Ухвала суду № 20632251, 29.11.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1119/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" листопада 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Парінова А.Б, Губської О.А.,

при секретарі Кропивному Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2011 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротенбергер- центр" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі в м. Києві про скасування податкового повідомлення- рішення № 0007252312/0 від 23.09.2010р.,-

В С Т А Н О В И В:

У cічні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0007252312/0 від 23.09.2010р..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2011 р. позовні вимоги позивача було задоволено.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Позовні вимоги мотивовано тим, що висновок відповідача про завищення податкового кредиту зроблений без дослідження первинних документів, які відповідачем не витребовувались у позивача, перевірка проведена без участі позивача, а рішення відповідача ґрунтується лише на поданих позивачем деклараціях та висновках в акті перевірки про прийняття судом вироку щодо керівника ПП «КФ «Енерго-Вокс». При цьому під час проведення перевірки відповідачем не було встановлено факту недекларування зазначеним підприємством податкових зобовязань та несплати податкових зобовязань за операціями з позивачем.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Ротенбергер-Центр»зареєстровано Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.10.2003 року з присвоєнням ідентифікаційного коду № 32710892. Позивача взято на податковий облік 22.10.2003 р. за № 18455. Крім того, позивач є платником ПДВ про що останньому видано свідоцтво № 39048375 від 04.11.2003 року.

Крім того, в період з 03.09.2010 року по 06.09.2010р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Ротенбергер-Центр»за взаємовідносинами з ПП «КФ «Енерго-Вокс», про що складено акт № 2585/23-12/32710892 від 07.09.2010 року.

Перевіркою встановлено, що згідно з системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА та відповідно до поданих декларацій позивач задекларував податковий кредит у сумі 291 520 грн. за операціями з ПП «КФ «Енерго-Вокс», а саме: у квітні 2008 року -127665,80 грн., у травні 2008 року -у розмірі 136619,40 грн., у червні 2008 року у розмірі 27234,80 грн.

Крім того, судом першої інстанції пвд час розгляду справи також встановлено, що спірний податковий кредит сформований позивачем за операціями з ПП «КФ «Енерго-Вокс»по поставці позивачу товарів народного споживання та продукції виробничо-технічного призначення (побутові електротовари та інструменти). При цьому, як вбачається з довідки з органів статистики від 14.01.2011 року, до державного реєстру 30.01.2009 року внесено запис про припинення юридичної особи ПП «КФ «Енерго-Вокс». Крім того, як вбачається з інформації з офіційного сайту ДПС України, свідоцтво платника ПДВ цієї особи анульовано 22.01.2009 р.

Щодо формування податкового кредиту у червні 2008 року, позивачем надано рахунок фактура № 106 від 19.05.2008 року, видаткова накладна № 106 від 19.05.2008 р., податкова накладна № 106 від 19.05.2008 р. на загальну суму 163408,80 грн. з ПДВ (ПДВ-27234,80 грн.). Тобто, податковий кредит на спірну суму сформовано у червні 2008 року за податковою накладною та операціями, здійсненими у травні 2008 року, що, як зазначає позивач було повязано з тим, що податковим органом декларації з дебетовим сальдо не приймалися.

Судом першої інстанції під час розгляду справи на підставі видаткових накладних зясовано, що поставка товарів здійснювалась на умовах франко-склад покупця, що не передбачає оформлення транспортних накладних.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

В період вчинення спірних операцій та прийняття оскаржуваного рішення, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту, регулювалися ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість".

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5. ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суддів зауважує, що ЗУ "Про податок на додану вартість" визначає випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю (фіктивність операцій, відсутність поставки) та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших підтверджених належними доказами обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що податкові накладні видані за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п.п. 6.1.1. ЗУ "Про податок на додану вартість" (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів зауважує, що зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними видаткових накладних та банківських документів.

Разом з тим відповідач не надав належних доказів того, що ці податкові накладні визнані недійсними, та не надав доказів, які б свідчили, що з боку ПП «КФ «Енерго-Вокс»вони підписані не уповноваженою особою. Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ (згідно даних з офіційного сайту ДПА України свідоцтво платника ПДВ ПП «КФ «Енерго-Вокс»анульовано 22.01.2009 р.), а отже видача ним податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано, не свідчить про порушення податкового законодавства.

Суд, першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано актів зустрічних перевірок ПП «КФ «Енерго-Вокс», які б у сукупності з іншими доказами могли свідчити про протиправний характер господарських операцій позивача з цим підприємством, а також документальної інформації з ДПІ за місцем реєстрації цього контрагенту щодо неподання ним податкових декларацій або невизнання їх податковим органом, що вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято без врахування всіх обставин, що мали значення та повинні бути враховані під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Також, під час проведення перевірки відповідачем не досліджувались та не оцінювались первинні, платіжні документи, а також документи податкової звітності позивача та його контрагента за спірними операціями, що також свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, дотримання вимог щодо чого перевіряється судом відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Суд першої інстанції зазначає, що що відповідно до ст. 10 ЗУ "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинними на час ухвалення оскаржуваного рішення) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем взагалі не наведено будь-яких конкретних фактів порушення позивачем податкового законодавства. При цьому суд наголошує, що акт перевірки є носієм доказової бази та його висновки повинні формуватися на підставі наявних у податкового органу під час перевірки доказах . Однак, як встановлено під час розгляду справи, висновки позивача в акті перевірки ґрунтуються на змісті вироку, який у відповідача під час перевірки, як і інформація про набрання ним чинності, були відсутні. Тобто, відповідач взагалі не мав правових підстав для складання акту перевірки з посиланням на вирок суду який був у нього відсутній і щодо якого у відповідача не було відомостей про набрання чинності, а отже оскаржуване рішення ухвалення без дотримання вимог, визначених п. 3 ч. 3 ст. КАС України щодо прийняття субєктом владних повноважень рішення з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. У звязку з цим суд також наголошує, що усунення під час судового розгляду прогалин, допущених податковим органом під час проведення перевірки щодо відсутності під час проведення перевірки доказів в обґрунтування висновків акту перевірки, не входить до компетенції суду, оскільки суд при вирішенні спору розглядає питання правомірності конкретного рішення з точки зору його відповідності законодавству та, крім іншого, виходячи з того, чи були наявні у субєкта владних повноважень на час проведення перевірки докази , які підтверджують викладені в акті обставини.

Разом з тим, за своїм змістом проведена відповідачем перевірка стосується взаємовідносин позивача з іншим платником податків, а отже, виходячи з обставин, що перевірялися, дана перевірка повинна проводитись з дотриманням вимог та за наявності підстав, визначених ст. 111 та ст. 112 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні» за правилами проведення позапланових виїзних перевірок з дослідженням та оцінкою всіх первинних документів за спірними відносинами, а сама перевірка повинна проводитись у т.ч. на підставі наказу керівника ДПІ та направлення на перевірку.

В даному випадку відповідачем зазначених вимог закону не дотримано, а отже проведена перевірка не може бути визнана законною.

До того ж, в порушення п. 4.2.1. - 4.2.5. Порядку, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 р., перевірка проведена без витребування та аналізу первинних документів, повязаних із спірними операціями, а отже оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, тобто таким, що ухвалено з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у звязку з чим рішення є таким, що не відповідає вимогам п. 3 ч. 3. ст. 2 КАС України, оцінку щодо дотримання яких покладено на суд під час оцінювання рішень субєктів владних повноважень.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно того, що акт перевірки та встановлені в ході такої перевірки обставини не можуть бути визнані як законний доказ по справі та прийняті судом в підтвердження правомірності прийнятого ДПІ рішення в силу ч. 3 ст. 70 КАС України та, за висновком суду, є доказом здобутим незаконним шляхом, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки спірна постанова прийнята встановленими межами повноважень, що надані чинним законодавством України, з урахуванням всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2011 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2011 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротенбергер- центр" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі в м. Києві про скасування податкового повідомлення- рішення № 0007252312/0 від 23.09.2010р. - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Суддя О.А. Губська

(Повний текст ухвали складено 05.12.2011р.)