Ухвала суду № 20634754, 22.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9573/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" грудня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федотова І.В.,

суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО»до Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО»(далі - позивач) звернулося до Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі відповідач або податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 року №0036751710/0, від 22.07.2010 року №0036751710/1, від 24.09.2010 року №№0036751710/2, від 25.10.2010 року №0036751710/3, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 123129,90грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, апеляційний розгляд справи відбувається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб; порядку заповнення, повноти та своєчасності надання розрахунку форми №1-ДФ за період з 30.10.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт від 16.06.2010 року №462-152/17-1/32104254 (далі акт перевірки).

Під час проведення зазначеної перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем абз. б п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№889-ІV від 22.05.2003 року. Дане порушення, на думку податкового органу виникло у звязку з тим, що позивачем розрахунки про виплачені доходи громадянам за формою 1-ДФ відповідачу подавались з недостовірними даними, зокрема: занижено суми нарахованої та виплаченої заробітної плати та відповідно нарахованого та перерахованого податку з доходів фізичних осіб. Як зазначено а акті перевірки, підставою для такого висновку стали пояснення працівників.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.06.2010 року №0036751710/0, від 22.07.2010 року №0036751710/1, від 24.09.2010 року №№0036751710/2, від 25.10.2010 року №0036751710/3, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 123129,90 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі, вказане вище зобовязання позивачу було визначено лише на підставі письмових пояснень, отриманих від 43 осіб, які працювали на підприємстві позивача та були звільнені.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що дані пояснення мали бути враховані судом першої інстанції при прийняття оскаржуваної постанови, оскільки ці пояснення є належними і допустимими доказами в розмінні 69, 86 КАС України, зокрема, як наголошено відповідачем, - показаннями свідків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід. При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Платниками вказаного податку, в силу положень статті 2 цього Закону, є фізичні особи - резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. При цьому, під доходом з джерелом його походження з України розуміється будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.

Відповідно до пункту 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Ставка податку, за загальним правилом, визначеним у пункті 7.1 статті 7 вказаного Закону, становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту «а»пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Відповідно до підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Як вже зазначалося вище, податковий орган визначив позивачу податкове зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб виключно на підставі пояснень, отриманих від колишніх працівників позивача.

Між тим, із заяви, про які йдеться в акті перевірки (а.с. 116 157), вбачається, що більшість опитаних колишніх працівників позивача не змогли точно зазначити, коли, за який період та в яких розмірах ніби - то отримували заробітну плату неофіційно.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення вимог зазначеної статті, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів, які б підтвердили достовірність пояснень осіб, отриманих під час проведення перевірки.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 65 КАС України, як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Свідок зобов'язаний прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Таким чином, показання свідками мають даватися в судовому засіданні, між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заявлялося клопотання про виклик осіб, про пояснення яких зазначено в акті перевірки, судом першої інстанції вони не допитувались, а відтак, ці пояснення не можуть сприйматися судом як належні докази на підтвердження доводів відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про не доведення податковим органом правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: К.А. Бабенко

В.П. Мельничук