вказані повідомлення-рішення є пов'язаними з повідомленнями-рішеннями від 07.09.2010р. №0000060701/0 (від 28.09.2010р. №0000060701/1; від 28.10.2010р. №0000060701/2; №0000060701/3 від 29.12.2010р.), які, в свою чергу, судом визнаються неправомірними і винесеними в порушення чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Чугуївською ОДПІ у Харківській області під час планової перевірки неправомірно зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 941 970,00 грн. (з яких позивачу не було відшкодовано на момент перевірки 1 734 921,00 грн.), внаслідок чого до сплати позивачу податковим органом нараховані 1 207 049,00 грн. податкових зобов'язань, 603 524,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та ще 534 130,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій за іншим податковим повідомленням-рішенням, яке є похідним від основного, що були застосовані на підставі п.п. 7.7.11 абзац а(2) Закону України «Про податок на додану вартість» і п.п. 17.1.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0000040701/0 від 29.06.2010р., №0000040701/1від 08.09.2010р., №0000040701/2 від 15.10.2010р., №0000040701/3 від 29.12.10р., та №0000060701/0 від 07.09.2010р., №0000060701/1 від 28.09.2010р„ №0000060701/2 від 28.10.2010р. № №0000060701/3 від 29.12.2010р. винесені Чугуївською ОДПІ з порушенням чинного законодавства та вимог ч.3 ст. 2 КАС України, а тому підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 року по справі№2а-16591/10/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, <пункт >205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2011р. по справі №2а-16591/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 08.08.2011 р.