Рішення № 20611111, 13.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.12.11 р. Справа № 11/357

Суддя господарського суду Донецької області Соболєва С.М.

при секретарі судового засідання Макогон Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрХімТрейдінгГруп”, м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 36640503,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Орлан”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 31128761,

про стягнення 39472,74 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю,

від відповідач: ОСОБА_2 за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „УкрХімТрейдінгГруп”, м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Орлан”, м.Донецьк, про стягнення 39472,74 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на договір №279 від 21.09.2010р., сплату послуг з утилізації тари та упакування вказаних в актах №90 від 31.01.2011р., №753 від 28.02.2011р., №1340 від 31.03.2011р. та №1961 від 29.04.2011р. у розмірі 39472,74 грн., відсутність фактичного надання послуг у період з січня 2011р. по квітень 2011р. за означеними актами, у звязку з чим висунення вимоги щодо повернення цих коштів.

Нормативно свої вимоги Позивач ґрунтує посиланнями на ст.ст.173-175, 218, 224 Господарського кодексу України, ст.ст.612, 1212, 906 Цивільного кодексу України та ст.ст.1, 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві, представленому суду 30.11.2011р., проти задоволення позовних вимог заперечив, оскільки фактично послуги за спірним правочином надані, а отже наведені обставини Позивачем не відповідають дійсності. Одночасно, вказує на безпідставне ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрХімТрейдінгГруп” від підписання означених вище актів, а також повернення їх на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Орлан”.

30.11.2011р. представником Позивача заявлено клопотання про зобовязання Відповідача надати докази проведення утилізації відходів, яке задоволено судом, що вбачається з ухвали господарського суду Донецької області від 30.11.2011р. по даній справі.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, що були представлені суду під час провадження.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення вимог Позивача заперечив у повному обсязі, з огляду на правову позицію викладену у відзиві на позов.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вказує Позивач, підставою звернення з даною позовною заявою є невиконання Відповідачем послуг, що визначені у актах №90 від 31.01.2011р., №753 від 28.02.2011р., №1340 від 31.03.2011р. та №1961 від 29.04.2011р., а отже порушення господарського зобовязання, в наслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю „УкрХімТредінгГруп” було змушене звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю „Орлан” з претензією №81 від 23.05.2011р., стосовно повернення грошової суми у розмірі 39472,74 грн., які сплачено по вказаних актах згідно платіжних доручень №743, №744 від 06.01.2011р., №770 від 12.01.2011р., №775 від 13.01.2011р., №841 від 11.02.2011р., №515 від 17.03.2011р., №522 від 18.03.2011р., №541, №542 від 31.03.2011р., №597 від 20.04.2011р., №607 від 22.04.2011р. та неповернення цієї суми.

При цьому, правовою підставою позову є посилається на ст.1212 Цивільного кодексу України, за приписами якої особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Одночасно, Позивачем суму у розмірі 39472,74 грн., за викладених вище обставин, кваліфіковано як понесені витрати з посиланням на ст.ст.218, 224, 612 Господарського кодексу України та ст.906 Цивільного кодексу України, які за своїм змістом визначають відповідальність учасників господарських відносин за вчинення ним правопорушень у сфері господарювання у вигляді сплати збитків, завданих ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „УкрХімТредінгГруп” (Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Орлан” (Виконавець) укладено договір №279, згідно з умовами якого Виконавець прийняв на себе зобовязання надавати послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, зокрема використаної тари і пакувальних матеріалів вітчизняного та імпортного виробництва, у тому числі шляхом залучення до виконання третіх осіб, а Підприємство у свою чергу зобовязується приянти надані Виконавцем послуги та оплатити їх у відповідності з тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №915 від 26.07.2001р. та зазначених у таблиці, здійснивши розрахунки у порядку, передбаченому розділом 3 цього правочину.

Оцінивши даний господарський договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг та підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Перелічені обовязкові умови сторонами погоджені, про що свідчать підписи, скріплені печатками обох підприємств на цьому правочині.

Стаття 654 Цивільного кодексу України регламентує, що зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як визначено п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як вбачається з п.п. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Пунктом 9.1 договору №279 від 21.09.2010р. строк дії правочину обумовлений до 01.03.2012р.

Доказів визнання договору №279 від 21.09.2010р. недійсним або припиненим (розірваним) суду не представлено.

Згідно п.3.3 означеного правочину плата за послуги щодо організації збирання, заготівлі та утилізації тари та пакувальних матеріалів з-під імпортованої продукції має бути здійснена Підприємством до моменту її митного оформлення.

З огляду на характер правовідносин оформлених спірною угодою між учасниками процесу, такі умови оплати є передплатою.

Як зазначає Позивач та виходячи з платіжних доручень, представлених суду, на виконання своїх зобовязань згідно з п.3.3 договору №279 від 21.09.2010р., останній перерахував 11-ма платежами на банківський рахунок Відповідача грошові кошти як попередню оплату за утилізацію тари та упакування, згідно договору №278 від 21.09.2010р. (відповідно до призначення платежу), у загальній сумі 39472,74 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, правовою підставою перерахування зазначеної грошової суми є означений вище правочин, яким обумовлена передоплата товару.

Отже, Відповідачем означена сума отримана у межах та на підставі договору №279 від 21.09.2010р., тобто при наявності достатніх правових підстав, які не є такими, що відпали, з огляду на фактичні обставини справи.

Враховуючи викладене, Позивачем не вірно застосована норма ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки, дослідивши обставини справи, суд встановив правові підставі набуття Відповідачем суми у розмірі 39472,74 грн. у якості попередньої оплати за договором №279 від 21.09.2010р., їх наявність на даний час та вважає це достатнім.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст.623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Пунктом 1 ст.224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, суд виходить з того, що складовою збитків є наявність збитків, протиправна поведінка боржника, причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками.

Проте, сума у розмірі 39472,74 грн. за своєю правовою сутністю не є збитками у розумінні вищевизначених норм матеріального справа.

На підставі викладеного, вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів у сумі 39472,74 грн. не підлягають задоволенню.

Пояснення Позивача №291 від 12.12.2011р., що представлені суду 13.12.2011р., судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що з представлених суду доказів не можливо встановити реалізацію Позивачем товару в упакуванні та тарі, утилізація яких передбачена умовами спірного правочину. Крім того, суду взагалі не надано доказів (первинних документів) реалізації товару третім особам згідно договорів поставки, які містяться в матеріалах справи та стосовно чого надані листи №353 від 07.12.2011р., №163 від 08.12.2011р., №21 від 12.12.2011р. та №2257 від 12.12.2011р.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційнетехнічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32 - 38, 43, 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрХімТрейдінгГруп”, м.Дніпропетровськ, до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Орлан”, м.Донецьк, про стягнення 39472,74 грн., відмовити.

2.В судовому засіданні 13.12.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

4.Повний текст рішення підписано 19.12.2011р.

Суддя Соболєва С.М.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >