Постанова № 20643936, 07.12.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 р. Справа № 2-а-4707/09/1470

Категорія: Головуючий в 1 інстанції:

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Кравця О.О. та Осіпова Ю.В.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Мезінова О.Г., представника відповідача Воробйової С.Ю. та представника прокуратури Вербовщука С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та першого заступника прокурора Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (за участю прокуратури Миколаївської області) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2009 року ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2009 року № 00008436/0.

В обґрунтування позову зазначалося, що оскарженим податковим повідомленням-рішенням ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2009 року на 1863999 грн.. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки за № 746/36/33133003 від 22 липня 2009 року, в якому необґрунтовано зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.5.4 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.2 та п. 1.11 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 та ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з вказаного податку за травень 2009 року на 1863999 грн..

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року позовні вимоги ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 28 липня 2009 року № 00008436/0.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та перший заступник прокурора Миколаївської області в апеляційних скаргах зазначають, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». На думку апелянтів, судом безпідставно не прийнято до уваги граничний строк подання податкової декларації, встановлений ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», порушення якого позбавляє позивача права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Крім того, позивач безпідставно не скористався законодавчим механізмом реалізації права на податковий кредит без наявності податкової накладної шляхом подання скарги на постачальника, який відмовляється надати відповідну податкову накладу. У звязку з викладеним в апеляційних скаргах ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників відповідача та прокуратури в підтримку апеляційних скарг, а також представника позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність їх часткового задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»є субєктом господарювання, зареєстрованим у встановленому законом порядку. Позивач також є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100033379.

В період з 06 по 17 липня 2009 року посадовими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з 01 по 30 квітня 2009 року.

За результатами перевірки складено акт за № 746/36/33133003 від 22 липня 2009 року, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.5.4 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.2 та п. 1.11 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 та ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2009 року на 1863999 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00008436/0 від 28 липня 2009 року, яким ВАТ «Миколаївський глиноземний завод»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2009 року на 1863999 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Закон України «Про податок на додану вартість», чинний на момент виникнення спірних правовідносин, не містив заборони на включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних.

Проте, з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 5 та 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на час виникнення спірних правовідносин, погодитися не можна.

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 названого Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем податковий кредит за квітень 2009 року сформовано з урахуванням податкових накладних, виписаних підприємствами - постачальниками в період з 02 жовтня 2006 року по 28 грудня 2007 року на загальну суму 446882 грн. 32 коп. (а. с. 53), а також податкової накладної № 543 від 01 березня 2006 року на суму 1417116 грн. 67 коп., виписаної ТОВ «Сервісний центр «Металург»(а. с. 28). При цьому податковим органом під час перевірки не встановлено фактів порушення чинного податкового законодавства при складанні та видачі контрагентами позивача вказаних податкових накладних.

Будь-яку заборону щодо включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних, Закон України «Про податок на додану вартість»у вказаній вище редакції не містив.

Разом з цим, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобовязання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Таким чином, законом передбачені два альтернативні механізми виправлення помилок, самостійно виявлених платником податків у податкових деклараціях за попередні податкові періоди: або шляхом подання уточнюючого розрахунку або шляхом зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону.

Строк давності, відповідно до ст. 15 названого Закону, визначається не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Виходячи з положень п. п. 7.8.1 п.7.8. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»звітним податковим періодом для ПДВ є один календарний місяць.

Відповідно до п. п. «а»п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(у вказаній вище редакції) податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

На підставі наведених положень чинного на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, останнім днем граничного строку подання позивачем податкової декларації за березень 2006 року є 20 квітня 2006 року.

За таких даних включення позивачем в декларацію за квітень 2009 року до податкового кредиту суми в розмірі 1417116 грн. 67 коп. на підставі податкової накладної № 543 від 01 березня 2006 року, виписаної ТОВ «Сервісний центр «Металург», відбулося поза межами 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації за березень 2006 року, що виключає можливість задоволення вимог позивача у вказаній частині.

При цьому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що формування позивачем податкового кредиту за квітень 2009 року з урахуванням податкових накладних, виписаних підприємствами - постачальниками в період з 02 жовтня 2006 року по 28 грудня 2007 року на загальну суму 446882 грн. 32 коп., відбулося в межах встановленого ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»строку, а тому вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги посилання відповідача на п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо обовязковості подання скарги на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну або порушує порядок її заповнення, оскільки відповідно до зазначеного положення Закону отримувач товару (послуг) має право, а не обовязок додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну або порушує порядок її заповнення, що виключає можливість застосування до позивача санкцій за не виконання зазначеного положення закону.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні обставин справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»задовольнити частково .

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 00008436/0 від 28 липня 2009 року в частині зменшення ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2009 року на 446882 (чотириста сорок шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 32 коп..

В іншій частині відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: