Ухвала суду № 20641343, 08.11.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2011 р. Справа № 7569/10 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Олендера І.Я., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Стецків І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу Луцької ОДПІ на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року у справі за позовом ТзОВ «Неріс Україна» до Луцької ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановила:

У вересні 2009 року ТзОВ «Неріс Україна» звернулося з позовом до Луцької ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Позивач вказував, що за результатами перевірки ТзОВ «Неріс Україна» Луцькою ОДПІ прийнято акт перевірки від 18.02.2009 року №39/24-4/32273576 на підставі якого винесено рішення про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.03.2009 року №00002123990/0, на загальну суму 71291,25 грн.

Позивач оскаржував дане рішення в адміністративному порядку до різного рівня інстанцій. За результатами перегляду скарг приймалися наступні податкові повідомлення-рішення: Луцькою ОДПІ від 22.05.2009 року №0000212399/1, від 23.06.2009 року №0000212399/2, ДПА у Волинській області від 17.06.2009 року №3166/10/25-006, ДПА України від 27.08.2009 року №8364/6/25-0115.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00020212399/3 від 11.09.2009 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ №0000212399/3 від 11.09.2009 року.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи доводи апеляційної скарги, вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Луцькою ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Неріс Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.01.2003 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт № 39/23-4/32273576 від 18.02.2009 року, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі даного акту заступником начальника Луцької об'єднаної державної податкової інспекції 06.03.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000212399/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 71291 грн. 25 коп., в тому числі 48162 грн. 50 коп. -основний платіж, 23128 грн. 75 коп. - штрафна санкція.

Податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції № 0000212399/0 від 06.03.2009 року було оскаржене в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарг платника податків податковими органами вищого рівня донарахування податку на прибуток було визнано правомірним.

11.09.2009 року заступником начальника Луцької об'єднаної державної податкової інспекції винесено податкове повідомлення-рішення № 0000212399/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 71291 грн. 25 коп., в тому числі 48162 грн. 50 коп. - основний платіж, 23128 грн. 75 коп. - штрафна санкція.

Встановлено, що 17.03.2003 року між позивачем (комісіонером) та ОСОБА_1 (комітентом) було укладено договір комісії на придбання товару, за яким комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання від імені і за рахунок комітента виконати таку дію, як купити легковий автомобіль. Згідно із пунктом 2.1 цього договору комісіонер зобов'язаний повідомляти комітенту відомості про хід виконання домовленості, подати звіт не пізніше трьох днів з дня виконання доручення, а протягом двох днів з моменту виконання доручення передати автомобіль. Відповідно до пункту 2.2 договору комітент зобов'язаний прийняти звіт комісіонера, забезпечити комісіонера грошовими коштами, необхідними для виконання домовленості, шляхом перерахування на поточний рахунок комісіонера в сумі 57000 грн. 00 коп. Строки виконання зобов'язань у договорі комісії від 17.03.2003 року не встановлені. 31.03.2003 року ОСОБА_1 перерахував кошти в сумі 57000 грн. 00 коп. на рахунок позивача, а 23.09.2003 року позивач частково кошти в сумі 7400 грн. 00 коп. повернув комітенту, при цьому, основне зобов'язання за договором позивач не виконав. ОСОБА_1 будь-яких вимог позивачу щодо виконання боржником обов'язку не пред'являв. 05.08.2009 року ОСОБА_1 помер, після його смерті спадкоємці також не пред'являли будь-яких вимог позивачу за договором комісії від 17.03.2003 року.

Крім того, 18.05.2004 року між позивачем (комісіонером) та ОСОБА_2 (комітентом) було укладено договір комісії на придбання товару, за яким комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання від імені і за рахунок комітента виконати такі дії, як купити охолоджувальне устаткування, технічні параметри якого визначені згідно специфікації в додатку № 1. Згідно із пунктом 2.1 договору комісіонер зобов'язаний повідомляти комітенту відомості про хід виконання домовленості, передачу товару здійснити протягом двох днів з моменту купівлі, надати комітенту звіт. Відповідно до пункту 2.2 договору комітент зобов'язаний прийняти товар, забезпечити комісіонера грошовими коштами, необхідними для виконання домовленості, шляхом перерахування на поточний рахунок комісіонера в сумі 240000 грн. 00 коп. Строки виконання зобов'язань у договорі комісії від 18.05.2004 року не встановлені. 14.06.2004 року та 16.06.2004 року ОСОБА_2 перерахував кошти в загальній сумі 143050 грн. 00 коп. на рахунок позивача, при цьому, основне зобов'язання за договором позивач не виконав. 15.11.2009 року ОСОБА_2 направив позивачу претензію № 1, в якій пред'явив вимогу виконати в строк до 25.11.2009 року зобов'язання за договором комісії від 18.05.2004 року. Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на: суму валових витрат платника податку; суму амортизаційних відрахувань. Згідно з пунктом 4.1 статті 4 цього ж Закону валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді (абзац другий підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 цього Закону).

Згідно із підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Покликання апелянта щодо початку перебігу позовної давності від дня укладення договорів комісії та від дня перерахування коштів комітентами, до уваги не приймаються, виходячи з такого.

Договір комісії між позивачем та ОСОБА_1 був укладений 17.03.2003 року, тобто відповідно до правил, визначених Цивільним кодексом Української РСР (ЦК УРСР) від 18.07.1963 року (з наступними змінами і доповненнями), який втратив чинність з 01.01.2004 року. Згідно із статтею 395 ЦК УРСР за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відповідно до статті 165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Згідно із статтями 71, 73, 76 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як визначено пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, оскільки відповідно до положень ЦК УРСР перебіг позовної давності за договором комісії від 17.03.2003 року станом на 01.01.2004 року не почався, тому до зазначеного договору комісії слід застосовувати правила ЦК України про позовну давність.

Договір комісії між позивачем та Зденеком Моша був укладений 18.05.2004 року, тобто відповідно до положень ЦК України.

Відповідно до статей 1011, 1012 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента; договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що в договорах комісії від 17.03.2003 року та від 18.05.2004 року строк виконання зобов'язання комісіонером не був визначений, а тому відповідно до частини другої статті 530 ЦК України комітент мав право вимагати від комісіонера виконання зобов'язання у будь-який час, при цьому перебіг позовної давності мав початися після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.

Оскільки 15.11.2009 року ОСОБА_2 направив позивачу претензію № 1, в якій пред'явив вимогу виконати в строк до 25.11.2009 року умови договору комісії від 18.05.2004 року, тому з 26.11.2009 року почався перебіг позовної давності за вимогами комітента (ОСОБА_2) до позивача як комісіонера за договором комісії від 18.05.2004 року. Крім того, оскільки ні комітент, ні його правонаступники за договором комісії від 17.03.2003 року не пред'являли вимогу позивачу про виконання зобов'язання, тому слід прийти до висновку, що перебіг позовної давності за вимогами комітента (ОСОБА_1.) та його правонаступників до позивача як комісіонера за договором комісії від 17.03.2003 року не почався.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно встановив, що кошти в сумі 192650 грн. 00 коп., одержані позивачем згідно договорів комісії від 17.03.2003 року та 18.05.2004 року, не можна вважати заборгованістю, по якій закінчився строк позовної давності, а відтак ця сума заборгованості не відносилася до безповоротної фінансової допомоги (в розумінні положень підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та не підлягала включенню до складу валових доходів позивача у третьому кварталі 2006 року та у другому кварталі 2008 року.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до переконання, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам справи дана вірно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Луцької ОДПІ залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 року у справі №2а18887/09/0370 без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: І. Олендер

В. Каралюс

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 10.11.2011 року