Постанова № 20604746, 20.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2011 року <Час проголошення >№ 2а-14490/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: Александрович О.М.

від відповідача: Переняк О.І .

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Київвентсервіс,, до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення № 0004872312 від 22.07.2011р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20.12.2011 року в 10 год. 25хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,, Київвентсервіс,, (надалі Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва(надалі відповідач) про скасування рішення № 0004872312 від 22.07.2011р.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, оскаржуване рішення не відповідає нормам чинного законодавства, грубо порушує охоронювані законом права та інтереси позивача, а відтак підлягає скасуванню. Позов просив задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що на його думку спірне рішення прийнято ним в межах, у спосіб та на підставах, передбачених законом, а тому є правомірним та скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, про задоволення позову, з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що Відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Київвентсервіс»(код ЄДРПОУ 33833194) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податкова та зборів по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Транс-Грейн» (код ЄДРПОУ 36725965) за період з 01.07.2010 р. по 31.07.2010р.

За результатами перевірки складено відповідний Акт (далі - Акт перевірки) від 08.07.2011 року № 1626/2312/33833194, який Позивачем отримано 08.07.2011 року.

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, посадовою особою Відповідача нібито встановлено порушення з боку Позивача:

-пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при визначенні суми ПДВ, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 18 386, 00 грн., за період липень 2010 р. 18 386, 00 грн.

-пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При визначенні суми податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 22 983,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 р.

28 липня 2011 року позивач отримав податкове повідомлення - рішення № 0004862312 від 22 липня 2011 року, яким, на підставі Акту перевірки, позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 28 729 (двадцять вісім тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 22 983 (двадцять дві тисячі дев'ятсот вісімдесят три) грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5 746 (п'ять тисяч сімсот сорок шість) грн. 00 коп.

Також 28 липня 2011 року позивачем отримало податкове повідомлення - рішення № 0004872312 від 22 липня 2011 року, яким, на підставі Акту перевірки, йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 22 983 (двадцять дві тисячі дев'ятсот вісімдесят три) грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 18 386 (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4 597 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто сім) грн. 00 коп.

01 серпня 2011 року Позивач в порядку, передбаченому п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України та п. 8.1 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 23.12.2010 № 1001, оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення до ДПА у м. Києві.

13 серпня 2011 року Позивач отримав листа (вих. № 8218/10/25-114 від 11.08.2011 p.), яким його ДПА у м. Києві повідомила про прийняття рішення про продовження строку розгляду первинної скарги до 30.09.2011 року (включно).

Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду справи судом встановлено, , що насамперед висновок посадової особи Відповідача про нікчемність правочину між Позивачем та його контрагентом спростовується тим фактом, що ПП «Транс-Грейн»і дійсно здійснило поставку відповідної продукції на користь Позивача.

Даний факт підтверджується належним чином оформленими документами: рахунок-фактура, видаткова та податкова накладні та іншими первинними документами.

Отже, факт здійснення поставки відповідної продукції зафіксований належним чином, податкові накладні виписані у відповідності до вимог чинного законодавства, а підстави для не включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, відсутні.

Висновки про нікчемність правочину між Позивачем та ПП «Транс-Грейн»і, як наслідок, про неправомірне завищення Позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, базуються на припущеннях про нібито нікчемність господарських взаємовідносин ПП «Транс-Грейн»з третіми особами, які не підтверджені рішеннями судів і містяться в інших актах перевірок та на припущеннях про фіктивний характер діяльності ТОВ «Оптдевайс».

При цьому, посилання працівника Відповідача на акти перевірок ПП «Транс-Грейн»та ТОВ «Оптдевайс»є неправомірним, оскільки відповідно до вимог п. 9 розділу 1 Наказу ДПА України «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»від 22.12.2010 № 984 «Інформація, що міститься в акті (довідці) документальної перевірки, не підлягає розголошенню посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, а також передачі в інші органи».

При цьому, працівник Відповідача посилається на припущення, зроблені в актах перевірок вказаних підприємств щодо нібито фіктивності цих підприємств і відповідно робить висновок про фіктивність всіх правочинів по ланцюгу ТОВ «Оптдевайс»(код ЄДРПОУ 36900457) - ПП «Транс-Грейн»- ТОВ «Київвентсервіс».

Зазначимо, що посадовою особою Відповідача станом на дату проведення податкової перевірки Позивача не надано доказів наявності обвинувальних вироків суду за кримінально карані діяння, передбачені ст. 205 Кримінального кодексу України, відносно посадових осіб ТОВ «Оптдевайс».

До того ж, посилання Відповідача на ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочину між Позивачем та його контрагентом ПП «Анта»безпідставно і необґрунтовано, оскільки згідно ч. 2 вказаної статті «фіктивний правочин визнається судом недійсним».

При цьому Позивач вважає за необхідне звернути увагу на те, що доводи працівника Відповідача про нібито фіктивність господарських взаємовідносин ПП «Транс-Грейн»з ТОВ «Оптдевайс», на яких в основному побудований Акт перевірки Позивача, безпідставні та необґрунтовані, оскільки Відповідачем не надано жодного доказу взаємозв'язку між продукцією, яка надавалась Позивачу та господарськими операціями ПП «Транс-Грейн»з його контрагентами.

законом, який визначав на момент здійснення вищевказаних господарських операцій, платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону визначав датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Вважаємо, що фактичні обставини взаємовідносин Позивача зі своїм контрагентом повністю підтверджують реальне здійснення господарських операцій.

В Акті перевірки Позивача зазначено, що на адресу Позивача було направлено лист від 31.03.2011 року про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо взаємовідносин з ПП «Транс-Грейн».

Зазначено, що органом державної податкової служби отримано пояснення та документально підтверджено взаємовідносини Позивача з вказаним підприємством.

Позивач є платником ПДВ, а тому, відповідно до пп. 7.2.8. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість», був зобов'язаний вести облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню ПДВ та відображати результати такого обліку в податковій звітності. Відповідно до абзацу 3 цього ж пп., платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Оскільки, податкова звітність з ПДВ була прийнята податковим органом, то вона була подана у відповідності до вимог закону - тобто з копіями реєстрів податкових накладних.

З викладеного можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Законом не передбачено.

Наявність податкової накладної та реєстру податкових накладних спростовує положення Акта, відповідно до якого Позивач не мав права на податковий кредит. Вважаємо, що право Позивача на податковий кредит підтверджене в повному обсягу.

Треба зазначити також про те, що на момент здійснення господарських операцій з Позивачем діяльність ПП «Транс-Грейн»була легітимізована у встановленому законодавством порядку, зазначене підприємство знаходилось в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (і досі знаходиться), було зареєстроване як платник податку в податковому органі і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Це підтверджується копією витягу з Єдиного Державного реєстру від 16.08.2011 року, згідно якого станом на вказану дату в реєстрі відсутні відповідні записи щодо будь яких судових рішень по відношенню до ПП «Транс-Грейн»чи запис щодо припинення юридичної особи - ПП «Транс-Грейн»на підставі будь-якого судового рішення.

Згідно п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців «Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін».

Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України «Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення».

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України «Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону».

Від імені ПП «Транс-Грейн»податкові накладні підписані директором Товариства Войтюк Олегом Анатолійовичем. Відомості щодо того, що директором Товариства є саме Войтюк Олег Анатолійович, також містяться в Єдиному Державному реєстрі.

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Державної податкової адміністрації України, свідоцтво платника ПДВ ПП «Транс-Грейн»було анульоване лише 24.03.2011 року, тобто значно пізніше здійснення відповідних господарських взаємовідносин з Позивачем.

Згідно пп. б) п. 9.8 ст. 9 чинного на час здійснення відповідних взаємовідносин Позивача зі своїм контрагентом - ПП «Транс-Грейн»Закону України «Про податок на додану вартість»«Реєстрація діє до дати її анулювання».

При цьому, «право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону», як це зазначалось у пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону.

До того ж, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону «Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Отже зазначимо, що в період фінансово-господарських взаємовідносин з Позивачем ПП «Транс-Грейн»мало повну і нічим не обмежену цивільні правоздатність і дієздатність.

Видавши суб'єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність ПП «Транс-Грейн», тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб'єкта господарювання.

Висновок посадової особи Відповідача про порушення Позивачем норм Законів України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств»базується на припущеннях, не підтверджених належними доказами та спростовується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами і фактичними даними, які свідчать про поставку ПП «Транс-Грейн»на користь позивача продукції відповідно до умов укладеного цими підприємствами правочину, а також про оплату покупцем (Позивачем) вартості поставленої продукції.

Що стосується правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок..

Як вбачається з Постанови Верховного Суду України від 26.09.2006 року, на яку саме і посилається посадова особа Відповідача, санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, „о не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. ст. 207 та 208 ГК слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить модальним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це кореспондується з ч. З ст. 228 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Отже, спираючись на вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України, Верховний Суд України висловлює свою правову позицію саме до наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, і на підставі п. 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу»(до речі, це зазначив і Верховний Суд України вищезазначеною Постановою), і на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, податкові органи можуть звертатися до судів із позовами бо підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Крім того, вважаємо, що визначення правочину, що порушує публічний порядок, наведене у ст. 228 ЦК України, вказує, що це повинні бути суспільно-небезпечні діяння, які становлять правопорушення у вигляді адміністративного проступку чи злочину.

Тобто, висновок про нікчемність правочину на підставі нібито порушення публічного порядку взагалі, і правочинів між Позивачем та його контрагентом зокрема, може мати місце лише після встановлення правоохоронними і судовими органами порушення, яке має ознаки протиправності.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а «Фіктивне підприємництво»є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, вважаємо, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Таким чином, ще раз зазначимо - перелічені Відповідачем припущення не підтверджені належними доказами: вироком суду в кримінальній справі або рішенням суду про визнання договорів, укладених між підприємствами, недійсними в порядку господарського судочинства.

Отже, приймаючи до уваги те, що господарські операції Позивача зі своїм контрагентом були реально здійсненні, а також те, що видані Позивачу податкові накладні належно оформлені продавцем, який на момент господарських взаємовідносин знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, вважаємо помилковими доводи Відповідача про не підтвердження Позивачем права на податковий кредит та на віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції, нараховані і застосовані відповідачем до позивача безпідставно, а податкові повідомлення - рішення № 0004862312 від 22 липня 2011 року та № 0004872312 від 22 липня 2011 року підлягають скасуванню.

Виходячи із меж позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення рішення №0004862312 від 22.07.2011 та № 0004872312 від 22.07.2011р.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур