Ухвала суду № 20639551, 27.10.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2011 р. Справа № 35520/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

при секретарі судового засіданняЛивак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року у справі за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції до приватного агропромислового підприємства «Весна», товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» про стягнення коштів ,-

В С Т А Н О В И Л А :

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до приватного агропромислового підприємства «Весна», товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» в якому просила стягнути з ПП. «Весна» та ТзОВ «Дайлінг» з кожного в дохід держави кошти в сумі 6098822,40 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 156 КАС України не зупинено провадження у справі в звязку з розглядом кримінальної справи порушеної відносно директора ПП «Весна» ОСОБА_1, який є єдиним працівником та посадовою особою на даному підприємстві, та в зв'язку з такими обставинами не має змоги бути присутнім на судових засіданнях та давати пояснення щодо обставин, які мають важливе значення для вирішення даної справи, а саме: на яких умовах був укладений спірний договір між відповідачами, яким чином були виконані умови договору, чи була відображена дана операція в податковому та бухгалтерському обліку підприємств тощо. Крім того, результат розгляду кримінальної справи, може суттєво вплинути на хід розгляду даної справи, оскільки підтвердження чи спростування фактів щодо господарської діяльності ПП «Весна» з її контрагентами, в тому числі з ТзОВ «Дайлінг» істотно впливає на висновки перевірки, проведеної працівниками ДПА в Закарпатській області.

На підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 10.10.2008 року «Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП «Весна» по кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора ПП «Весна» ОСОБА_1 за ч.3 ст.212 та ч.2 ст.366 КК України, а також з урахуванням вимог п.1 ст.1 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно наказу ДПА у Закарпатській області від 19.01.2009 року № 22, проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Весна» з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.07 року по 31.08.08 року, про що складено акт перевірки від 18.02.2009 р. №6/23-50/20459893.

В процесі проведення планової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Дайлінг» за період з 14.09.2006р. по 31.03.2008р. встановлено, що відповідно до документу укладеного в м. Дніпропетровськ, що має назву договір №В-08/01-4 від 25.01.2008 р. ПП. «Весна» (Постачальник) на підставі видаткових, податкових накладних та специфікацій відвантажило ТзОВ "Дайлінг'(Покупець) товарну продукцію (бензин марки А-92 та А-95), а саме: видаткова накладна № РН-0000255 від 28.01.2008р„ податкова накладна №254 від 28.01.2008р. специфікація №1 до даного договору на постачання товару (бензин А-92) в кількості 512 тон на загальну суму 3096576,00 грн. ( в т.ч. ПДВ - 516096,00грн.); видаткова накладна № РН-0000000615 від 25.02.2008р., податкова накладна №559 від 25.02.2008р. специфікація №2 до договору на постачання товару (бензин А-95) в кількості 461,6 тон на загальну суму 3002246,40 грн.(в т.ч. ПДВ - 500374,40). На вказаних документах, а саме договорі, податкових накладних, видаткових накладних та специфікаціях стоїть печатка ПП. «Весна» та підпис його директора ОСОБА_1 Поставка бензину згідно договору здійснювалась партіями на умовах ЕХW - склад ВАТ «Дніпронафтопродукт».

Вищенаведені операції з придбання товару відображені ТзОВ «Дайлінг» в податковому обліку відповідних періодів, тобто включено до складу валових витрат суму 5082352,00 грн. та до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі - 1016470,40 грн. Згідно платіжного доручення від 29.05.2008 року № 474 ТзОВ «Дайлінг» перерахував на користь ПП. «Весна» суму 6098822,40 грн.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому Документів які б засвідчували придбання ПП. «Весна» даних нафтопродуктів не має, однак згідно виписок банку по розрахунковому рахунку встановлено перерахування ПП. «Весна» на користь ТзОВ "Компанія Будторгтранс» коштів в сумі 2923125088,00 грн. - як попередня оплата за ПММ, однак перевіркою не встановлено жодного факту отримання від ТзОВ «Компанія Будторгтранс» ПММ. ПП. «Весна» не є виробником ПММ.

Для проведення перевірки ПП. «Весна» не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування нафтопродуктів.

Крім того у ПП. «Весна» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій так як відсутній факт купівлі ПММ, набуття права власності на відпущені ПММ, що є необхідною умовою для здійснення відповідної реалізації, сертифікати та паспорти якості, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, оренда транспортних засобів для перевезення ПММ, трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника паливно-мастильних матеріалів та відвантаження її ТзОВ «Дайлінг».

Апелянт вважає, що перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, укладений договір між відповідачам відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.21 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Враховуючи вищевикладене апелянт вважає, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились.

Оскільки ПП. «Весна» здійснює оптову торгівлю товарами, то йому необхідно мати документи, що підтверджують його право власності на придбаний товар. Таким документом, зокрема, є акт прийманя-передачі товару. Також необхідно мати копії транспортних та супроводжувальних документів. Якщо той доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою № ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12 99 р. № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та отримувача (стосовно фактичного отримання товару). Однак, для проведення перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які свідчать про транспортування (рух) товару від ПП. «Весна» до ТзОВ «Дайлінг».

Перевезення товару залізницею оформляється комплектом перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.11.98 р. № 460, до якого належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу (п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (далі - Правила № 644)). Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Відправнику видається квитанція про приймання вантажу (п. 1.2 Правил № 644).

ПП. «Весна» перевізні документи, якими підтверджуються факти відправлення товарів на залізничних станціях для проведення перевірки не надано. Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного отримання та відвантаження товарів ПП. «Весна».

Крім того, для перевірки не надано накладні, які є складовою частиною комплекту перевізних документів відповідно до п.п. 1.1. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юсиції України 24 листопада 2000 р. за № 863/5084 та накладні, дорожні відомості, квитанції про приймання вантажу , що передбачено п.п 4.1.5.1 1 Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затверджена наказом Держнафтогазпрому. Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 2 квіїня 1998 р. № 81/38/101/235/122, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1999 р. за № 685/3978 (далі - Інструкція), тобто перевізні документи, якими підтверджуються факти відправлення товару (продукції) на залізничних станціях, товарно-транспортні накладні тощо.

Дані факти свідчить про відсутність фактичного відвантаження товарів ПП. «Весна» покупцям, оскільки реальне транспортування товару не є можливим.

Також перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того ПП. «Весна» за юридичною адресою не знаходиться, податкові декларації до органу ДПС під час укладення договору не подавав, а його директор знаходиться в розшуку.

Апелянт вважає, що договір укладений між ПП. «Весна» та ТзОВ «Дайлінг» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно п.1 ст. 2І5 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Підпунктом 3.2.1 п.3.2 ст.З Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обовязковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов"язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Отже, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

В зв'язку з тим, що договори поставок товарів є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможтиво - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування, оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниці виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа(форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральном і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного кжумента. Відповідно до п.2.15 т п.2.16 вище вказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Перевіркою встановлено, що за період січень-березень 2008 року керівником ПП. «Весна» ОСОБА_1 було отримано ТМЦ по всій території України, складено акти прийому передачі ТМЦ і в цей же час здійснювалося перерахування коштів з р/р ПП. «Весна» в м. Києві, що є фізично неможливим через значну віддаленість пунктів отримання та передачі товарів один від одного. Вищевказані обставини вказують про те, що ОСОБА_1 сам не міг фізично здійснити відповідний обсяг поставок та купівлі продукції

Отже, зазначені договори відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Наведене вказує, що намір на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства був присутній у відповідачів.

Частиною 1 ст.208 Господарського кодексу України встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Виходячи із вище викладеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції державної податкової адміністрації України від 10 жовтня 2008 року «Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП «Весна» по кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора приватного підприємства «Весна» ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також з врахуванням вимог п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно наказу державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19 січня 2009 року № 22 проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства «Весна» з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 жовтня 2007 року по 31 серпня 2008 року, про що складено акт перевірки від 18 лютого 2009 року № 6/23-50/20459893. В процесі проведення планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» за період з 14 вересня 2006 року по 31 березня 2008 року встановлено, що відповідно до документу укладеного в м. Дніпропетровськ, що має назву договір № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року приватне підприємство «Весна»(Постачальник) на підставі видаткових, податкових накладних та специфікацій відвантажено товариству з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» (Покупець) товарну продукцію (бензин марки А-92 та А-95), а саме: видаткова накладна № РН-0000255 від 28 січня 2008 року, податкова накладна № 254 від 28 січня 2008 року, специфікація № 1 до даного договору на постачання товару (бензин А-92) в кількості 512 тон на загальну суму 3096576, 00 грн. (в тому числі ПДВ - 516096, 00 грн.); видаткова накладна № РН-0000000615 від 25 лютого 2008 року, податкова накладна № 559 від 25 лютого 2008 року, специфікація №2 до договору на постачання товару (бензин А-95) в кількості 461, 6 тон на загальну суму 3002246, 40 грн. (в тому числі ПДВ 500374, 40 грн.). Поставка бензину згідно договору здійснювалася партіями на умовах ЕХW - склад ВАТ «Дніпронафтопродукт». Вищенаведені операції з придбання товару відображені товариством з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» в податковому обліку відповідних періодів, тобто включено до складу валових витрат суму 5082352, 00 грн. та до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі - 1016470, 40 грн. Згідно платіжного доручення від 25 травня 2008 року № 474 товариство з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» перерахувало на користь приватного підприємства «Весна» кошти на загальну суму 6098822, 40 грн. Крім того, перевіркою встановлено, що у відповідачів відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій так як відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Розглядаючи спір суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві податковий орган, так як і в апеляційній скарзі, в обґрунтування нікчемності правочину посилається не на невідповідність чи суперечність договору № В-08/01-4 від 25 січня 208 року вимогам чинного законодавства, а виключно на безтоварність поставки по даному договору, поскільки перевіркою встановлено відсутність у сторін необхідних умов для здійснення господарський операцій, а саме виробничих активів, персоналу, складських приміщень, транспортних засобів їх оренди тощо, а також первинних та перевізних документів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов договору приватне підприємство «Весна» зобов'язується поставити та передати у власність товариству з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» нафтопродукти, а товариство з обмеженою відповідальністю «Дайлінг», у свою чергу, зобов'язується їх прийняти та оплатити у кількості за ціною та на умовах встановлених договором, специфікаціями та додатковими угодами до нього. Зобов'язання приватного підприємства «Весна» вважаються виконаними з моменту надання товару у розпорядження товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг». Моментом передання товару у розпорядження товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» є момент підписання відповідної видаткової накладної. Тобто право власності на товар переходить від приватного підприємства «Весна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» в момент підписання та оформлення видаткової накладної. Оплата за товар здійснюється в безготівковій формі в національній валюті на розрахункові рахунки вказані в Договорі.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що згідно специфікацій № 1 від 28 січня 2008 року та № 2 від 25 лютого 2008 року приватним підприємством «Весна» було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» 512 тон бензину А-92 та 461 тонна бензину А-95 відповідно, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000255 від 28 січня 2008 року податковою накладною № 254 від 28 січня 2008 року видатковою накладною № РН-0000000615 від 25 лютого 2008 року податковою накладною № 559 від 25 лютого 2008 року. Транспортування товару за цим договором фактично не відбувалося, оскільки відповідно до договору зберігання № 0412/07-2 від 04 грудня 2007 року відкрите акціонерне товариство «Дніпронафтопродукт» надає послуги зберігання нафтопродуктів товариству з обмеженою відповідальністю «Дайлінг». Отже куплений відповідно до договору поставки № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року товар був переданий товариством з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» на зберігання відкритому акціонерному товариству «Дніпронафтопродукт» згідно актів здачі - прийому ПММ по договору зберігання № 0412/07-2 від 28 січня 2008 року та 25 лютого 2008 року на тому ж складі відкритого акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт» на якому товариство з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» прийняло товар від приватного підприємства "Весна".

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що підтверджено матеріалами справи, що 18 червня 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» було укладено договір поставки № 18/06-08 відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» продало придбаний у приватного підприємства «Весна» товар на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Пеленг Плюс» зі складу відкритого акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт» на умовах поставки відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс». Здійснення оплати за договорами № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року та № 18/06-08 від 18 червня 2008 року підтверджується виписками КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2008 року та від 23 вересня 208 року, 18 вересня 2008 року, 29 вересня 2008 року, 25 вересня 2008 року, 19 вересня 2008 року, 27 серпня 2008 року, 26 вересня 2008 року, 29 липня 2008 року відповідно.

З огляду на вище наведене суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що у товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» наявні усі необхідні первинні документи та господарсько-правові договори, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджує товарність правочину за договором № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року та дозволяє прослідкувати рух товару, порядок та підстави переходу права власності на нього, рух грошових коштів за поставлений товар, а також його подальший продаж на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Пеленг Плюс». Усі зазначені вище операції були належним чином та в повному обсязі відображені товариством з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» в бухгалтерському та податковому обліку відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, судом першої інстанції правильно враховано, що державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ у травні 2008 року була проведена планова документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» за період з 14 вересня 2006 року по 31 березня 2008 року за результатами якої було складено акт № 227/232/34589599 від 25 липня 2008 року. Із зазначеного акту перевірки вбачається, що жодних порушень норм податкового законодавства під час укладення, виконання та оформлення договору № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року виявлено не було.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно врахував, що згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Оскільки такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушути вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди. Факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентними державними органами та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування. Відомостей щодо наявності в діях посадових осіб приватного підприємства «Весна» та товариства з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили позивачем не наведено.

Крім того судом першої інстанції вірно враховано, що згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови визнані такими за законом, які необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з вимогами ст. 180 Господарського кодексу України та аб. 2 ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України крім вище визначених істотних умов, договір повинен відповідати умовам, встановленим для даного виду договорів законом. При укладенні господарського договору сторони в будь-кому разі зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З врахуванням вище викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договори укладені між приватним підприємством «Весна»та товариством з обмеженою відповідальністю «Дайлінг» відповідають вимогам, встановленим ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України та вважаються укладеними. Згідно ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, договори між відповідачами є дійсними на сьогодні.

Крім вище зазначеного судом першої інстанції правильно вказано, що для ст. 207 Господарського кодексу України характерними є такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з богу самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами, так як такими може бути наявність протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що оскаржувані правочини були товарними, товар був отриманий на підставі договорів, господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку, невідповідності господарської діяльності підприємств не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що підстави, якими апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги недоведені та базуються на припущеннях. Факт наявності у сторін по правочинах протиправного умислу при його укладенні судом першої інстанції не встановлено.

Крім того судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Згідно із ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Суд першої інстанції вірно зазначив, що на момент подання позову закінчився встановлений ст. 250 ГК України максимальний річний термін з дня укладення і виконання угод між відповідачами. Крім того, жодною нормою чинного законодавства не встановлено можливості поновлення такого строку, а отже застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 208 ГК України до відповідачів є неправомірним у зв'язку із закінченням терміну давності, що встановлений ст. 250 ГК України.

За наведених обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

З огляду на вище наведене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року у справі № 2а-419/10/0770 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст ухвали виготовлений 01.11.2011 року