Постанова № 20579743, 10.11.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2011 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1670/7601/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гіглави О.В.,

при секретарі Чухліб Г.О.,

за участю:

представника позивача - Лещенко Г.М.,

представника відповідача - Василевської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український ресурс"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро визнання протиправними (неправомірними) та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

20 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український ресурс" (далі - позивач, ТОВ "Український ресурс")звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними (неправомірними) та скасування податкових повідомлень-рішень №0006282301/118 від 07.07.2011 та №0006312301/2267 від 07.07.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що висновки Кременчуцької ОДПІ в акті перевірки щодо порушення позивачем вимог статті 201 та статті 198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 108536,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 108536,00 грн, та в частині завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 134875,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 134875,00 грн, є безпідставними. Наполягав на тому, що здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ПП "Спецмегапостач-Д", ПП "Дніпрокомплект" повністю підтверджується наявними у позивача первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а тому просив визнати протиправними (неправомірними) та скасувати податкові повідомлення-рішення №0006282301/118 від 07.07.2011 та №0006312301/2267 від 07.07.2011.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У письмових запереченнях посилався на те, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог статті 201 та статті 198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 108536,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 108536,00 грн, та в частині завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 134875,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 134875,00 грн. Зазначав, що позивачем у березні 2011 року в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Спецмегапостач-Д" та ПП "Дніпрокомплект" віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 129350,99 грн та 114059,62 грн відповідно. Вказував, що позивачем не доведена реальність операцій, які були здійснені між позивачем та ПП "Спецмегапостач-Д", ПП "Дніпрокомплект" (придбання нафтопродуктів), а саме, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Зазначав також, що позивач придбавав товар у ПП "Дніпрокомплект", постачальником якого, в свою чергу, являється підприємство з ознаками фіктивності. Вказував, що договори, укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними, оскільки не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому податкові повідомлення-рішення, що винесені на підставі акту перевірки, вважає правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Український ресурс" (ідентифікаційний код 34689480) 25.10.2006 зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області. Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 26.10.2006, платником податку на додану вартість зареєстрований 26.01.2007 (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №018218).

Видами діяльності позивача за КВЕД згідно з довідкою про включення до ЄДРПОУ є: оптова торгівля паливом; виробництво сухих будівельних сумішей; оптова торгівля будівельними матеріалами; оптова торгівля хімічними продуктами; інші види оптової торгівлі.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 07.06.2011 по 14.06.2011 проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Український ресурс" з питань правильності включення сум до податкового кредиту за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

За результатами перевірки податковим органом 21.06.2011 складено акт №4358/23-209/34689480, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Так, в ході перевірки податковим органом встановлено, що за результатами аналізу даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, у ПП "Спецмегапостач-Д" встановлено відсутність трудових ресурсів (у податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб визначена 1 особа, декларація по прибутку підприємств за 1 квартал 2011 року та декларація по податку на додану вартість за березень 2011 року згідно баз даних державної податкової служби є недійсними, додатків до декларації по прибутку про залишки товарно-матеріальних цінностей та основні фонди підприємством не подано до органів державної податкової служби) статутний фонд складає 500,00 грн, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

За результатами податкової звітності не встановлено наявність у ПП "Спецмегапостач-Д" власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, складських, торгівельних виробничих та інших приміщень, виробничого обладнання, транспортних засобів, які суб'кт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП "Спецмегапостач-Д". Отже, діяльність ПП "Спецмегапостач-Д" була спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування податком на додану вартість.

Податковим органом в ході проведення перевірки встановлено також, що позивач придбавав товар у ПП "Дніпрокомплект", постачальником якого, в свою чергу, являється підприємство з ознаками фіктивності, що свідчить про те, що діяльність ПП "Дніпрокомплект" також була спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування податком на додану вартість.

За висновком Кременчуцької ОДПІ, в свою чергу, діяльність ТОВ "Український ресурс" була спрямована на здійснення господарських операцій з використанням вигодоформуючих суб'єктів (у тому числі по ланцюгу поставки товару), з метою заниження бази оподаткування податком на додану вартість спрямованою на отримання податкової вигоди.

Як слідує зі змісту акту перевірки, в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ "Український ресурс" від контрагентів - ПП "Спецмегапостач-Д" та ПП "Дніпрокомплект", що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, договори відповідно до пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на викладене, а також оскільки первинні документи надані позивачем є такими, що не підтверджують фактів здійснення поставки нафтопродуктів з огляду на нікчемність правочинів, податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме, статті 201 та статті 198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині заниження податку на додану вартість на загальну суму 108536,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 108536,00 грн, та в частині завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 134875,00 грн, в тому числі за березень 2011 року в сумі 134875,00 грн.

На підставі висновку акта перевірки №4358/23-209/34689480 від 21.06.2011 Кременчуцькою ОДПІ 07.07.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0006312301/2267, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 108537,00 грн, в тому числі 108536,00 грн за основним платежем та 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0006282301/118, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134875,00 грн.

За наслідками оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 07.07.2011 №0006312301/2267 та №0006282301/118 - без змін.

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності збільшення йому сум грошових зобовязань з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними (неправомірними) та скасування податкових повідомлень-рішень №0006282301/118 від 07.07.2011 та №0006312301/2267 від 07.07.2011.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як свідчать матеріали справи, позивач протягом березня 2011 року формував податковий кредит, зокрема, в результаті здійснення господарських операцій за договором купівлі-продажу №040107 від 04.01.2011, укладеним з ПП "Дніпрокомплект".

Згідно умов цього договору ПП "Дніпрокомплект" (продавець) зобов'язується продати ТОВ "Український ресурс" (покупець) нафтопродукти, іменовані в подальшому "товар". Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах розділу 3 даного Договору. Асортимент, ціна та кількість товару визначається сторонами або їх представником на кожну окрему партію рахунками-фактурами або витратними накладними.

Згідно вказаного договору позивачем в березні 2011 року було придбано у ПП "Дніпрокомплект" 1,336 т бензину А-80 та 77,08 т БТС (ароматична добавка моторного палива) на загальну суму 684357,70 грн, в тому числі податок на додану вартість - 114059,62 грн.

На підтвердження реальності здійснення вказаної господарської операції позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме, рахунки, накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Крім того, протягом березня 2011 року позивач формував податковий кредит також в результаті здійснення господарських операцій за договором №0102020д від 01.02.2011, укладеним з ПП "Спецмегапостач-Д".

Згідно даного договору ПП "Спецмегапостач-Д" (продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ "Український ресурс" (покупець), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - товар) згідно умов договору. Якість товару повинна відповідати державним стандартам (ГОСТ), діючим на території України і підтверджуватися паспортом, сертифікатом якості заводу - виробника товару. Найменування, кількість і вартість нафтопродуктів вказується в накладних на кожну партію товару.

Згідно вказаного договору позивачем в березні 2011 року було придбано у ПП "Спецмегапостач-Д" бензин авто А-95-Євро, бензин А-80, бензин авто А-92-Євро, бензин А-95 на загальну суму 776105,97 грн, в тому числі податок на додану вартість 129350,99 грн.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем надано до матеріалів справи первинні документами, а саме, накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення

Аналізуючи надані позивачем первинні бухгалтерські документи, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.

Частиною 2 статті 3 зазначеного Закону встановлено, що фінансова, податкова та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи, якими відображено господарські операції є основою і для податкового обліку.

Згідно з пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затвердженими міністерствами України.

У свою чергу, відносини в галузі діяльності з надання послуг з перевезення вантажів регулюються Цивільним кодексом України (глава 64), Господарським кодексом України (глава 32), Митним кодексом України, Законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", "Про автомобільний транспорт", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363, тощо.

Так, у відповідності до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні вимоги містяться і в статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерством транспорту України від 14.10.1997 №363, передбачено, що договір перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентується обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язку та відповідальність сторін щодо їх додержання. Даними Правилами передбачено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Відповідно до підпунктів 11.1, 11.3-11.9 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною (типова форма товарно-транспортної накладної, подорожнього листа вантажного автомобіля затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України №488/346 від 29.121995).

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної бухгалтерської документації, наявність якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковою.

В ході судового розгляду судом встановлено, що до матеріалів справи не долучено подорожніх листів, які б вказували на дотримання позивачем вимог пунктів 11.1, 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Разом з тим, на підтвердження транспортування товару, придбаного у ПП "Дніпрокомплект" згідно договору купівлі-продажу №040107 від 04.01.2011, позивачем надані товарно-транспортні накладні від 01.03.2011, від 16.03.2011 та від 23.03.2011 (вказані товарно-транспортні накладні надавалися позивачем також і в ході проведення перевірки, про що зазначено в акті перевірки).

Дослідивши вказані товарно-транспортні накладні, суд дійшов до висновку, що вони не є належними доказами транспортування на адресу позивача придбаного у ПП "Дніпрокомплект" товару.

Судом встановлено, що ТОВ "Український ресурс" згідно договору оренди №15 від 01.10.2010 орендував у ТОВ "Азон-2" резервуари в кількості чотирьох штук нафтобази, що розташована за адресою: Кіровоградська область, смт Павлиш, пров. Садовий, 28. В судовому засіданні представником позивача надано пояснення про доставку та зберігання придбаного у ПП "Дніпрокомплект" товару (БТС, бензину) на територію вказаної нафтобази. Однак в товарно-транспортних накладних від 01.03.2011, від 16.03.2011 та від 23.03.2011, згідно яких транспортувались товарно-матеріальні цінності, пунктом навантаження товару зазначено м. Дніпродзержинськ, а пунктом розвантаження - м. Кременчук. Доказів наявності відповідних власних чи орендованих резервуарів у м. Кременчук позивачем суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що видаткова накладна, на підставі якої відбувалась передача товару позивачу (БТС у кількості 38,68 т), датована 22.03.2011, а товарно-транспортна накладна на транспортування вказаного товару датована 23.03.2011. При цьому суду не надано доказів місця зберігання вказаного товару з моменту його отримання уповноваженим представником позивача 22.03.2011 до моменту його транспортування 23.03.2011.

На підтвердження транспортування товару, придбаного у ПП "Спецмегапостач-Д" згідно договору №0102020д від 01.02.2011, позивачем надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні від 01.03.2011, 03.03.2011, 04.03.2011, 21.03.2011, 23.03.2011 та 25.03.2011.

Представник позивача в ході розгляду справи пояснив, що придбаний товар доставлявся частково безпосередньо на адресу ТОВ "Український ресурс", а частково в день його придбання реалізовувався на адресу відповідних покупців та транспортувався самовивозом за їх рахунок.

На підтвердження подальшої реалізації товару позивачем надано накладні, згідно яких ТОВ "Український ресурс" реалізовував бензин А-80, А-95, А-92-Євро виду ІІ класу D, А-95-Євро виду ІІ класу D на адресу контрагентів - ПП "Нефтіда", ТОВ "Політрейд", ТОВ "Фірма "Авто-сервіс", ФО-П ОСОБА_4, згідно яких бензин отримувався вказаними підприємствами зі складу ТД "Укртатнафта". Разом з тим, у товарно-транспортних накладних, згідно яких, за твердженням позивача, транспортувався на адресу контрагентів придбаний у ПП "Спецмегапостач-Д" товар (без завезення на ТОВ "Український ресурс") пунктом навантаження товару зазначено м. Луганськ.

При цьому, суд зазначає, що згідно товарно-транспортних накладних вантажоодержувачами зазначалися не вказані вище підприємства, яким фактично повинен був відвантажуватися товар, а ТОВ "Український ресурс".

При дослідженні даних, що містяться у товарно-транспортних накладних та даних з податкових накладних, наданих позивачу ПП "Спецмегапостач-Д", судом встановлено ряд невідповідностей між вказаними документами.

Зокрема, судом встановлено, що згідно податкової накладної №0000004 від 01.03.2011 позивачем придбавався бензин авто А-95-Євро та бензин А-95, разом з тим, згідно товарно-транспортної накладної №0103-04-1 від 01.03.2011 на ТОВ "Нефтіда" було транспортовано бензин авто А-92-Євро; згідно податкової накладної №0000173 від 23.03.2011 придбавався бензин авто А-92-Євро та бензин А-80, водночас, згідно товарно-транспортної накладної №2303-01 від 23.03.2011 на ТОВ "Український ресурс" було транспортовано бензин авто А-95-Євро, при цьому, цього ж дня згідно товарно-транспортних накладних №УК-2303/03-2 та №УК-2303/03-1 від 23.03.2011 на адресу ТОВ "Політрейд" транспортувався також бензин А-95. Таким чином, з викладеного вбачається, що на адресу контрагентів позивача транспортувався товар, який взагалі останнім, згідно податкових та видаткових накладних у ПП "Спецмегапостач-Д" у вказані дати не придбавався.

В одній із наданих товарно-транспортних накладних, а саме, №0303-02-2 від 03.03.2011, замовником та вантажоодержувачем зазначено ТОВ "Український ресурс", а пунктом розвантаження товару - м. Первомайськ. Представник позивача не зміг пояснити суду причину зазначення в ТТН місцем розвантаження товару вказаного міста.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що надані позивачем товарно-транспортні накладні від 01.03.2011, 03.03.2011, 04.03.2011, 21.03.2011, 23.03.2011 та 25.03.2011 не підтверджують реальність транспортування придбаних у ПП "Спецмегапостач-Д" нафтопродуктів на користь ТОВ "Український ресурс".

В акті перевірки податковим органом зазначено, що товарно-транспортні накладні на транспортування товару згідно договору №0102020д від 01.02.2011 в ході перевірки позивачем не надавалися.

Проти вказаного факту представник позивача у судовому засіданні не заперечував, зазначаючи про те, що зазначені документи не були представлені в ході перевірки у зв'язку із неотриманням їх у контрагента - ПП "Спецмегапостач-Д". Однак вказав про надання товарно-транспортних накладних Кременчуцькій ОДПІ разом із запереченнями на акт перевірки №4358/23-209/34689480 від 21.06.2011 (вих. №06-117 від 24.06.2011). При цьому, суд зазначає, що належних доказів подання до податкового органу вказаних документів (зокрема опису наданих документів) в ході судового розгляду справи надано не було.

На підтвердження якості придбаного товару позивачем не було також надано відповідні паспорти та сертифікати якості придбаних нафтопродуктів.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними посилання позивача на наявність належним чином оформлених податкових накладних як на доказ правомірності формування податкового кредиту, оскільки згідно з положеннями статті 198 Податкового кодексу України наявність податкової накладної є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Суд вважає, що сама по собі наявність у позивача податкових накладних не підтверджує фактичне отримання товарів від контрагентів - ПП "Спецмегапостач-Д", ПП "Дніпрокомплект" та їх використання у господарській діяльності, а тому це свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження ТОВ "Український ресурс" податку на додану вартість на загальну суму 108536,00 грн та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 134875,00 грн.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно пункту 7 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовується у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Суд вважає, що на підставі вказаної норми відповідачем правомірно застосовано до позивача податковим повідомленням-рішенням №0006312301/2267 від 07.07.2011 штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення №0006282301/118 від 07.07.2011 та №0006312301/2267 від 07.07.2011 прийняті Кременчуцькою ОДПІ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. А відтак позовні вимоги ТОВ "Український ресурс" про визнання їх протиправними (неправомірними) та скасування задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Український ресурс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними (неправомірними) та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 15 листопада 2011 року.

Суддя О.В. Гіглава