Постанова № 20603628, 07.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/348

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2011 року 12:30 № 2а-15336/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2011 р. № 0003381740 та

№ 0003371740,

за участю представників сторін:

представник позивача ОСОБА_2;

представник відповідача Оксененко К.П.;

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

26 жовтня 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2011 р. № 0003381740 та № 0003371740 (далі - ППР № 0003381740, ППР № 0003371740).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15336/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2011 р. закінчено підготовче провадження у справі № 2а-15336/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ППР № 0003371740 ДПІ у Дніпровському р-ні м.Києва згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889-IV, ст. 167 ПК України за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями, у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР) (далі Закон № 334/94-ВР) і п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі Закон № 889-ІV) ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15 664,00 грн. (в тому числі за основним платежем 15 664,00 грн.).

Відповідно до ППР № 0003381740 ДПІ у Дніпровському р-ні м.Києва згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України за порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 26102,50 грн. (в тому числі за основним платежем 20 886,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5216,50 грн.).

Зазначені ППР прийняті на підставі акта від 28.09.2011 р. № НОМЕР_1 “Про результати позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства субєктом господарської діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) АДРЕСА_1, за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2011 р.” (далі Акт № НОМЕР_1).

Як свідчить Акт № НОМЕР_1, в ході проведення документальної перевірки працівником ДПІ у Дніпровському р-ні м.Києва встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 оподатковуваного доходу протягом періоду з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. у звязку з безпідставним віднесенням до складу валових витрат вартості товару на суму 104 427,00 грн., придбаного у приватного підприємства “Колос Кіровоградщини 2009” (далі - ПП “Колос Кіровоградщини 2009”). За результатами перевірки позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2010 рік на суму 15664,00 грн.

Крім цього, в ході проведення документальної перевірки перевіряючим виявлено заниження підприємцем чистої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість у червні 2010 року за наслідками включення останнім до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 20886,00 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ПП “Колос Кіровоградщини 2009”.

В Акті № НОМЕР_1 відповідач зазначив наступні обставини.

На адресу ДПІ у Дніпровоському р-ні м. Києва надійшла постанова ст. слідчого з ОВС слідчого відділу ПМ ДПА у Кіровоградській обл. про призначення документальної перевірки від 09.08.2011 р., згідно якої в провадженні даного Слідчого відділу перебуває кримінальна справа № 57-481 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України за фактом створення субєктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, у томі числі ПП “Колос Кіровоградщини 2009” (код ЄДРПОУ 36793511), з метою прикриття незаконної діяльності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Згідно постанови слідчого прокуратури Добровеличівського району Бугаєнко В.В. від 22.04.2011 р. про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження, після розгляду матеріалів кримінальної справи № 57-481 було встановлено, що за результатами злочинних дій ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5 було проведено реєстрацію підприємства ПП “Колос Кіровоградщини 2009” на номінальну особу - ОСОБА_7, без мети здійснення вказаним підприємством господарської діяльності. Відповідно до протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_7 від 21.04.2011 р. останній пояснив, що він за грошову винагороду дав дозвіл зареєструвати на його імя приватне підприємство, проте фактично підприємницькою діяльністю не займався.

В ході проведення невиїзної документальної перевірки ПП “Колос Кіровоградщини 2009” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2010 р. по 30.04.2010 р., за результатами якої складено акт від 10.06.2011 р. № 61/23-30/36793511, не підтверджено обєкт оподаткування - податок на додану вартість при придбанні та продажу ПП “Колос Кіровоградщини 2009” товарів (робіт, послуг), що підпадають під визначення ст.ст. 3, 4 і 7 Закону № 168/97-ВР.

Викладене вище, на думку відповідача, свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 було здійснено перерахування коштів на адресу свого контрагента без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб і податком на додану вартість за рахунок неправомірного формування валових сум витрат та податкового кредиту.

Відповідач вважає, що за результатами фінансово-господарських операцій з придбання товарів у ПП “Колос Кіровоградщини 2009” позивачем не були сплачені належні податки, у звязку з чим дії ФОП ОСОБА_1 призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. На думку відповідача, позивачем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України, а тому правочин, укладений між ним і ПП “Колос Кіровоградщини 2009” є нікчемним.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта № НОМЕР_1.

Позивач не погодився з висновками Акта № НОМЕР_1 та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, мотивуваючи свої позовні вимоги наступними обставинами.

Позивач вважає, що висновки ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва про нікчемність правочину, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ПП “Колос Кіровоградщини 2009” ґрунтуються лише на матеріалах досудового слідства, які не являються належними доказами на обґрунтування нікчемності вказаного правочину.

Позивач зазначив, що операції з придбання ним олії соняшникової у свого контрагента носять реальний характер, що підтверджується рядом доказів.

Позивач звернув увагу суду, що перевіряючим були залишені поза увагою ті обставини, що товар, придбаний позивачем у ПП “Колос Кіровоградщини 2009”, був в подальшому реалізований іншим субєктам господарської діяльності, тобто використаний позивачем в його господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Крім цього, позивач зазначив, що на момент здійснення спірних операцій ПП “Колос Кіровоградщини 2009” було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість. Разом з тим, відповідачем не наведено жодного доказу підтвердження вчинення директором ПП “Колос Кіровоградщини 2009” порушення чинного законодавства під час укладення і виконання правочину з позивачем.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ФОП ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР); Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами та доповненнями, у редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР) (далі - Закон № 334/94-ВР); Закону України від 22.05.2003 № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб”(далі - Закон № 889-IV); Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (далі - Закон № 755-IV); Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 р. № 13-92 (далі - Декрет № 13-92).

З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2010 року між позивачем (Покупець) та ПП “Колос Кіровоградщини 2009” (Продавець) було укладено усний правочин щодо купівлі-продажу товару (олії соняшникової) в кількості 20,050 тон загальною вартістю 125312,50 грн. (в тому числі податок на додану вартість 20885,42 грн.).

За результатами передачі-прийняття товару сторони склали накладну від 22.06.2010 р. № 51 на суму 125 312,50 грн. Згідно вказаної накладної ПП “Колос Кіровоградщини 2009” виписало на адресу ФОП ОСОБА_1 податкову накладну від 22.06.2010 р. № 51 на суму 125 312,50 грн. (в т.ч. ПДВ 20885,42 грн.), яка підписана від імені Продавця ОСОБА_7 та скріплена печаткою підприємства.

Судом встановлено, що за отриманий товар ФОП ОСОБА_1 розрахувався шляхом перерахування на банківський рахунок ПП “Колос Кіровоградщини 2009” безготівкових коштів на повну суму придбаного товару згідно виставленого рахунку-фактури від 22.06.2010 р., що підтверджується виписками ПАТ КБ “Правекс-банк” за особовим рахунком позивача за період з 22.06.2010 р. по 23.06.2010 р. Крім цього, факт оплати придбаного товару зафіксовано на стор. 13 Акта № НОМЕР_1, що не заперечувалось відповідачем.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить зясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР (який діяв на момент вчинення правочину) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, сплата або нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відобразив у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 20885,42 грн. за червень 2010 року на підставі податкової накладної від 22.06.2010 р. № 51, виписаної ПП “Колос Кіровоградщини 2009” за результатами придбання олії соняшникової.

Досліджуючи питання щодо реальності продажу та отримання позивачем товару з метою подальшого використання його у власній господарській діяльності, суд виходив з наступного.

Відповідно до відомостей, вказаних в Акті № НОМЕР_1 на стор. 3, до видів господарської діяльності позивача відноситься роздрібна та оптова торгівля іншими непродовольчими товарами (оптова торгівля олією), що здійснюється ним, зокрема, на орендованих складах, розташованих за такими адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Згідно наданих позивачем документів перевезення та фасування на складах придбаного товару для подальшої його реалізації здійснювалось ФОП ОСОБА_1 власними силами за допомогою найманих працівників (на підтвердження своїх позовних вимог підприємцем були надані договори оренди нежилого приміщення від 01.06.2007 р. та від 01.01.2011 р., трудові договори з працівниками від 01.03.2008 р. і 02.11.2009 р., документи на транспортний засіб вантажний автомобіль VOLVO FL7, фіскальні чеки на оплату пального, договори, первинні та розрахункові документи з іншими субєктами господарської діяльності на придбання тари і пакувального матеріалу).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд звертає увагу, що Закон № 168/97-ВР передбачає тільки один випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) це непідтвердження податковими накладними або оформлення їх з порушенням вимог, встановлених нормами Закону, чи непідтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ПП “Колос Кіровоградщини 2009” був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (зокрема, відповідно до відомостей електронної бази даних “Анульовані свідоцтва платників податків”, розміщеної на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sta.gov.ua), свідоцтво платника ПДВ ПП “Колос Кіровоградщини 2009” № 100263048 від 01.02.2010 р. було анульовано лише 19.01.2011 р.), а тому контрагент позивача мав право нараховувати податок на додану вартість та відповідно складати податкові накладні.

Відтак, наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит за червень 2010 року, відповідає вимогам, встановленим пунктом 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Крім цього, позивачем на підтвердження правомірності віднесення до складу валових витрат за 2010 рік вартості придбаного товару на суму 104427,00 грн. були надані копії видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, складених за результатами подальшої реалізації олії соняшникової іншим субєктам господарської діяльності, а саме ТОВ “Еко”, ТОВ “Агро”, ТОВ “ТАК-Компані”, ТОВ “Барви Полісся”, ВАТ “Богуславський завод продтоварів” та ін. Надходження коштів від перелічених підприємств на розрахунковий рахунок позивача підтверджується виписками ПАТ КБ “Правекс-банк” по особовому рахунку за червень-липень 2010 року.

Відповідно до визначення частини 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пункту 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону № 889-IV визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 р. № 13-92 (далі - Декрет № 13-92), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

До складу витрат приватного підприємця відносяться витрати, що документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з одержанням доходів звітного періоду (абз. 2 ст. 13 Декрету № 13-92).

При цьому відповідно до частини 3 статті 13 Декрету № 13-92 до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Доказів підтвердження того, що ПП “Колос Кіровоградщини 2009” не мало адімінстративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобовязань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобовязань третіх осіб, відповідачем суду не надано.

Зокрема, суд не приймає до уваги матеріали досудового слідства по кримінальні справі № 57-481, які покладені в основу Акта № НОМЕР_1, оскільки відповідачем не було надано до суду належним чином засвідченої копії вироку у кримінальній справі (або відомості щодо існування такого), в якому були б встановлені факти, що мали б значення для всебічного та повного вирішення даної справи, відповідно до частини 4 статті 72 КАС України.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції ФОП ОСОБА_1 з його контрагентом ПП “Колос Кіровоградщини 2009” здійснювались в межах звичайної господарської діяльності обох субєктів підприємницької діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім цього, суд не погоджується з висновками Акта № НОМЕР_1 про нікчемність правочину, укладеного між позивачем і ПП “Колос Кіровоградщини 2009”, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною 2 статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 3 цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до статті 18 Закону № 755-IV відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 були правомірно сформовані суми податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2010 року та валових витрат за 2010 рік по взаємовідносинам з ПП “Колос Кіровоградщини 2009”, а висновки Акта № НОМЕР_1 про порушення позивачем норм Законів № 168/97-ВР, № 334/94-ВР та № 889-IV є помилковими.

Відтак, визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 664,00 грн. та податку з доходів фізичних осіб у розмірі 26102,50 грн. є неправомірними, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих відповідачем ППР № 0003381740 та ППР № 0003371740.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 12.10.2011 р. № 0003381740.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 12.10.2011 р. № 0003371740.

4. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова