Постанова № 20604016, 13.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2011 року 15:23 № 2а-15698/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хібен Ю.Г. та представників:

позивача: Роженко Я.В.;

Тараби Н.В.;

відповідача: Косякевич Ю.С.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства “КИЯНИ”

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31 жовтня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Публічне акціонерне товариство “КИЯНИ” (далі по тексту позивач, ПАТ “КИЯНИ”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-15698/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 листопада 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 13 грудня 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість”, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ПАТ “КИЯНИ” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану на 3394695,00грн., в тому числі за основним платежем 3096170,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 298525,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а ДПІ у Оболонському районі м. Києва надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 14 жовтня 2011 року №00000602303 аналогічного змісту.

Податкові повідомлення-рішення від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14жовтня 2011 року №00000602303 прийнято на підставі акта від 11 липня 2011 року №315/23-3/00308169 “Про проведення документальної невиїзної перевірки субєкта господарювання ВАТ “КИЯНИ” (код ЄДРПОУ 00308169) з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати сум ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ “Сомаленд” за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року та ТОВ “Альседо” за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року…” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні обставини: за даними актів ДПІ у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ “Альседо” та ТОВ “Сомаленд” у вказаних підприємств відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності; вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить про те, що договори укладені ТОВ “Альседо” та ТОВ “Сомаленд” з їхніми контрагентами відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203, статі 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

З огляду на викладене в Акті перевірки зроблено висновок про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ “Альседо” та ТОВ“Сомаленд” та про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 3096170,00 грн., в тому числі: грудень 2010 року 1194092,00 грн., січень 2011 року 870966,00 грн., лютий 2011 року 1031112,00 грн.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги наступним: відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між ПАТ “КИЯНИ”, ТОВ “Альседо” та ТОВ“Сомаленд”; відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обовязків; на момент здійснення спірних операцій ТОВ“Альседо” та ТОВ“Сомаленд” були зареєстроване як юридичні особи та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту; крім того, за спірними господарськими операціями відповідач невірно визначив суму податкового кредиту позивача та необґрунтовано збільшив її на 708925,69 грн.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ПАТ “КИЯНИ”, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПАТ “КИЯНИ”, ТОВ“Альседо” та ТОВ“Сомаленд”, обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосубєктність учасників господарської операції (чибули платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, 01 листопада 2010 року між ВАТ “КИЯНИ” (колишня назва позивача), (замовник) та ТОВ “Альседо” (виконавець) укладено договір №96комплексно рекламно-маркетингового обслуговування, відповідно до якого виконавець зобовязується виконати роботи із виготовлення зовнішньої реклами та відповідних їй рекламних засобів (тимчасових або стаціонарних конструкцій), а також із розміщення реклами, а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно додатків до вказаного договору та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ “Альседо” в грудні 2010 року, січні та лютому 2011 року надало послуги з виготовлення та розміщення реклами на метролайтах, виготовлення та розміщення реклами на сіті-лайтах в торгово-офісному центрі м. Києва, виготовлення та розміщення рекламних роликів на плазмових панелях в торгових центрах, управлінські послуги з організації рекламної компанії, виготовлення та розміщення реклами на біг-бордах.

01 листопада 2010 року між ВАТ “КИЯНИ” (колишня назва позивача), (замовник) та ТОВ “Сомаленд” (виконавець) укладено договір №94 комплексного технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій будівель, за умовами якого виконавець зобовязується якісно та своєчасно надавати послуги з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах, які знаходяться в управлінні замовника та розташовані за адресою: м. Київ, проспект Московський, 9.

Згідно додатків до вказаного договору та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ “Сомаленд” в грудні 2010 року, січні та лютому 2011 року надало послуги клінінгового обслуговування приміщень, комплексної мийки фасадів та вікон будівель, чистки асфальту, прибирання території, послуги по технічному обслуговуванню ліфтів, дахів, дахової котельні, профілактичного обслуговування систем холодного водопостачання, систем каналізації, електричних мереж, обслуговування трансформаторних підстанцій, управлінські послуги з організації технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій, послуги з технічного обслуговування системи опалення.

ТОВ“Альседо” та ТОВ“Сомаленд” виписали на адресу ПАТ “КИЯНИ” податкові накладні, датовані груднем 2010 року, січнем та лютим 2011 року, на загальну суму 14323465,86 грн., в тому числі податок на додану вартість 2387244,31 грн.

За надані послуги ПАТ “КИЯНИ” розрахувалось шляхом перерахування на рахунки ТОВ“Альседо” та ТОВ“Сомаленд” грошових коштів на повну суму наданих послуг, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за грудень 2010 року сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, за січень, лютий 2011 року на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (вредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Альседо” та ТОВ “Сомаленд”, у звязку з придбанням рекламно-маркетингових послуг та послуг з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ “Альседо” та ТОВ “Сомаленд” - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (складені за грудень 2010року) та пунктом 201.1 статті 201Податкового кодексу України (складені за січень, лютий 2011 року).

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем рекламно-маркетингових послуг та послуг з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах та питання придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судом, ПАТ “КИЯНИ” здає в оренду офіси в будівлі за адресою: м.Київ, проспект Московський, 9 під торговельною маркою “Форум Парк Плаза”.

Згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна №024059 від 14 березня 2007року реконструйовані будівлі по проспекту Московському, 9 зареєстровані за ВАТ“КИЯНИ” на праві приватної власності.

Відповідно до ліцензійних договорів від 24 вересня 2008 року та 31 грудня 2010 року, укладених між ВАТ“КИЯНИ” та ТОВ “Форму Еволюшн”, останнє надало позивачу дозвіл на використання торговельної марки “Форум Парк Плаза” у операціях з нерухомістю (наймання, орендування офісів, керування нерухомим майном, посередництво у наймані нерухомого майна, пропонування його до продажу, застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет).

Суд встановив, що рекламні послуги у ТОВ “Альседо” замовлялись позивачем з метою доведення до відому потенційних клієнтів про свою діяльність зі здавання в оренду офісів у в будівлі за адресою: м.Київ, проспект Московський, 9 під торговельною маркою “Форум Парк Плаза”; а послуги з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах замовлялись у ТОВ “Сомаленд” для підтримання зазначеної будівлі в належному стані.

На підтвердження реальності наданих ТОВ “Альседо” та ТОВ “Сомаленд” послуг позивач надав в матеріали справи наступні докази: довідку про балансову вартість будівлі, копію реєстраційного посвідчення №024059 від 14 березня 2007року, копію договору оренди земельної ділянки, копії ліцензійних договорів з ТОВ “Форму Еволюшн”, дозволу на початок експлуатації котлів, паспортів на виносні трансформатори та ліфти, копії акта допуску в експлуатацію електроустановки, акта приймання газообладнання; звіти щодо розміщення реклами на лайт-боксах (метролайтах), про виконання договору комплексного рекламно-маркетингового обслуговування разом з фотознімками виготовленої та розміщеної реклами на розтяжках, сіті-лайтах, біг-бордах про здавання в оренду офісів та диски з рекламними роликами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські ПАТ “КИЯНИ” з ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобовязань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобовязань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем, ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Слід також зазначити, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Альседо” та ТОВ“Сомаленд” були зареєстровані як юридичні особи.

Обґрунтованим є доводи представника позивача про зазначення в Акті перевірки невірної інформації про суму податкового кредиту, сформовану позивачем по взаємовідносинам з ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд”.

Так, в Акті перевірки зазначено, що за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року ПАТ “КИЯНИ” по взаємовідносинам з ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” сформувало податковий кредит у розмірі 3096170,00 грн.

Разом з тим, за даними додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” ПАТ “КИЯНИ” сформувало податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 2387244,31 грн.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на ПЗЗ від 28 листопада 2011 року №368 про виконання підписів на фінансово-господарських документах ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд” не їх керівниками, а іншими особами, оскільки такий висновок складений після проведення перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПАТ “КИЯНИ” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану за грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ“Альседо” та ТОВ “Сомаленд”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6статті 198 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість на суму 3096170,00грн. є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ “КИЯНИ” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства “КИЯНИ” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 27 липня 2011 року №0000432303 та від 14 жовтня 2011 року №00000602303.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства “КИЯНИ” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко